«Янукович найбільше боїться своїх»

бондарКолишній народний депутат Олександр Бондар: “Кожен, хто вкрав, відстібає щось нагору. Така система працювала в Донецькій області завжди. Тепер — по всій Україні”. фото: Тарас ПОДОЛЯН

Із колишнім керівником Фонду держмайна, екс-нардепом 58-річним Олександром Бондарем зустрічаємося в барі-ресторані “Мокка” на Хрещатику. Обрав це місце, бо живе неподалік.

Підходимо на кілька хвилин раніше, Бондар чекає на сходах на другий поверх. Засмаглий.

— Учора повернувся з Арабських Еміратів, — каже.

Сідаємо за стіл у кутку. Олександр Миколайович замовляє каву і грейпфрутово-апельсиновий фреш. Під спину кладе подушку.

Як оцінюєте економічну ситуацію в Україні?

— Стабільно погіршується. Це логічно при рівні професіоналізму цієї влади та стилі управління економікою. Виробництво падає, люди зубожіють, а суперзбагачується десятка наближених до влади. Причому цей “десяток” постійно зменшуватиметься, бо ж апетити так званої “сім´ї” ростуть.

Чому олігархи миряться із “сім´єю”?

— В особистих розмовах вони висловлюють занепокоєння чи страх, але нічого не можуть вдіяти. Від них нічого не залежить.

Кого розкуркулили?

— Таке відбувається щодня, але ці люди мовчать. Чому російський “Лукойл” продав Одеський нафтопереробний завод невідомому олігарху Сергієві Курченку (торік він заплатив за футбольний клуб “Металіст” до $300 млн. — “ГПУ”)? Оборудку готували — зупинили нафтопереробну галузь, поставили на коліна інвесторів. І “Лукойл” погодився на продаж, хоча колись ревно боровся за актив, — Бондар розмішує соломинкою фреш. — Раніше в нафтопереробці була хоч якась конкуренція. Тепер усе в одних руках. Результат — монопольні ціни. А головне, бюджет отримує не всі податки. Який сенс платити самим собі? Звісно, вони не платитимуть.

Я підготував п´ять законопроектів щодо принципових речей — знищення монополій, виведення грошей з офшорів. Зареєстровано їх у парламенті через депутатів-“свободівців”. Уваги на них ніхто не звертає. А це питання порятунку української економіки.

Як вивести гроші з офшорів?

— Слід змусити всі офшорні компанії, що мають власність в Україні, перереєструватися тут. Повернути сюди кошти з-за кордону. Половина піде в бюджет, решта залишиться на рахунках компаній для власного розвитку: інвестицій у виробництво, вирішення екологічних проблем, підвищення соціального захисту. Якщо олігарх не поверне гроші сюди, його підприємства перейдуть у держвласність.

З початку незалежності з України вивели близько 100 мільярдів доларів. Причому половину — за роки правління Януковича. Якщо 50 мільярдів підуть у бюджет — не треба буде ніякої пенсійної реформи. Вистачить і на пенсії, і на зарплати, і на розвиток. Решта 50 мільярдів залишиться олігархам та дасть потужний стимул економіці.

Але цими грішми і майном фактично розпоряджатиметься “сім´я”?

— Так, треба, щоб спочатку змінилася влада. Потрібна велика політична воля, як у Саакашвілі (президент Грузії. — “ГПУ”) чи Тимошенко. Хоча мій варіант закону — не найрадикальніший. Я не пропоную забрати все. Власникові лишиться аж половина коштів. Новий лідер країни може бути лояльніший до багатіїв, тоді запропонує лишити їм 80 чи 90 відсотків. Це не так уже й важливо. Головне — повернути гроші в Україну і зробити економіку прозорою. Приклад — ніхто не знає, кому належить телеканал “ТВі”, бо фірма зареєстрована в офшорах. Після прийняття цього закону підробити документи й захопити щось не вийде.

У Бондаря дзвонить мобільний. Відповідає російською. Каже, незабаром сюди має підійти його товариш, музичний продюсер.

Маєте однодумців серед політиків?

— Зв´язався з Романом Безсмертним, який зараз працює з Юрієм Луценком. Скинув йому електронною поштою п´ять пропозицій. Не треба сотні законів, як каже Арсеній Яценюк. Потрібно прийняти кілька програмних документів, зрозумілих усім, але зробити це треба оперативно.

