Наддніпрянський погляд на розстріляне Закарпаття

  КУ3
   Протягом свого недовгого, навіть, закороткого, правління прем’єр-міністр та Президент вільної Карпатської України Авґустин Волошин нещадно боровся з усіма антиукраїнськими проявами, і це правильно. Навіщо молодій українській державі різні сепаратистські та імперіалістичні рухи, як і руйнуйть всю суть її незалежності? Звичайно, що не для чого! Молода українська держава в долині річок Тиса, Ріка, Латориця і Уж мала самостійно, силами своєї нації стати на ноги. Однак цьому завадили сусіди-загарбники: Мадярщина, Польща, і навіть, Румунія.
   Сімдесят три роки тому, провівши блискавичне військове вторгнення на територію Карпатської України, гортиська Мадярщина, яка перебувала в альянсі з нацистською Німеччиною та фашистською Італією, окупувала молоду незалежну українську державу зі столицею в Хусті. Відтак, саме тоді, для українського народу і почалася Друга світова війна. Хоча, загально відомо, що Друга світова війна вибухнула у вересні 1939 р., коли німецькі війська розпочали військові дії у Польщі. Але ще за півроку до того в Карпатах стався міждержавний воєнний конфлікт, який позначив початок того великого європейського, а згодом і світового геополітичного переділу.
   Так, 15 березня 1939 р. на мапі Європи з’явилася нова незалежна держава — Карпатська Україна. Вже через три дні цю крихітну країну окупували війська сусідньої Мадярщини. Її оборонці полягли у боях на Красному полі біля Хуста, частину карпатських січовиків розстріляли на Верецькому перевалі на кордоні з Польщею. Рештки збройних сил Карпатської України вели партизанські дії в горах ще два місяці, навіть після того, як подалися в еміграцію усі урядовці на чолі з президентом країни, батьком  карпатоукраїнського народу Авґустином Волошином.
   Карпатська Україна постала із автономної Підкарпатської Русі, яку проголосили в жовтні 1938 р. закарпатські українці, у складі занепадаючої Чесько-Словацької республіки. На початку вона займала територію майже цілого теперішнього Закарпаття. Але вже через місяць, після першого Віденського арбітражу, найбільш промислово розвинені райони Підкарпатської Русі включно з Ужгородом, Береговом та Мукачевим були передані Мадярщині. Столичне життя закарпатських українців змістилося в Хуст. А перед урядом Карпатської України постали важкі завдання у сфері внутрішньої та зовнішньої політики, а головне – в господарстві.
   Зростання цін, безробіття, реальна загроза голоду – такими були економічні реалії того часу. Уряд, який очолював богослов та журналіст Авґустин Волошин, вдавався до разових допомогових акцій найбіднішому населенню і скасування окремих податків, налагоджував зовнішньоекономічні стосунки з іншими державами: до Карпатської України почалися поставки кукурудзи з Румунії, а з Німеччини та Словаччини постачали зерно в обмін на тверду закарпатську “валюту” – сіль та ліс. В січні 1939 р. розпочалися переговори з урядами Німеччини та деяких інших країн про можливість для закарпатців виїжджати на заробітки за кордон. Більшість важливих господарських питань, як-от земельна та пенсійна реформи, програма електрифікації, на жаль, залишилися тільки планами на папері.
   Значних успіхів Авґустину Волошину вдалося досягти у внутрішній політиці, яку він проводив у руслі повної українізації. Причому йшлося не про елементарне запровадження в урядових установах та навчальних закладах української мови. Авґустин Волошин нещадно і майже по-диктаторськи боровся з усіма антиукраїнськими проявами в суспільстві, особливо з мадяронством і москвофільством. Для реалізації цієї мети в Карпатській Україні було створено чітку вертикаль виконавчої влади: окружні начальники отримали повноваження розпускати сільські громадські заступництва на чолі із старостами повсюди, де буде потреба, призначаючи на їх місця урядових комісарів та дорадчі комісії. З огляду на загрозу громадській безпеці уряд Авґустина Волошина розпустив усі політичні партії, дозволивши існування єдиної – Українського Національного об’єднання (УНО). За список УНО, який особисто очолював Авґустин Волошин, на виборах до Сойму Карпатської України проголосувало 92,4% виборців.
