У долі Степана Біляка – історія і сьогодення Закарпатської медицини

білякСтепан Томович Біляк, що нещодавно відзначив 70-річчя,  народився у селі Горінчово на Хустщині, відомому своїми казкарями. Саме там записано чимало народних казок, котрі перевидаються понині. Але життя часто буває фантастичнішим за вигадку, що й підтверджується біографією цього краянина.

З дитинства він хотів бути лікарем і навіть облюбував одну місцину під горою, де була криничка з холодною водою, ліс, виноградник, аби побудувати там лікарню. Справа в тім, що на момент його народження у краї налічувалося всього п’ять лікарень, смертність, особливо дитяча, була чи не найвищою на континенті (нашу землю чеські публіцисти так і звали – «Африка посеред Європи»), епідеміологічна ситуація досягала критичної. Захворіти для тодішнього селянина означало наражатися на сильний ризик, часто із летальним результатом. А у хлопчика на його очах хворіли мати, брат, сестра, і він бачив, як багато залежить у цьому житті від лікаря. Батьки дуже хотіли, аби син став священиком, але юнакові мріялося тільки про лікарську кар’єру. А врешті-решт став і медиком, і священиком.

Після школи зразу подався до університету, хоча ніхто не вірив, що вдасться одразу, з ходу поступити. Тож удома сказав, що іде тільки подивитися, як там поступають. Довелося здавати фізику, хімію, французьку мову і писати твір. Останній написав на четвірку, оскільки тоді у майбутнього журналіста душа до писання ще не лежала. То ж решту екзаменів довелося складати на п’ятірки, оскільки прохідний бал на медфак тоді складав 19 із 20 можливих.

І тут втрутилося Провидіння. Ще їдучи до Ужгорода, мав попутником свого однокласника з сусіднього Нижнього Бистрого, якого в обласному центрі зустрів його родич Хома Іванович Росоха. На вокзалі Степан, прощаючись з товаришем, запитав в ужгородця, як пройти до ректорату. Хома Іванович подивився на нього та й запропонував обом хлопцям зупинитися у нього. За гортіївської влади цей чоловік служив священиком на Воловеччині і був задіяний у прорадянському підпіллі.  1943 р. його видав один лікар, він потрапив до Дахау, звідки визволили вже американці. Разом з ним сиділи польські кардинали, які відраджували повертатися додому, бо там вже не вдасться служити. Але нова влада зустріла його відносно непогано. Хоч до служіння справді вже не вдалося повернутися, все ж отримав роботу завгоспа у санаторії «Карпати» і квартиру в Ужгороді. Настійно рекомендували вступити до партії, але перед цим треба було виступити з публічними атеїстичними заявами перед односельцями, коли ті вийдуть із церкви. Від цього він категорично відмовився. Одружився на жінці із двома доньками. Одна з них згодом одружилася з радянським дипломатом Іваном Арсентійовичем, нашим представником у європейській штаб-квартирі ООН у Женеві. Якраз коли юний ще Степан поступав до університету, цей дипломат перебував в Ужгороді, де читав лекції для партійного активу.

Коли Іван Арсентійович почув, як сільський хлопчина читає по-французьки, то тільки схопився за голову. Він три дні сидів з юнаком, ставив йому вимову. Коли здавав іспит, то Людмила Зушинська з подивом мовила асистентці:  “Слухай, він читає на п’ять!”  Але ж ще треба було і перекладати,  а там вже було так-сяк. Вони перезирнулися, бо якби поставили четвірку,  то юнак би далі не пройшов, і поставили все-таки п’ять.

Ще студентом почав працювати медичним братом у хірургічному відділенні обласної лікарні з О. Фединцем, П. Мізуном, М. Полажинцем, А. Кудрявським. Це визначило усю подальшу його спеціалізацію. Після університету був розподілений у Міжгірський район, де потребували анестезіолога, пройшов відповідні курси. Там зробив свою найпершу складну  операцію, яку досі пам’ятає в усіх деталях. Через три роки поступив в аспірантуру до О.Фединця. Ще до закінчення строку навчання подав на апробацію кандидатську дисертацію (за тодішніми правилами – російською мовою) «Сворачивающаяся и фибринолитическая системы крови при острой почечной недостаточности и обратном ее развитии» (керівники  О. Фединець і Є. Цветов). Але тоді саме здійснювалася реорганізація Вищої атестаційної комісії і захист затримався аж до 1980 року.