Здавалося б, усім керує така сильна людина, як Янукович. Хай заборонить олігархам красти. Про заборону собі не кажу, це — святе, — посміхається. — Але хабарі беруть усе більше. Чому, не розумію. Хіба що ці гроші йдуть в “общак”. Кожен, хто вкрав, відстібає щось нагору. А головний закриває очі на безлад. Така система працювала в Донецькій області завжди. Тепер — по всій Україні.

Як сильно наша економіка монополізована?

— Зараз активно діють три групи. “РосУкрЕнерго” (належить мільярдеру Дмитрові Фірташу. — “ГПУ”) збирає у своїх руках нафтову, газову, титанову й хімічну галузі. СКМ Ріната Ахметова — металургію, вугільну галузь, транспорт і енергетику. Третій умовний гравець — “сім´я”. Решта — дрібнота. Не хочу образити Пінчука, Таруту чи Жеваго, але дай Боже, щоб вони вберегли те, що мають.

Приватна монополія в сотні разів гірша за державну, бо ту хоч хтось контролює. Приватники можуть установлювати будь-які ціни, не піднімати зарплати, не розвивати підприємства.

Проте СКМ може сказати, що інвестували величезні кошти.

— Але можна порахувати й скільки вони вивели з підприємства. У наших бізнесменів купа грошей на рахунках. Спитайте Білла Ґейтса (власник “Майкрософт”, один із найбагатших людей світу. — “ГПУ”), скільки в нього вільних коштів? Назве смішну суму. Там усе вкладають у розвиток бізнесу.

Чому у Верховній Раді не переймаються питаннями монополій та офшорів?

— Там зібралися в основному революціонери та бійці. Вважають, що українцям цікавіші різні заклики. Зараз це дійсно так, бо ніхто не пояснює, як змінити економіку.

Бюджетна економія можлива?

— В інших країнах, коли зменшують соціальні виплати, люди виходять на вулиці. При цьому влада зменшує витрати і на себе. У нас, коли кажуть, що треба затягнути паски, заморозити пенсії та зарплати, себе не чіпають. А люди все одно не виходять. От і різниця.

Опозиція говорить, що Янукович панічно боїться людей.

— Він більше боїться своїх. Знає, кому й що “гарного” зробив. Переживає, що ті можуть “подякувати”. Коли оцінюють теперішню владу, забувають, хто і звідки ці люди. Те, що для мене як киянина дико, для них — прийнятно. Приходиш у перукарню, а мордовороти нікого не впускають, бо якесь чмо стрижеться.

За сусідній стіл сідають двоє хлопців і двоє дівчат. Дорого вбрані, один тримає великий букет.

— Вот и мои 17 лет! — вигукує дівчина, очевидно, іменинниця. За кілька хвилин отримує від хлопців подарунок у бірюзовій коробці.

Компанія замовляє алкоголь. Офіціант просить показати паспорт чи водійське посвідчення. Один із хлопців дістає візитівку:

— У меня есть вот это, — простягає.

Офіціант відмовляє. Олександр Бондар пропонує пересісти надвір — подалі від мажорів.

Живе на депутатську допомогу

Олександр Бондар народився у Києві в родині професорів. Вчився на економіста-математика в університеті ім. Шевченка. Працював інженером у науково-дослідних інститутах.

У травні 1992-го очолює столичне управління з питань приватизації, за два роки переходить у Фонд держмайна. Згодом стає заступником керівника, а 1998-го — головою. Очолює його п´ять років. Його обирають до Верховної Ради попередніх двох скликань за списком “Нашої України” та блоку НУ-НС. У нинішній парламент не потрапив — не включили до списку “Батьківщини”. Перед виборами вступив до партії “Свобода”. Написав її економічну програму.

Зараз не працює. Отримує матеріальну допомогу як колишній нардеп — 15 тис. грн.

— З моїм фахом і поглядами влаштуватися важко, — каже. — Якщо йти в уряд — треба каятися й припинити опозиційну риторику. В бізнес у 58 років хто мене візьме? Трудова досі у Верховній Раді. Мушу кожен місяць приходити і писати заяву.

Одружений удруге. Дружина Вікторія — економіст. Син від першого шлюбу Артем працює юристом. Пасинок 23-річний Геннадій вчиться на міжнародному праві в Інституті міжнародних відносин.

Злата УГРИН, Антон СЕМИЖЕНКО, gazeta.ua


Loading...

Comments:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

19 − 2 =