ПРАВА І СВОБОДИ ЛЮДИНИ Є ПІДВАЛИНАМИ СПРАВЕДЛИВОСТІ

10 грудня 2012 року минає 64-а річниця від дня, коли на ІІІ сесії Генеральної Асамблеї Організації Об’єднаних Націй був прийнятий документ під назвою Загальна декларація прав людини. Вся світова громадськість відзначає цей день, як День прав людини. Поділитися думками про український та міжнародний виміри прав і свобод людини редакція звернулася до знавця правознавства, вчителя гімназії м. Ужгорода Федора Брецка.

– Що таке права і свободи людини?

– Це певні можливості людини, які: а) необхідні для її існування та розвитку у конкретно-історичних умовах; б) об’єктивно зумовлюються досягнутим рівнем розвитку суспільства; в) мають бути загальними та рівними для всіх людей. Права і свободи людини: визначають засади правового захисту особи; належать їй від народження, а тому є природними і невідчужуваними, а отже, пов’язані з самою людиною, її існуванням і розвитком; є необхідним елементом громадянського суспільства та правової держави; мають домінантне значення, бо поширюються на всіх людей, які проживають у тій або іншій державі; закріплені у національному законодавстві – конституціях країн; визнані міжнародним співтовариством, тобто знайшли відображення у численних міжнародних актах; засновані на принципах свободи, рівності та справедливості й мають універсальний характер; забезпечуються національними засобами правового захисту, а також за допомогою міжнародної процедури в рамках ООН та інших міжнародних організацій, міжнародних судових органів тощо

 – А що означає непорушність, невідчужуваність, нескасовуваність, необмежуваність та гарантування прав і свобод людини?

– Тут слід тонко і чітко зауважити, що: 1) непорушність прав і свобод людини – це незменшуваність, «недоторканність» тих можливостей людини, які відображені тими чи іншими її правами і свободами; 2) невідчужуваність прав і свобод людини – це їх внутрішня, іманентна, «неминуча» притаманність людині, їх невід’ємність від неї; 3) нескасовуваність прав і свобод людини – це заборона їх офіційної (юридичної або фактичної) ліквідації, цілковитого знищення; 4) необмежуваність прав людини – це заборона законодавчо погіршувати становище людини в суспільстві шляхом обмеження тих прав і обов’язків, які вже закріплені в конституції та законах; 5) гарантування прав і свобод – встановлення і використання (застосування) їх гарантій.

 – У статті 3 Конституції України закріплено положення про те, що утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави? Що це означає? 

– Утвердження прав і свобод людини – це їх визнання державою, яке здійснюється різними шляхами та засобами: 1) виголошенням у деклараціях; 2) закріпленням прав людини у Конституції, інших законах; 3) участю у підготовці і прийнятті міжнародних документів з прав людини; 4) приєднанням до міжнародних договорів, їх ратифікацією тощо. А забезпечення прав і свобод людини – це створення умов для здійснення прав і свобод людини, яке включає три елементи державної діяльності: 1) сприяння реалізації прав і свобод людини; 2) охорона прав і свобод людини (шляхом вжиття заходів, зокрема юридичних, для попередження порушень прав і свобод людини); 3) захист прав і свобод людини (притягнення порушників до юридичної відповідальності).

 – Які ж конституційні засади прав і свобод людини і громадянина?

– Коли про права і свободи людини і громадянина читаєш текст Конституції, то вони прості і доступні для сприйняття, а щодо їх реалізації, то всі ми стикаємося з купою неймовірних проблем. За Конституцією України: людина визнається найвищою соціальною цінністю, а її права і свободи, їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; усі люди народжуються вільними, рівними у своїй гідності і правах; природні права і свободи людини є невід’ємними і становлять основу будь-яких інших прав і свобод; права і свободи людини є невідчужуваними, непорушними, невичерпними, гарантуються і не можуть бути скасовані; громадяни мають рівні конституційні права і свободи незалежно від походження, соціального і майнового стану, посади, статі, раси, національності, мови, релігії, політичних та інших переконань, роду і характеру занять, місця проживання та інших обставин; здійснення особою своїх прав і свобод не повинно порушувати права і свободи інших осіб; при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

– Відомо, що вчені-конституціоналісти усі права і свободи людини і громадянина поділяють на види. Спробуйте пояснити, будь-ласка.

– Сукупно усі права і свободи людини і громадянина поділяють на: громадянські, які забезпечують відносно вільне та незалежне від суспільства і держави існування особи шляхом встановлення меж втручання у сферу особистого життя людини; політичні, які забезпечують можливості безпосереднього впливу особи на діяльність держави; соціальні, які забезпечують людині достатній життєвий рівень та соціальний захист; економічні, які забезпечують можливості людини реалізовувати свої здібності і працю для виробництва матеріальних й соціальних благ для суспільства та себе; екологічні, які забезпечують безпечне для життя і здоров’я людини довкілля; культурні, які забезпечують доступ до надбань матеріальної й духовної культури людства, які покликані задовольняти творчі потреби та інтереси людини.

