Люди, які володіють якимись особливими знаннями, неординарними вміннями, надзвичайними здібностями, завжди викликали у мене захоплення, глибоку повагу. Адже вони – унікальні, не такі, як усі. До прикладу, я з пієтетом сприймаю дитячих письменників, творців, котрі працюють в стилі фентезі. Можливості їхньої уяви, вправності у відображені створеного силами думок, власним інтелектом та хистом на папері, здаються мені магічними. Оскільки я сама можу писати лише про те, чим живу, чим палахкочу саме в даний момент, то відчуваю себе, немов та первісна людина, котра не розуміючи явищ природи, ідеалізує їх, перетворює в Божества.
Переглядаючи написане раніше, одразу можу визначити, що і в який період мене хвилювало найбільше, було пріоритетним. Так 2009 – початок 2011рр пронизані духом українства, власного самоусвідомлення, любов’ю до рідної неньки-землі, до її звичаїв, традицій. В другому півріччі 2011р. переважно зосереджуюсь на боротьбі проти насильства, проти вседозволеності і безкарності з боку правоохоронців, у боротьбі за власні права, за власну гідність.

Проте уже в наступному 2012р. (поточному) ця тема втрачає свою гостроту для мене і в своїх статтях я майже не приділяла уваги проблемам, котрі пов’язанні з правоохоронною системою. Обмежилась лише однією публікацією «Чи знімуть фільм про українського Джеймса Бонда?». Ще два матеріали були присвячені правосуддю, один з яких, написаний мною на підтримку статті авторства голови підкомітету Верховної Ради з прав людини Юрія Гнаткевича «Присяговідступники, або Плюю на таку Феміду». Це пости інформаційного характеру, в котрих висвітлені загальновідомі факти.

Все б нібито нічого, та єдиний мій цьогорічний матеріал, що дотично стосувався діяльності прокуратури, викликав неоднозначну реакцію в рядах самої Закарпатської обласної прокуратури. Сталось так, що я мала нагоду майже 2-х годинного спілкування з старшим прокурором прокуратури області з питань внутрішньої безпеки, в ході котрої мені висловили підозри в організації масового цькування та компрометації в українських ЗМІ органів прокуратури.

Виявляється, на думку вищезгаданої особи та деяких його колег, я є не тільки автором усіх матеріалів, в котрих висвітлюються різні ганебні інциденти, що ставались з працівниками прокуратури протягом останніх років, а ще й причетна до фінансування та розміщення написаного в закарпатських виданнях, та у всеукраїнських ЗМІ, таких як «Українська правда», «Газета по-українськи», «Кореспондент».

Не отримавши відповіді на своє зауваження, щодо абсурдності звинувачень та відсутності аргументації і реальних доказів, я спробувала покепкувати: «Ви ще забули про величезну кількість коментарів антипрокурорського характеру під статтями в інтернет виданнях. Їх, мабуть, теж усі пишу я » .

«Ну не всі Ви самі пишете. Вам допомагають ще 2-і людини, котрі мають відношення до Закарпаття онлайн. Це його головний редактор та працівниця, що сидять в одній кімнаті і з різних комп’ютерів (читайте ІР-адресів) пишуть усі коментарі» – на повному «серйозі» резюмував працівник прокуратури. При цьому, я зрозуміла, що він дійсно щиро переконаний у своїй правоті та у тому, що простий люд з глибокою повагою ставиться до діяльності правоохоронних органів.

Не стала сперечатись, лише висловила свою радість з приводу того, що мене не запідозрили у підпалі машини мукачівського прокурора Руслана Біловара.

Зі слів свого співрозмовника дізналась: відтепер платники податків фінансують нещодавно створений в прокуратурі цілий відділ, одне з завдань котрого боротьба з публікаціями та коментарями направленими на неправильне висвітлення, з точки зору Прокуратури, її діяльності, вчинків її працівників та відновлення позитивного іміджу цієї правоохоронної державної структури в очах пересічних громадян.

На цьому, власне, наше спілкування і закінчилось. Кожен залишився при своїй думці.

Опісля, в найближчу суботу, за звичкою, переглядаючи свіжі номери близько десятка закарпатських періодичних видань, була вражена прочитаним : жодне з них не оминуло своєю увагою останніх подій, пов’язаних з місцевими прокурорами. Як охарактеризувала газета «Фест», «підпали, вимушені відставки та ДТП з людськими жертвами за участі прокурорських працівників…» стали лише продовженням низки резонансних скандалів, фігурантами яких є прокурори Закарпаття. Ні в одному із ЗМІ не знайшла публікацій іншого характеру щодо діяльності Прокуратури. Жахлива тенденція – ілюстрація реалій нашого життя.

Може варто задуматись та не шукати винних у власних промахах , не створювати за народний кошт підрозділи по відбілюванню репутації, а навести лад у cамій правоохоронній структурі і працювати та жити так, щоб не було підстав для критики і звинувачень?
Інна Конар