Далі працював на Львівщині. Професор Ц. Боржієвський, який вчив його анестезіології, запропонував створити міжрайонне урологічне відділення у Новому Роздолі. Урологія — це підрозділ хірургії, що вивчає захворювання та методи лікування сечовидільної системи людини. Саме ця галузь і стала для С. Біляка справою усього подальшого життя.

На Галичині працював три роки, одружився із колегою-педіатром Тамарою. Коли звільнилося місце уролога у Закарпатській лікарні,  тодішній завідувач облздороввідділом В. Рішко сказав, що чув про нового претендента багато доброго, але і багато недоброго. А все-таки сказав: «Ризикнемо. Але якщо я прийму до Ужгорода зразу і тебе, і твою дружину, то мене з’їдять”. То ж довелося ще рік попрацювати у Тячеві, організувати там роботу урологічного відділення, відтак 1978 р. перейшов в обласну лікарню, а 1984 р. став там завідувачем урологічним відділенням. Усього в обласній лікарні судилося пропрацювати 37 років – від студентських літ до 2005 р.

С. Біляк пройшов дуже широку медичну практику. Почав їздити в інші медичні заклади ще в радянські часи, побував у найкращих клініках Львова, Києва, Ленінграда, Мінська, Москви. Там навчився робити операції на паращитоподібних залозах, видаляти кораловидні камені з нирок, з виключенням артеріального кровотоку. Мало хто з закарпатських колег має таку  потужну медичну практику. Відтак були поїздки до США, Польщі. Побувавши там кілька разів, С. Біляк освоїв проведення дванадцяти нових урологічних операцій: радикальні операції при раку простати, раку сечового міхура, раку нирки.

Першим в Україні С. Біляк 1992 р. виконав лапароскопічну операцію (конкретно – холецистектомія, тобто видалення жовчного міхура). Термін “лапароскопія” походить від двох грецьких слів – іменника «живіт” і дієслова “дивлюся”. Позначають ним сучасний метод хірургії, коли операції на внутрішніх органах проводять через невеликі два-чотири отвори приблизно по сантиметрові кожний за допомогою спеціальних інструментів та лапароскопа – телескопічної трубки, під’єднаної до відеокамери та монітора комп’ютера. Сучасні прилади збільшують зображення до сорока разів, тобто операція проходить наче під мікроскопом. При традиційній хірургії розрізи робляться значно більшими, тому новий метод більш сприятливий для організму хворого, дає кращі результати. Саме цей метод забезпечує меншу травматичність та скорочує строк перебування пацієнта у стаціонарі (до 2 – 4 днів), швидке відновлення у післяопераційний період, відсутність хворобливих відчуттів та великих рубців. Але подібні операції вимагають значно більшої майстерності хірурга, ніж традиційні.

Після відвідання міжнародних виставок медичної апаратури на початку 90-х років лікар закупив новітню технологію від американської фірми «Страйкер». Після стажування в основних клініках Чикаго, Лос-Анджелеса, Сан-Франциско, Окленда, Монтерея, С.Біляк першим на Закарпатті і в Україні започаткував проведення оперативних втручань пацієнтам з хірургічною, гінекологічною та урологічною патологіями без традиційних розрізів – лапароскопічні операції.

Також закуплено ендоурологічну апаратуру, за допомогою якої без тих же традиційних розрізів проводяться операції урологічного профілю. Цими двома типами інструментів нині у клініці С. Біляка проводять операції на нирках, сечоводах, сечовому міхурі, простаті, зовнішніх статевих органах, жовчному міхурі та жовчних шляхах, на матці, яєчниках, піхві та інші. Фахівці лапараскопічно видаляють жовчний міхур, проводять пластику гриж, апендектомію, видалення варикозних вен сім`яного канатику, нефропексію, нефректомію, кістектомію, фібромактозних вузлів матки, відновлють прохідність маточних труб, проводять фіксацію матки. Крім того, тут засвоїли лапараскопічну операцію при пухлинах нирки.

Держава 1999 р. високо оцінила його зусилля, і за втілення в медичну практику новітніх світових методик та розробку високоефективних методів оперативного лікування і проведення VІІ Конгресу світової федерації українських лікарських товариств в Ужгороді, в якому брали участь 540 делегатів із 16 країн світу, присвоїла йому звання «Заслужений лікар України».

біляк2А 2003 р. він несподівано для самого себе очолив газету “Карпатська Україна” – на прохання П. Скунця, бо видання втратило фінансування від попередніх засновників. Та коли С. Біляку вперше запропонували стати шеф-редактором, він тільки розсміявся, бо ніколи не планував чогось подібного. А згодом запряг себе й у цього плуга. Газетярська діяльність додала багатьох недругів, стала однією з причин його звільнення з обласної лікарні. Тоді один з місцевих політиків сказав: «Не будьте таким різностороннім, а займайтеся тільки лікарською практикою, то не будете мати проблем ні на роботі, ні поза нею». Довелося перереєструвати газету  вже як «Карпатську Україну. Красне поле”. Випустив шістсот чисел аж до кінця 2015 року.

