Німець відновлює поголів’я буйволів на Закарпатті (ВІДЕО)

«До кого ви йдете?» – питає у нас вусатий дядько, що порпається на своєму подвір’ї. «До Мішеля, – німця, що тут буйволів розводить, знаєте?» – цікавимось ми у відповідь. «Та як Мішу не знаєм? Знаєм. Он туди треба йти!»

Про Мішеля вже знає все Закарпаття. Вперше ми зустрілися взимку біля його стайні в селі Чумальово, яка на той момент була лише кілька днів як добудована. Там для тварин він збудував величезний ангар, а для себе –дві малесенькі комірчини. В одній з них стоїть два ліжка, піч з грубкою, на печі можна щось приготувати. Збоку лежать дерев’яні бруси, Мішель конструює стіл з дощок і цегли. У нас всього три чашки на п’ятьох. Ми сідаємо говорити про те, для чого він тут, і так видається, що йому самому дуже хочеться про це розповісти. Мішель світиться, немов випромінюючи якусь неймовірну світлу силу. Він говорить чистою закарпатською, іноді деякі слова нам не вдається зрозуміти, він одразу ж це помічає і вживає англійський відповідник. Про буйволів і про свою справу він може розповісти усе закарпатською, а про філософію, про себе – ні, бо бракує українського лексикону, тому він одразу переходить на англійську. Мішель вчив українську виключно від людей, здебільшого бабусь, від них він навчився і традиційному розведенню худоби. Так ми розмовляємо.

Наша відеоісторія про Мішеля (вмикайте субтитри)

 

Мішелю 33 роки, він походить з міста Кієл, що на півночі Німеччини, між Гамбургом і данським кордоном. Його батьки – бізнесмени і мають власні підприємства, а брат нещодавно відкрив свою фабрику. Мішель пішов іншим шляхом. Він отримав освіту лісника-еколога у Фрайбургу – місті на кордоні з Францією і Швейцарією, – але не хотів лишатися і працювати у власній країні.

— Мені здалося, що в Україні я зможу знайти ще ті еко-умови наших пращурів, бо у Німеччині їх вже немає. Люди мають жити ближче до природи, це те, що я хочу показати на своєму прикладі.

Мішель спершу приїхав у комуну Лонго Май і допомагав у Нижньому селищі. Потім почав цікавитися буйволами. Виявилось, що на початку ХХ сторіччя тільки у трьох навколишніх селах було кілька тисяч буйволів. У кожному дворі люди тримали буйволиць, як зараз тримають корів. Але потім прийшли комуністи і забрали усіх буйволів у колгоспи. Люди залишилися без домашнього господарства. Усе насильно колективізували. Ніхто навіть уявити не міг, як це може вплинути на свійську тварину.

— Ви будете приходити до неї за молоком, а вона буде вам казати:«Ей, чоловіче, ти чого хочеш? Якого молока? Ти що, дитина моя чи мій друг? Для чого тобі молоко?». Ці буйволиці в колгоспах не давали молока взагалі, комуністи їх просто вирізали на м’ясо.

У 90-х у навколишніх селах лишилося близько сотні буйволів. Їх популяція постійно зменшувалась. Мішель приїхав сюди сім років тому і почав шукати буйволів від двору до двору. Знайшов кілька благодійних фондів, що допомогли, кілька сільських голів дали йому землю, яка залишилася від уже нічийних колгоспів, і Мішель почав збирати буйволів із околиць.

У Чумальово в нього вже друга ферма, перша у Стеблівці. Мішель каже, що в Чумальово краще, бо значно далі від людей і майже немає сміття. На літо буйволи відправляються на полонину Пересліп у Рахівській район. Туди вони йдуть з Мішелем більше тижня, зупиняючись у різних місцях на нічліг.

— Коли буйвола тут зарізають, то у шлунку до десятка кілограм пластику. Буйволи хворіють тут саме від цього. А люди засмічують природу, не задумуючись ні про зовнішній вигляд своїх земель, ні про те, що так убивають своїх же тварин.

Розведення буйволів не можна назвати бізнесом. Утримувати все це господарство Мішелю дає змогу виробництво буйволового молока і сиру. Кілограм сиру коштує 200 гривень. Самих буйволів ніхто не купує. Їм немає ціни.

— Я можу назвати будь-яку ціну. Нормальна вартість – близько двох тисяч євро. Але і за п’ятсот євро буйвола ніхто не купить. Часом купують, півроку з ними помучаться і зарізають на м’ясо. Дзвонять і кажуть:«Забирай назад, чоловіче, своїх тупих буйволів». За останні два роки в мене не купили жодного. Усі кажуть, що Карпатський буйвол – тупий. Але він не тупий, навпаки – він як людина. Він не буде вам робити бізнес, він може вам допомагати в господарстві, але не більше. В мене з десяти буйволів на цій фермі молоко дають тільки три. Решта все ще мені не довіряє.

— Є різні буйволи. Цей, Карпатський, він дуже розумний. У нього зовсім інша свідомість, ніж у Болгарського, приміром. Карпатський буйвол – це друг. Його не можна бити. Карпатський буйвол – це український слон. Він все пам’ятає, у нього свій характер. Буйволиця ніколи не дасть молока, якщо ви не друзі. З нею треба спілкуватися, це не дурна корова чи коза, у неї свій характер

 

У кожного буйвола є ім’я. Бичка звати Ромко. Мішель говорить з ними закарпатською. Ми підходимо до їх пасовиська і він нас знайомить, розповідає про кожну із буйволиць, знайомить із биком, радить до нього не підходити. У нас відчуття досить змішані, буйволи чистять собі копита і важко дихають. Виглядає це так, як ніби перед початком кориди. Мішель пропонує на найспокійнішій буйволиці покататися верхи. Ми всі вчотирьох відмовляємося.

