При звичайному житті закарпатка співає незвичайно

копинецьПро це постійно думає Мирослава Копинець, а паралельно співає.

Ось росте полин. Гіркий та сивий. Як про нього заспівати, щоб у слухачів на серці було солодко?.. Чи легше ввійти в полин життя, потертися там правдами і кривдами, набрати звань, жетонів, різного сукна на костюми та коштовних блискіток і вдовольнитися цим замість дійсно пристрасної пісні?

Такі різні дилеми вигулькують перед персонажами пісенної сцени. І помаленьку вирішуються або на користь людей, або на радість власної кишені, або все відбувається в змішаному варіанті. Втім, не буду мудрувати. Нікому на Україні це не треба. Всі й так мудрі, через що скрізь дурно. Та полегшало, коли зустрівся з артисткою Закарпатської обласної філармонії Мирославою Копинець. То вже ліпше напишу про неї, щоб туземці думали зайве в різних площинах свого сприйняття навколишньої дійсності.

Батько її Степан Жупанин — письменник і педагог, писав для дітей і дорослих, був цікавим. Мама Терезія була не з самої Іршави, як татко, а з Великого Раковця. А Мирослава народилася в 1980-му вже в Ужгороді — місті японських вишень, які своїм квітом контрастують з диким тотальним місцевим жлобством. Мама мала музичну і філологічну освіту, натхненно працювала у восьмій школі.

Я оригінально плакала, — каже Мирослава. — І мама зразу зрозуміла, що бути мені співачкою. І справді з трирічного віку залюбки почала виступати в дитсадку, а потім продовжила і в маминій восьмій школі, де причастилася й до знаного ансамблю «Джерельця» — маминого дітища. Там була солістом. Часто ставали лауреатами в Україні та зарубіжжі. Пісні виконували різними мовами.

Немає вже мами.

Але пісня кличе. Хоч була деяка перерва. З 2000 по 2009-й рік не виступала. Потім знову прийшла до пані Музи «здаватися». Репертуар головно складається з того, що мама заклала. Багато ж бо знала пані Терезія пісень.

У 2009 році Сергій Барвік-Карпатський направив на конкурс «Закарпатський едельвейс». Стала лауреатом. Тоді ж з подачі попереднього організатора втрапила в Києві на конкурс «Українська родина». І теж лауреатство. В 2010 році здобула першість на відбірковому обласному конкурсі на фестиваль «Червона рута». Говорили, як належить в нашому оптимістичному краї, що все куплене, нічого їй не світить, але вона все ж вирішила «засвітитися». І стала першою. Кияни з журі були всі за неї, а із закарпатців проголосував «за» лише один (нема пророка в своїй батьківщині).

Мама вірила в неї і наперед знала про перемогу. А потім її не стало. Зробилося важче. В 2011-му на «Червоній руті» стала дипломантом.

Було ще багато дипломів. Спробувала влаштуватися в Закарпатський народний хор, про що думала мама. Знімав його виступи і дядько Антон Копинець, котрий працював на телебаченні, написав роман про Кротона, яким скористався для своїх літературних ремінісценцій Олександр Гаврош. Останнє у Мирослави Копинець не викликає жодного захоплення. Вважає, що покликання Гавроша — писати про ложкарів із Порошкова. Для підвищення освітнього рівня вступила водночас із хором і в Ужгородський коледж культури. В процесі запали в душу викладачі Агнеса Гутлебет (українська музична література) і Світлана Глагола (фортепіано). Злети духовні по вертикалі саморозвитку викликають і горизонтальні успіхи. В 2013 році М.Копинець здобуває лауреатство на «Червоній руті». Додала народним пісням сучасної обробки і от. Три пісні викликали позитивний рішенець суворого журі — «Не пий, коню, воду» в обробці Антона Дехтярьова, а також «Джипсі-коломийка» та «Чотири воли пасу я» в обробці Олександра Соліча.

Головне в Мирославі, що приведе її згодом до широкого успіху в різних народах, це її вміння проникати в мелодику різних мов, і цим здобувати прихильність слухачів. Співає вона і угорською, і чеською, одну пісню супроводжувала навіть мовою жестів, яку знає досконало. Далася їй «на ура» навіть мова ерзя з Мордовії. Виконання пісні «Ніч така місячна» на слова Михайла Старицького просто вражаюче, десь навіть додає плюсів батечку Старицькому. До речі, повідомляє Мирослава, народні костюми ерзя дуже схожі на гуцульські.

Нещодавно співачка познайомилася зі внуком старого фольклориста Володимира Гошовського. Дав для збагачення репертуару стару книгу діда з середини 50-х років минулого століття. Приємно було бачити старі, не інтерпретовані на свій лад пісенні записи. Бо ж у творчості тягне таки до справжності нашу Мирославу. Адже збережена знаковість мови приводить і до знакової формули народу. Якщо останній вловить її — відбудеться, а ні — порозмножується і розчиниться в інших спільнотах.

Василь ЗУБАЧ, газета “Трибуна”


Loading...

Comments:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

10 − 7 =