 – Чи передбачені випадки правомірного обмеження прав і свобод людини і громадянина?

– Так, передбачені. За ст. 29 Загальної декларації прав людини (1948) кожна людина, здійснюючи свої права і свободи, повинна зазнавати лише таких обмежень, які встановлені законом виключно з метою забезпечення належного визнання і поваги прав і свобод інших та з метою задоволення справедливих вимог моралі, громадського порядку та загального добробуту в демократичному суспільстві. У Конституції України закріплені випадки правомірного обмеження прав і свобод людини і громадянина. Ось вони. Так, за ст. 31 винятки права на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції можуть бути встановлені лише судом у випадках, передбачених законом, з метою запобігти злочинові чи з’ясувати істину під час розслідування кримінальної справи, якщо іншими способами одержати інформацію неможливо. За ст. 32 не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. За ст. 34 здійснення права на свободу думки і слова, а також права на інформацію може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя. За ст. 35 здійснення права на свободу світогляду і віросповідання може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров’я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей. За ст. 36 право на свободу об’єднання у політичні партії та громадські організації мають громадяни України за винятком обмежень, встановлених законом в інтересах національної безпеки та громадського порядку, охорони здоров’я населення або захисту прав і свобод інших людей. За ст. 37 право на свободу об’єднання у політичні партії та громадські організації мають громадяни України за винятком обмежень, встановлених законом в інтересах національної безпеки та громадського порядку, охорони здоров’я населення або захисту прав і свобод інших людей. За ст. 39 обмеження щодо реалізації права на проведення зборів, мітингів, походів і демонстрацій може встановлюватися судом відповідно до закону і лише в інтересах національної безпеки та громадського порядку – з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я населення або захисту прав і свобод інших людей.

Які ж конституційні гарантії прав і свобод людини і громадянина?

– Конституційні гарантії – це відповідні умови та засоби, які сприяють реалізації кожною людиною і громадянином закріплених у Конституції України прав, свобод і обов’язків. До політичних гарантій прав і свобод належать: політичний плюралізм і свобода не забороненої законами України політичної діяльності (ст. 15); реальне визнання народу єдиним джерелом влади і здійснення державної влади на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу і судову (ст. 5, 6); заборона діяльності політичних партій і громадських організацій, програмні цілі або дії яких не відповідають Конституції України (ст. 37). До економічних гарантій належать: рівність перед законом усіх суб’єктів права власності та захист державою їх прав (ст. 13); справедливість і неупередженість розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами (ст. 95); непорушність права приватної власності (ст. 41). До ідеологічних гарантій належать: ідеологічна багатоманітність суспільного життя, неприпустимість визнання державою жодної ідеології обов’язковою, заборона цензури (ст. 15); забезпечення вільного розвитку і використання мов (ст. 10); сприяння з боку держави консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а також розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України (ст. 11). До юридичних гарантій належать: державно-правові засоби, які забезпечують здійснення, охорону й захист прав, свобод та обов’язків людини і громадянина.

– Доведіть, що за Конституцією України держава справді є гарантом додержання прав і свобод людини і громадянина?

– За Конституцією України: Верховна Рада України визначає виключно законами України права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод та основні обов’язки громадянина (ст. 92), Президент України є гарантом додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина (ст. 102), Кабінет Міністрів України вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини та громадянина (ст. 116), Конституційний Суд України захищає Конституцію України, що означає, що вона не може бути змінена, якщо зміни передбачають скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина (ст. 157), суди загальної юрисдикції захищають права і свободи людини і громадянина у формі здійснення правосуддя (ст. 55, 124), Уповноважений Верховної Ради з прав людини здійснює парламентський контроль за додержанням прав і свобод людини і громадянина (ст. 101),  прокуратура України здійснює представництво інтересів громадянина в суді у випадках, визначених законом, та нагляд за додержанням прав і свобод людини і громадянина, додержання законів з цих питань органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами (ст. 121), місцеві державні адміністрації забезпечують на відповідній території додержання прав і свобод громадян (ст. 119), до відання Автономної Республіки Крим належить участь у забезпеченні прав і свобод людини і громадян (п. 7 ст. 138), органи місцевого самоврядування вирішують питання місцевого значення в межах Конституції і законів України (ст. 140). До того ж, адвокатура в Україні діє з метою забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах  (ст. 59), а політичні партії та громадські організації здійснюють і захищають права й свободи громадян, що об’єднуються в них (ст. 36).

 –  Відомо, що країни світу створили систему міжнародних стандартів прав і свобод людини ХХ століття. Що це таке?

