Тернистий шлях народного лідера (до 75-ліття з дня народження В. Чорновола)

“…Дай, Боже, нам любити Україну

понад усе сьогодні – маючи, щоб не довелося гірко любити втративши.” Настав час великого вибору: ”або єдність і перемога та шлях до світла, або поразка, ганьба і знову довга дорога до волі…”

                                    В. Чорновіл

 

            24 грудня виповнилось 75 років з дня народження лідера національно-демократичного рух України, Героя України, Голови Народного Руху України –  В¢ячеслава Максимовича Чорновола.

            В¢ячеслав Чорновіл з¢явився на світ 24 грудня 1937 року в селі Єрки Звенигородського району на Черкащині (Київщині) в родині сільських вчителів: мати – Килина Харитонівна і батько – Максим Йосипович.

            1955 року закінчив Вільхівецьку середню школу із золотою медаллю і вступив на філологічний факультет Київського державного університету ім.. Т. Шевченка, а з 2-го курсу перевівся на факультет журналістики. За висловлення своїх поглядів мав неприємності, тому в 1958 році взяв академічну відпустку і працював на будівництві домни в Жданові (Маріуполь), а потім у виїзній редакції газети “Київський комсомолець”.

            В 1960 році закінчив університет з відзнакою (дипломна робота на тему “Публіцистика Бориса Грінченка”).

            З липня 1960по травень 1963 років – на Львівській студії телебачення редактор, а потім – старший редактор передач для молоді.

            У травні 1963 року переїхав до Києва, де працював на будівництві Київської ГЕС, газеті “Молода гвардія”. 1964 року пройшов за конкурсом до аспірантури Київського педінституту, але через політичні переконання не був допущений до навчання. В цей період разом з І. Світличним, І. Дзюбою, Є. Сверстюком, А. Горською, М. Плахотником, Л. Танюком, В. Стусом, Г. Севру створив у Києв клуб творчої молоді.

            4 вересня 1965 року разом з І. Дзюбою та В. Стусом у кінотеатрі “Україна” на прем¢єрі фільму Параджанова “Тіні забутих предків” виступив з критикою існуючого політичного режиму.

            Автор відомих публіцистичних робіт: “Правосуддя чи рецидиви терору” (1966), “Лихо з розуму” (1967), через яку став відомим в правозахисному середовищі за кордоном і була присуджена премія ім.. Ніколаса Томаліна.

            З 1967-го по 1969 роки тюремне ув¢язнення за свої публікації.

            Після звільнення з великими труднощами влаштовувався на роботи: 1969-1970 рр. – спостерігач та в.о. начальника метеостанції “Плай” біля Воловця, землекопом археологічної експедиції в Одеській області, вагарем на станції Скнилів у Львові.

            1970 року В. Чорновіл започаткував випуск підпільного журналу “Український вісник”. Під час загальноукраїнських репресій 1972 року В¢ячеслав Максимович отримує 6 років табору і 3 роки заслання. За час відбування покарання був організатором акцій міжнародного Пен-клубу, а 22 травня 1979 року став членом Української Гельсінської Спілки.

            У 1980 році засуджений втретє у Якутії за сфабрикованими звинуваченнями на 5 років.

            1983 року звільнений за протестом прокурора Якутії без права виїзду в Україну.

            У травні 1985 року повернувся в Україну та влаштувався на роботу кочегаром в Львівський міськрайбудтрест та школу-інтернат.

            З серпня 1987 р. В. Чорновіл відновив видання “Українського вісника”, а 11 березня 1988 року з М. Горинем і З. Косівським відновили діяльність Української Гельсінської Спілки. Від вересня 1989 року – один з ініціаторів створення Народного Руху України, член його Великої Ради, а з березня 1992 – співголова та з грудня 1992-го по березень 1999-го року незмінний голова Руху.

            З березня 1990 року В¢ячеслав Чорновіл – депутат Верховної Ради УРСР і Львівської обласної ради, а з квітня 1990 по квітень 1992 року – голова Львівської облради та облвиконкому. У листопаді 1991 р. На перших президентських виборах здобув друге місце – 23,27% голосів виборців із 6-ти претендентів.

