Українська інтеграція: усвідомлений вибір чи імітація?

європаЙдеться, зрозуміло, найперше про декларовану протягом багатьох років інтеграцію в Євросоюз – організацію, яка в процесі свого динамічного розвитку досягнула високого рівня політичної інтеграції, уніфікації права, економічного співробітництва, соціального забезпечення та культурного розвитку. Та й, за словами багатьох достойників, національні інтереси України потребують утвердження України як впливової європейської держави, повноправного члена ЄС.

 Та потреби власної кишені заважають верхнім ешелонам відчути свою рівність перед Законом у засобах досягнення матеріальних благ, рівної відповідальності за свої дії поряд із кожним громадянином своєї державної спільноти. Тому, фактично, український вибір – це вдаване коливання між Європою і Митним Союзом, де «першу скрипку» відіграє колишня старша сестра – Росія. Тому, фактично, є простим фразерством те, що стратегія інтеграції України до Європейського Союзу має немовбито, виходячи з чисельних офіційних джерел, «забезпечити входження України до європейського політичного, економічного і правового простору і отримання на цій основі статусу асоційованого члена ЄС, що є головним зовнішньополітичним пріоритетом України у середньостроковому вимірі». Втім, за цими вивіреними чіткими словами стоять аморфність і кволість не так інтеграційного, як більше імітаційного процесу. Не проходить, приміром, на належному рівні адаптація законодавства України до законодавства ЄС, немає чіткого забезпечення прав людини. Бо ж, за великим рахунком, адаптація законодавства України до законодавства ЄС полягає у зближенні із сучасною європейською системою права, що мало б забезпечити розвиток політичної, підприємницької, соціальної, культурної активності громадян України, економічний розвиток держави у рамках ЄС, а тим самим надалі сприяти поступовому зростанню добробуту громадян, приведенню його до рівня, що склався у державах – членах ЄС. Останнє, скажімо, в нас уже «успішно» опущене до рівня «нижче плінтуса». Слава Україні! (Більше сказати нічого).

Не хочемо ми, з волі наших воєвод, адаптації законодавства України. А остання передбачає реформування її правової системи та поступове приведення у відповідність з європейськими стандартами і охоплює приватне, митне, трудове, податкове законодавство, законодавство про інтелектуальну власність, охорону праці, охорону життя та здоров’я, навколишнє природне середовище, захист прав споживачів, технічні правила і стандарти, транспорт, а також інші галузі, визначені Угодою про партнерство та співробітництво. Важливим чинником реформування правової системи України слід вважати участь України у конвенціях Ради Європи, які встановлюють спільні для цієї організації та ЄС стандарти. Недостатня, очевидно, якщо виходити з рівня нашого буття, і участь України в цьому! Чи участь це взагалі, а не пасивне стовбичення на дорозі світового прогресу?.. Тож слід, якщо вже орієнтуємося на Захід, фіксовано й активно долати етапи правової адаптації. А вони наступні – імплементація Угоди про партнерство та співробітництво, укладання різних галузевих угод, приведення чинного законодавства України у відповідність із стандартами ЄС, створення механізму приведення проектів актів законодавства України у відповідність із нормами ЄС.

Слабі також, найперше на рівні нашої держави і з її вини, економічна інтеграція та розвиток торговельних відносин між Україною та ЄС. Адже розвиток процесу економічної інтеграції полягає у лібералізації і синхронізованому відкритті ринків ЄС та України, взаємному збалансуванні торгівлі, наданні на засадах взаємності режиму сприяння інвестиціям з ЄС в Україну та українським експортерам на ринках ЄС, запровадженні спільного правового поля і єдиних стандартів у сфері конкуренції та державної підтримки виробників. Це все, очевидно, станеться тоді, коли «рак на горі свисне». Жодних чітких звітів про це у ЗМІ не простежується. Очевидно, в каламутній воді легше рибку ловити (знову ж таки для особистої сковорідки! – Авт.). Через останнє, напевно, і не видно в нас духу, характерного для ЄС, стосовно політичної консолідації та зміцнення демократії. Демократичні засади в українському суспільстві – пустопорожня фікція. Не спостерігається в нас і головних чинників зовнішньополітичної консолідації, цебто всебічного входження України в європейський політичний, правовий, економічний, інформаційний, культурний простір. Під сумнівом знаходиться і декларована на словах внутрішньополітична консолідація, що мала би базуватися на виборі, зробленому українським суспільством (хоча в нас досі не утверджений чіткий закон про референдуми, і це питання досі дебатується. – Авт.) на користь інтеграції до ЄС. Ця консолідація включає, насамперед, зміцнення демократії та верховенство права в державі. До цього, як зазначалося, далеко. Як і до практичного здійснення інтеграційного процесу, яке можливе лише за умови доповнення загальноєвропейського виміру співпраці регіональною інтеграцією та поглибленням галузевого співробітництва України і ЄС.

Василь ЗУБАЧ


Loading...

Comments:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

fifteen − 13 =