– Міжнародні стандарти прав людини – це встановлені в договірному порядку правові норми поводження держави з фізичними особами, що перебувають на її території. Міжнародні стандарти становлять так званий Міжнародний білль про права людини ХХ ст., що включає:

Загальну декларацію прав людини, яка: прийнята ГА ООН (резолюція 217 А (ІІІ) у Парижі 10 грудня 1948 р. (Українська РСР утрималась при голосуванні за цей документ); складається з преамбули та 30 статей, що містять основні права і свободи; проголосила всіх людей вільними та рівними у своїй гідності і правах; є першим міжнародним документом, в якому найповніше викладено перелік прав людини; не є юридично обов’язковим документом, проте відбиває загальну домовленість народів світу; є моральним зобов’язанням для членів міжнародного співтовариства.

Міжнародний пакт про громадянські і політичні права, який: прийнятий ГА ООН (резолюція 2200А (ХХІ) 16 грудня 1966 р.; складається з преамбули, 5 частин, що охоплюють 53 статті; має обов’язкову силу для держав, які його ратифікували чи приєдналися до нього; зобов’язує кожну державу поважати та забезпечувати права, що містяться у Пакті; ратифікований Україною 19 жовтня 1973 р., набув чинності для України – 23 березня 1976 р.

Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права, який: прийнятий ГА ООН (резолюція 2220 А (ХХІ) 16 грудня 1966 р.; складається з преамбули, 5 частин, що охоплюють 31 статтю; має обов’язкову силу для держав, які його ратифікували чи приєдналися до нього; зобов’язує кожну державу у межах наявних ресурсів вживати заходів для того, щоб поступово забезпечити визнані у Пакті права; ратифікований Україною 19 жовтня 1973 р., набув чинності для України – 3 січня 1976 р.

Крім вищеназваних основоположних міжнародних документів, є велика кількість інших міжнародних документів, що регулюють окремі питання у системі прав і свобод людини. Наприклад, конвенційні документи ООН: Конвенція про запобігання злочинові геноциду та покарання за нього (1948), Конвенція про статус біженців (1951), Конвенція про політичні права жінки (1952), Конвенція про скорочення безгромадянства (1961), Конвенція про ліквідацію усіх форм расової дискримінації (1965), Конвенція про ліквідацію усіх форм дискримінації щодо жінок (1979), Конвенція проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання (1984), Конвенція про права дітей (1989) тощо.

– А які є найголовніші європейські документи у галузі прав і свобод людини?

– До них належать: Європейська конвенція про захист прав і основних свобод людини (ЄКПЛ), прийнята країнами-членами Ради Європи, відкрита для підписання 4.11.1950 р., набула чинності 3.09.1953 р., ратифікована Україною 17.07.1997 р.; Європейська соціальна хартія, яка відкрита для підписання 12.10.1961 р., набула чинності 26.02.1965 р., підписана Україною 2.05.1996 р.; Європейська хартія місцевого самоврядування, прийнята країнами-членами Ради Європи 15.10.1985 р., набула чинності 1.09.1988 р., ратифікована Україною 15.07.1997 р.; Європейська конвенція про запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню і покаранню, прийнята країнами-членами Ради Європи 26.11.1987 р., ратифікована Україною 5.05.1997 р.; Європейська конвенція про здійснення прав дітей, прийнята країнами-членами Ради Європи 25.01.1996 р., ратифікована Україною 3.08.2006 р.

Які найбільш вагомі права і свободи закріплені у Загальній декларації прав людини від 10 грудня 1948 року?

– За Загальною декларацією прав людини від 10 грудня 1948 року кожна людина має прав на: життя, на свободу і на особисту недоторканність; визнання перед законом; рівний захист законом; громадянство; одруження і створення сім’ї; володіння майном; свободу думки, совісті і релігії; свободу переконань і на вільне їх вираження; свободу мирних зібрань і об’єднань; участь в управлінні своєю країною; соціальне забезпечення; працю та відпочинок; достатній життєвий рівень, який необхідний для підтримання здоров’я і добробуту; освіту; участь у культурному житті суспільства тощо.

– Які слід зробити висновки?

– 1. Права людини являють собою комплекс природних і непорушних свобод і юридичних можливостей, що обумовлені фактом існування людини в цивілізованому суспільстві та одержали юридичне закріплення. 2. Свобода – це юридична можливість людини поводитись відповідно до своїх волевиявлень, робити все, що бажається, але тільки те, що не заборонено законом і не спричиняє невиправданої шкоди правам і свободі інших людей. 3. Завдання права полягає в тому, щоб свободу усіх ввести в розумні справедливі рамки. 4. Права людини визначають можливості, свободу дій, вчинків, поведінки в суспільстві, вони є підвалинами свободи та справедливості. 5. Права і свободи – це форми вираження встановлених законом можливостей при виборі людиною своєї поведінки. 6. Повага до прав людини є передумовою повного і цілісного розвитку окремою свободою і всього суспільства. 7. Слід пам’ятати просте але глибоке за змістом висловлювання римського філософа Сенеки: «Рівність прав не в тому, що всі ними користуються, а в тому, що вони всім надані».  

 Інтерв’ю взяв Павло Федака 


Loading...

Comments:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

five × 1 =