мішель

 

Мішель дуже розумно підходить до організації процесів на своїй фермі. Нещодавно він створив племінну книгу, генетичний резерв у центрі Закарпаття – на «Салдобоші», а також активну мережу розплідників із п’ятьма генетичними лініями. Мішель намагається показати людям, як можна тримати буйволів, що для цього потрібно, які умови. Він намагається відновити історичний ланцюжок. П’ять років тому, коли Мішель починав займатися цією справою, він часто організовував зустрічі із тими, хто раніше тримав буйволів і має певний досвід.

— Я зрозумів, що тут взагалі ніхто не знає, як за ними треба доглядати. Я, німець, давав місцевим семінари із догляду за твариною, що живе тут півтори тисячі років.

Тим не менше, у Мішеля тут є і бабуся, яку він називає своєю вчителькою. Це вона передала йому безліч знань про місцеве землеробство і тваринництво.

 

Мішель постійно приймає у себе волонтерів. Каже, що це страшенно важка робота. З ними буває важче, ніж з тваринами, бо поведінка тварин більш передбачувана. Волонтери приїжджають на занадто короткий термін, тільки починають вливатися у процес, як вже необхідно їхати геть. Деякі з волонтерів починають бухати, як тільки Мішель їде на кілька днів з ферми. У Чумальово є також стара ферма, де живуть його кози. Там у нього є свійська гуцульська корова і карпатська волохата свиня на ім’я Сашко, що поводить себе як пес.

Мішель розводить також місцевих коней підвиду Гутан. Карпатських волохатих свиней загалом тут лишилося всього близько п’ятисот, з них 50 – у Мішеля. Половину популяції Карпатських буйволів, якщо не більше, тримає саме він.

Дороги тут дуже погані, немає ані краплини асфальту. Після дощу глина налипає величезними шматками на взуття, але Мішель і в цьому бачить свій позитив, – люди сюди рідко доходять. Єдина дорога, що існує поруч, веде до монастиря, і сміття час від часу з’являється саме звідти.

Мішель постійно розшукує тих, хто бажає приєднатися до нього. Він п’ять років прожив тут без душу і нормальних умов. Але тепер каже, що все ж хоче створити якісь побутові умови, бо щороку до нього приїжджають батьки, у яких серйозний бізнес у Німеччині, і їм важко звикнути до його грязюки. Справ у Мішеля купа, планів безліч. Ось так німець, що немає жодного українського коріння, залишився тут і вивчив місцеву мову, навчився розводити місцевих тварин і робити якийсь невеличкий бізнес у тяжких умовах нашої пострадянської системи обмежень і заборон. Його дивує байдужість місцевого населення, але він вірить у краще.

— Звісно, я розумію, ті комуністи тут все зачистили нараз. Усіх, хто міг щось робити, вивезли, а залишили тільки тих, хто міг коритися. І от я йду в село і кажу: «Беріть і робіть!», а у відповідь чую: «Ми не можемо». Чогось їм завжди не вистачає, все їм часу немає на роботу. Я показую, які є великі можливості, я сам для себе вибрав таке життя, я живу з буйволами на природі біля вогнища як їх діди і прадіди, а люди думають часом, що я тут працюю на якісь фонди і до них теж має хтось прийти і зробити, хтось інший, тільки не вони самі.

Мішель має тихий і дуже приємний голос. Поки він говорить, з його очей іде якесь неймовірне світло, а у словах його відчувається величезний запал, дивовижна мотивуюча енергія. Мішель пригощає нас молоком і сиром, буйволове молоко видається нам незвично жирним, а сир має направду дивовижний, дуже багатий смак.

— Бринзу люди продають по 100 гривень за кілограм. А має бути в два рази більше! Це ж екологічний продукт із самого серця Карпат. Без будь-яких домішок.

 

Цього літа Мішель утік від пластику і сміття, яке люблять їсти буйволи, у Рахівський район, на полонину Пересліп. Раніше там були вівчарі, що приходили на літо, а тепер полонини геть пустують. Мобільного зв’язку тут майже немає. Кілька місяців Мішель живе практично під відкритим небом, він побудував тут невеличку дерев’яну хижу. Буйволів у стайню тепер не треба заганяти, влітку вони сплять під відкритим небом.

Нещодавно з Мішелем трапилася і не дуже приємна історія. Він здавав кров на аналіз у приватній лабораторії в Хусті, і йому прийшли результати, де було вказано, що він важко інфікований Гепатитом В. Дізнавшись про це, Мішель написав: «Я плачу і покидаю своїх буйволів, можливо, на цілих півроку для лікування». Йому довелося їхати додому і робити повторний забір крові. І вже в німецькій клініці виявилося, що ніякого гепатиту немає. Від цієї історії, з одного боку, невимовно соромно і боляче за українську медицину, та з іншого боку радісно, що Мішель виявився здоровим і зміг швидко повернутися до буйволів, яких він рятує від вимирання і української байдужості.

— Є один великий заповідник, коло Дунаю. Там є острів, на який хочуть взяти кілька моїх буйволів, аби вони там жили в дикій природі. Готовий віддати їм стільки, скільки треба. Там уже є дикі коні. І разом з ними дикі буйволи можуть там цілий рік пастися без людей, бо там дуже теплі зими. В мене є багато буйволиць, що так і не навчилися мені давати молока. Я б їх віддав у дику природу. Я про це стільки часу мріяв.


Loading...

Comments:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

four × four =