   Українська автономія з кінця жовтня 1938 р. отримала право на власну поліцію та службу безпеки. Але, прагнучи більшої самостійності, ще до проголошення незалежності уряд Карпатської України розпочав створення місцевих збройних сил. На початку листопада 1938 р. для підтримання порядку та охорони кордонів була утворена організація народної оборони – “Карпатська Січ”. Однак було зрозуміло, що з таким скромним за європейськими мірками військом оборонити навіть крихітну країну неможливо. Щоб заручитися підтримкою сильного союзника,  у своїй зовнішній політиці Карпатська Україна орієнтувалася на найпотужнішу в той час у Європі державу — нацистську Німеччину. Загравання рейхсканцелярії Адольфа Гітлера з українським урядом сприймалося в дипломатичних колах і серед громадськості європейських держав як очевидний намір Німеччини гарантувати незалежність Карпатської України, а згодом об’єднати навколо неї усі українські землі.
 ку2
   Вночі 14 березня 1939 р. стала очевидною загроза територіальній цілісності української держави в Карпатах. На кордонах з Карпатською Україною зібралося 40-тисячне військо мадярських гонведів. Наступної доби почався угорський наступ з Мукачевого на Чинадієве і Сваляву. Польща теж підтягнула три додаткових дивізії на Карпато-Український фронт, долучившись до розправи над українською державою. Сойм Карпатської України спішно зібрався на сесію, проголосив повну незалежність, обрав президентом держави Авґустина Волошина, прийняв ряд конституційних законів. Тим часом карпатські січовики зі зброєю в руках стримували наступ ворога.
   З надією на приязні стосунки з Німеччиною Авґустин Волошин вдарив телеграму в Берлін, особисто Адольфу Гітлеру: «Від імені уряду Карпатської України прошу Вас прийняти до відома проголошення нашої самостійності під охороною Німецького Рейху. Прем’єр-міністр доктор Волошин. Хуст». Але вранці німецький консул у Хусті порадив українцям не чинити опір мадярському вторгненню, бо німецький уряд у даній ситуації не може, на жаль, взяти Карпатську Україну під протекторат. До поради німців захисники Карпатської України не прислухалися. Почалися криваві бої. На Красному полі поблизу Хуста боронити державу стали січовики під проводом Михайла Колодзінського та півтори тисячі студентів та семінаристів, які на добу затримали наступ агресора.
   На Верецькому перевалі розігралася трагедія, яку тепер називають “українська Катинь”. Беззбройних українських юнаків поляки просто розстрілювали, як озброєних, так і беззбройних. Зробили це на мадярському боці, виправдовуючи себе тим, що січовики були порушниками міждержавного кордону. На Верецькому перевалі мадяри і поляки скарали на смерть шість сотень українців. Вороги української нації, особливо мадяри та поляки, так ненавиділи українців, що знущалися не тільки над живими, а й над мертвими січовиками. Вони всупереч міжнародним угодам щодо поведінки з військовополоненими, вбивали їх, знищували і насміхалися над трупами січовиків. Коли мадяри підтиснули сюди на перевал частини січовиків з окупованої Карпатської України, вони не просто вбивали полонених. Вони знущалися над ними, над мертвими тілами – розпорювали животи і витягали кишківники, обкручували їх навколо смерек, демонструючи у такий спосіб всю свою ненависть і зневагу до всього українського.
   Тепер на місці символічної могили карпатських січовиків стоїть мадярський монумент на честь так званого “віднайдення мадярами батьківщини” або ж 1100-літнього переходу мадярів через Карпатські гори. Але пам’ять про січовиків живе! Кожного літа молоді націоналісти збираються археологічним табором на Верецькому перевалі, аби знайти залишки тіл героїв Карпатської України. Відшукати місце поховання вояків “Карпатської Січі” стало можливо завдяки свідченням очевидців. У результаті кожного літа молоді націоналісти що раз розкривають черговий злочин проти українського народу. Січовики були розстріляні без суду й слідства, поранених добивали пострілами в голову, трупи скидані у яму хаотично, в більшості випадків обличчям до низу, деякі черепи проломлені.
   Однак, попри всі негаразди, що спідкали українську націю, пам’ять про героїв вільної Карпатьської України буде жити в серцях українців! Слава карпатським січовикам, які загинули за свою свободу, за вільну Україну від Попраду аж по Кавказ!
   Слава нації! – Смерть ворогам!
Денис Ковальов

Loading...

Comments:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

16 + fourteen =