І все ж головною причиною конфлікту С.Біляка з медичним начальством стала його боротьба проти корупції, котра роз’їдала галузь і продовжує знищувати її дотепер. Кожний новий міністр починає з обіцянок викоренити це зло, та віз і нині там. Що вже казати про практикуючих лікарів, які замахуються на цього монстра! То ж С. Біляк  врешті-решт був звільнений з лікарської роботи за надуманим звинуваченням як систематичний порушник трудової дисципліни. Суд відновив лікаря на роботі, але відділення вже очолив інший медик. Тоді С. Біляк поступово прийшов до відкриття власної приватної клініки. Згодом у нього забрали ліцензію на лікувальну роботу. Але 2010 р. С. Біляк відновив свою ліцензію, тоді же констатував, що в обласній лікарні буквально знищена лапароскопічна допомога хворим у сфері урології. «У 2011 році колектив урологічного відділення з 5-ти лікарів написав про всі ці безчинства, які тривають там. Були обіцяні зміни, але досі нічого так і не зроблено», — свідчить С. Біляк.

Передчуваючи подібний стан справ задовго до того, як він набув найогидніших форм, С. Біляк змушений був вдаватися до нових форм в організації охорони здоров’я, використовувати можливості ринкового суспільства. На початку дев’яностих створив приватне мале підприємство медичного напрямку, тоді отримав першу ліцензію на приватну практику. Почав створювати власну клініку. Підставив плече тодішній директор вже не існуючого “Лісбанку” Василь Сивуля.  У колишньому дитячому садку на вул. Д. Благоєва, що на Шахтинській окраїні Ужгорода, відкрився медичний центр ім. О. Фединця, розмістилася апаратура, почався прийом хворих.  Але згодом міські власті так і не дозволили викупити це приміщення, центр було знищено.

Коли на початку дев’яностих почали виділяти місця для будівництва готелів і заправок, звернувся до тодішнього голови Ужгородської районної адміністрації М. Данчі за місцем під лікарню. Тоді ще нікому не довелося виставити навіть пляшки, не кажучи вже про якісь хабарі. Так було отримано місце під лікарню на початку села Минай, котре впритул підступило до обласного центру.

Будівництво велося ще з 1996 року. Три роки все простоювало, бо лікар заборгував будівельникам гроші. Дружина казала – ти навіть цеглу не відіб’єш. Проте С. Біляк гнув своє. Головне було накрити недобуд покрівлею, а відтак можна було і зачекати на сприятливіші часи. У планах був триповерховий будинок, третій поверх мансардний. Крім того, велике підвальне приміщення, де бачилося відділення фізіотерапії, бальнеології, лікувальної фізкультури. Перший поверх – поліклініка, другий – хірургія і стаціонар. На третьому поверсі планувався готель для родичів хворих  і приміщення для черниць – сестер милосердя. Вони колись обслуговували обласну лікарню, ще 1961 року лікар застав там вісім монашок, які працювали медичними сестрами і віддавали усіх себе справі. То був би оптимальний варіант для цієї спеціальності. Правда, зараз чернечий корпус не дуже омолодився, наразі немає можливості набрати із них необхідні кадри.

Поки центр не було добудовано, С. Біляк як приватний лікар орендував за договором ліжка в обласній лікарні і здійснював операції там. Але на початку 2007 року переніс всю роботу у Минай, хоча на той час були готові тільки два поверхи медичного закладу. 2011 р. до роботи в центрі долучився син засновника – Степан Біляк-молодший.  Він теж закінчив УжНУ, пройшов інтернатуру з хірургії, спеціалізацію з урології у клініках Львова, два роки клінічної ординатури та три роки аспірантури в Київському Інститут урології. Оперативному лікуванню навчався в директора Інституту, академіка, Героя України Олександра Возіанова, ендоурології та літотріпсії – у академіка Сергія Возіанова, професора Валерія Дзюрака, завідувачів відділень Інституту Володимира Винниченка, Василя Черненка, Володимира Зубка. Відтак захистив кандидатську дисертацію «Обгрунтування лапароскопічного методу високої резекції яєчкової вени при варикоцеле». Але захотів повернутися додому. Як він казав, на рідні села, аби бути корисним нашим людям. Йому пропонували виїхати за кордон, продовжити там навчання, але він категорично не хотів емігрувати. Синові було обіцяно роботу в обласній лікарні, але місця довелося чекати півтора роки, а потім через півроку практики його було звільнено.