            З 1995 року – член Ради Європи. Лауреат премії України ім.. Т. Шевченка (1996) у галузі журналістики і публіцистики.

            25 березня 1999 року В¢ячеслав Максимович загинув в автоаварії під Борисполем за нез¢ясованих обставин (факти свідчать про штучність аварійної ситуації).

            Доля заносила В. Чорновола і на Закарпаття. З жовтня 1969 року по лютий 1970-го біля Воловця на гідрометеостанції “Плай” В¢ячеслав Максимович працював гідрометеоспостерігачем і в.о. начальника станції. Пліч-о-пліч з молодим Чорноволом працював Петро Петрович Куцик з Воловця, Іван Михайлович Бірчан, Михайло Федорович Мадяр.

            Особливо дружні і перші стосунки склалися у молодого дисидента з простим вихованцем П. Куциком, тому й довіряв йому найбільше. Як згадує Петро Петрович, Чорновіл часто усамітнювався, щось друкував, до нього часто приїздили знайомі зі Львова та інших міст, серед них був Ярослав Кендзьор. Спокій, довколишня природа давали можливість сконцентруватися і втілювати задум – тут, на Плаю (висота 1335 м. над рівнем моря), творилися і редагувалися перші п¢ять номерів “Українського вісника”. У “віснику”  постійно критикувався існуючий тоталітарний режим, висловлювалась і обґрунтовувалась думка про державну незалежність України та шляхи економічного і духовно-культурного розвитку. Журнал розкривав порушення свободи слова, судові та позасудові репресії інакше мислячих, порушення національного суверенітету, факти шовінізму, українофобії, спроби дезінформації громадськості через засоби масової інформації. Зміст і тематика матеріалів була спрямована на відродження і формування національної свідомості громадян.

             В лютому 1970 р. В¢ячеслав Чорновіл був арештований співробітниками КДБ. Єдина згадка про В. Чорновола – запис російською мовою в журналі метеостанції “Плай” від 26.02.1970 р.: “Згідно наказу ЦКМС УРСР за № 69/к від 19 лютого 1970 року в.о. начальника станції МС “Плай” тов. Чорновіл В.М. звільнено з посади”.

            Волівчани згадують, що в період президентських виборів 1991 року В. Чорновіл виступав на мітингу у Воловці.

            Пізніше В¢ячеслав Максимович часто бував на Закарпатті з нагоди тих чи інших заходів в якості Голови НРУ на Рахівщині, Хустині, Тячівщині, Виноградівщині, Ужгороді та Мукачеві.

            Особливо дружні стосунки у В¢ячеслава Чорновола зав¢язалися з колишнім директором НДІ агропромислового виробництва з Бахти, депутатом Верховної Ради І і ІІІ скликань, Академіком НАН В.В. Шепою.

            Про феноменальні розумові здібності, силу і незламність духу В. Чорновола згадував з захопленням В. Шепа. В середині 90-х років декілька разів В¢ячеслава Максимовича з дружиною Атеною Пашко зустрічали новий рік в колі своїх друзів з угорського села Варієва.

            “По складу душі В¢ячеслав, як це називалося до революції – благородна людина. Тому, не дивлячись на всі полум¢яні декларації, він і ворога свого – Радянську владу і її безпекащів – міг сприймати лиш як противників, як людей іншого складу думок, інших переконань. Спостерігаючи за ним з боку, я порівнював його з Ганді, Неру, Кеніатою, Нкрумою. Це, власне, схожий їм тип національного вожака”, – писав Михайло Хейфец про свого побратима по камері.

            Таки світлим енергійним лідером В¢ячеслав Максимович залишався в пам¢яті всіх українців, які прагнули волі, законності і справедливості.

            Слава істинному лідеру нації В¢ячеславу Чорноволу!

 

Голова Закарпатської

Обласної організації НРУ                                                                           О. Черепаха


Loading...

Comments:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

4 × one =