В Ужгороді видали “вівчарську” книжку

ТуряницяПРО ВОВКА – ПРОМОВКА, А ПРО ЯГНЯТКО – ЦІЛА КНИЖКА…
А написав її і нещодавно видав у видавництві «Краєвиди Карпат» Юрій Дмитрович Туряниця – відомий фольклорист, автор книг для дітей, педагог, кандидат філологічних наук. Книга дійсно унікальна, бо в ній зібрані 112 народних пісень Закарпаття про ягнятко та вівчарів. Так і називається «Співанки про ягнятко».
– Так-так, – мрійливо сказав автор, – саме про ягнятко та овечку-біляшечку і вівчарів, що так люблять вівці пасти. Про дівчину-білявину, вівчареві милу. І трембіточку, що так красно трембітає, добрих людей, край наш рідний звеселяє. Ой немає краю, краю, як наші Карпати. Тут нас мама породила, тут нам помирати. Радію, що маю перше в Україні видання народних співанок про ягнятко і пастирів. Ягня, агна, ягнятко, агнець, ягничка, овця, вівця, овечка, биря, бирька, вуцька, білюшечка… Це розмаїття найменувань домашньої тваринки, дуже милої, шанованої людьми не лише в Україні, але і в багатьох країнах світу. Давньої-прадавньої, навіть давнішої за… саму людину. Адже, дізнаємося зі Святого Письма, що Бог своїм могутнім словом створив спочатку світила на небі. А на Землі – різних тваринок, рослини, дерева, квіти. У морі – риб, в повітрі – птахів. І тільки після цього перших людей – Адама і Єву.
Ще наведемо для тих, хто не завжди доїдає в нинішні часи без постійної роботи, деякий шматок із передмови до чудової книги, створеної самим же автором Ю.Туряницею:
«Вівчар і доярити уміє, і сир готує із парянки, свіженького молока, риндзьою клягає. А із сиру, як трохи постоїть, смачну бринзу готовить, й овечу самокишу і жентицю. А ще й бануш на сметані –
Як кипить тота сметана
І почне бродити, –
Дати в ню муку мелайну,
В міру посолити.
Кулешером ясеновим
Мішати вто часто.
Доки зверху на бануші
Не з’явиться масло.
А як масло ся з’явило –
То йти за стіл сісти,
Бо то бануш вже готовий,
Можна його їсти.
Не тільки до столу голінний цей трудовий чоловік. Вівчар у полонині і травичку косить, аби сіно заготовити овечкам, щоб худоба на соломі не перебивалася. Не забуває він і про пернатих друзів-птахів та рідкісні рослини зеленої Верховини. Завжди готовий подбати про кожну пташку, що занедужала, чи про збереження її гніздечка. А гостей-туристів охоче частує бринзою, сиром, цілющими яфинами». (Таких вівчарів просимо негайно зателефонувати в редакцію, бо дуже їсти хочеться!).
Полонина, як бачимо в цих народних піснях, і сумує, і веселиться, й отари овець годує, трудиться, як людина. Любується і добродійством вівчарів, для яких вона – рідна мати. А гірський вітерець для вівчарів – рідний брат, овечки – діти.
Назар ЗУБАЧ


Loading...

Comments:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

nine + six =