З приходом сина робота цієї клініки отримала нові імпульси. Відтоді там почали здійснювати усі ті операції, що раніше виконувалися тільки у столичному інституті урології. Вже працюючи у центрі, С. Біляк-молодший кілька разів стажувався за кордоном. Зараз він, зокрема, здійснює операції із заміщення сечового міхура сечовим міхуром, сформованим з кишки, що вважається найвищим пілотажем в урології.

У центрі за рік робиться 150-180 операцій, причому це найбільш складні операції у хворих, які вже обійшлибіляк2 ряд інших закладів в області.  Успішно проводять оперативні втручання при онкологічних захворюваннях, як у сфері урології, так і хірургії, а також гінекології. Лапароскопічно здійснюють видалення пухлин нирок, частково сечового міхура, простати, причому при видаленні пухлин нирок зберігають у більшості випадків саму нирку.

Штат – понад десяток чоловік, операційна бригада, необхідний медичний персонал, сестри, санітарки. Спеціалісти центру пройшли стажування у великих клініках США, Німеччини, Австрії, Польщі, Угорщини, Чехії, Білорусі, Росії, де придбали багатющий досвід, який в сукупності з великим багажем теоретичних і практичних знань та навичок дозволяє допомагати пацієнтам навіть в найскладніших ситуаціях.

У галузі гінекології фахівці лапароскопічно видаляють кісти яєчників, фіброміоми матки із збереженням матки, при ракові шийки матки видаляють матку з придатками, лімфатичними вузлами, видаляють великий сальник при ракові яєчників, не кажучи про простіші оперативні втручання у гінекології. До С. Біляка та і зараз, окрім нього, ці операції в області не роблять. У хірургії лапароскопічно здійснюють оперативні втручання при холециститах, роблять пластику гриж, в тому числі післяопераційних і фахових, апендектомію та інші. Здійснюють весь комплекс урологічних операцій із збереженням традиційних методів лікування  і втіленням у практику лапароскопії. Здійснюють цією методикою і лікування варикозного розширення вен сім’яного канатику (останнє це патологія хлопчиків). Варикоцеле у 70% є причиною безплідності чоловіків. У 40% безплідних пар причина корениться у хворобі чоловіка.

Оперативне лікування звичайним або традиційним розрізом у 40–60 % після операції настають рецидиви варикозного розширення вен сім’яного канатика. Причиною є те, що при традиційних розрізах уролог часто перев’язує тільки одну варикозно розширену вену із двох, а то і трьох. Лапароскопічна операція, яку розробив С. Біляк-син, є не тільки лікуванням варикоцеле, а й профілактикою його рецидиву, бо операція здійснюється одночасно на двох-трьох венах. За останній період все більше пацієнтів з цим захворюванням, ознайомившись із матеріалами клініки в Інтернеті, дедалі частіше звертаються саме в цей центр, бо більше ніде в області таку операцію не здійснюють.

білякЛікування ведеться згідно з українськими, європейськими і американськими медичними стандартами. У клініці запроваджено індивідуальний підхід до кожного пацієнта, лікарі ведуть комплексну роботу з хворими, що включає співбесіду і консультацію, діагностику у лікарів різних спеціалізацій і на сучасному обладнанні. Це дозволяє правильно підібрати підходи для подальшого ефективного лікування. Щороку фахівці беруть участь у вітчизняних та міжнародних науково-практичних семінарах та конференціях.

Хоч поєднання в одній особі хірурга і священика може у когось викликати скепсис, проте С. Біляк твердо переконаний, що лікувати потрібно не лише тіло, а й душу. Адже неможливо бути здоровим фізично, маючи душевний неспокій. Тому, коли розпочав будівництво лікарні, подумовував і про те, аби на території медзакладу збудувати храм.

2 січня 2000 року храм святого архідиякона, первомученика за Віру Христову Стефана був освячений. Через кілька років поруч із церквою збудовано дзвіницю з літнім варіантом храму преподобного Агапіта Печерського, першого українського лікаря, часточка мощів  якого знаходиться тут, у церкві. За якийсь час дзвіницю з храмом освятили. А 2002 р. С.Біляка висвячено у сан диякона, 2003 – ієрея,  2004 – протоієрея.

В усіх лікарняних приміщеннях та палатах – ікони. Тут нема хаосу, черг. Спокій, який в лікарні повсюдно, сприяє швидкому одужанню хворих. Із власної практики С.Біляк зрозумів, що лікувати віруючу людину набагато легше, ніж невіруючу. Тому клініка має статус Духовно-медичного центру.

Центр забезпечує максимально комфортні умови і високий рівень обслуговування. Перебування тут мало чим різниться від перебування в будинку відпочинку: одномісні палати з усіма зручностями, розвинена інфраструктура, приміське розташування, паркова зона, наявність двох храмів сприяє швидкому одужанню. Всі пацієнти отримують якісне і різноманітне харчування, основу якого складають тільки добірні екологічно чисті продукти. Лікарі здійснюють необхідні дії в рамках не тільки лікування основного захворювання, але і його ускладнень і супутніх патологій, тобто лікують хворого в цілому, а не тільки одну окремо взяту хворобу. Це економить кошти, скорочує тривалість лікування і реабілітації.

Клініка єдина на Закарпатті, де при ракові сечового міхура виконують радикальну цистектомію – видалення сечового міхура, простати, сім’яних міхурців та регіонарних лімфатичних вузлів з формуванням нового сечового міхура із кишки (ілеонеоцистопластика). Це дає можливість пацієнту сечитися самостійно природнім шляхом, що зберігає якість життя. У клініці у 80 % використовують лапароскопічні методи оперативного лікування хворих з урологічною та гінекологічною патологіями. Також тут виконуються симультанні лапароскопічні операції – це коли дві чи навіть три різнопрофільні операції під час одного наркозу дають можливість не піддавати пацієнта подвійному чи потрійному оперативному ризику, зменшити кількість прийому медикаментів та заощадити кошти. Проводиться якісна діагностика та сучасне консервативне і хірургічне лікування урологічних захворювань. У гінекологічній сфері виконуються малотравматичні оперативні втручання при захворюваннях матки та яєчників.

Також тут успішно використовують озонотерапію із застосуванням медичного озону (збагаченого кисню), що приводить до зменшення післяопераційного періоду в два рази та прискорює реабілітацію і повернення пацієнта до звичного ритму життя. Практикують тут і фітотерапію, котра на відміну від традиційних медикаментів, лікує причину захворювання, а не симптоми. Коректно призначена схема має дуже сильну лікувальну дію, яка інколи сильніша за дію лікарських препаратів.

Вдале поєднання малоінвазивних методів оперативних втручань з озоно- та фітотерапією приводить до швидкого загоєння післяопераційних ран, є профілактикою ускладнень, зменшує прийом анальгетиків та антибіотиків, значно скорочує перебування хворого в стаціонарі, термін реабілітації та повернення до звичного способу життя.

Клініка має лапароскопічну й ендоурологічну апаратуру з найкращою якістю огляду тканин (FULL HD) від провідних європейських та американських фірм. Це дозволяє покращити виконання оперативних втручань та значно зменшити виникнення ускладнень. Пацієнтам не доводиться бігати до аптек, шукаючи необхідні для лікування та оперативного втручання матеріали, медикаменти, окремо платити анестезіологу та обслуговуючому персоналу. Лапароскопічна стійка і весь інший інструментарій, навіть шовний матеріал – імпортні. Є 17-сантиметрові шовні нитки, що коштують близько півтисячі гривень.

У збірці поезій Степана Біляка «Проліски рвуться увись» (2014) є вірш-експромт про власну лікарську долю, який увібрав у себе провідні штрихи його трудів і днів:

                        Я — син лісу, я — син поля

                   Нелегка у мене доля.

                   ……………………………..

                   Працював я вдень і вночі

                   Мало спали мої очі.

                   Якщо й буду сто літ жити,

                   Вже мені не відпочити,

                   Бо така вже моя доля,

                   Сина лісу, сина поля —

                   Людей хворих лікувати

                        Їм здоров’я повертати.

Лікарняна книга відгуків Білякової клініки – унікальний документ. Географія пацієнтів охоплює всі райони Закарпаття і виходить далеко за межі області.  Усього за піввіку практики С. Біляк виконав понад 14500 операцій, з них  4000 – лапароскопічних  при хірургічній, урологічній та гінекологічній патології. Він постійно бере участь в медичних конгресах, конференціях в Україні та за її межами. Неодноразово був організатором обласних, республіканських та міжнародних конференцій, а також вперше в Україні провів конференцію «Церква і медицина». Відзначений рядом урядових та церковних  нагород. Але головна нагорода лікареві – тисячі врятованих ним життів.

Сергій ФЕДАКА.


Loading...

Comments:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

14 − ten =