Перто Мага відверто про столичне життя з усіма його перевагами та недоліками.

Свій хлопець у всіх колах, актор, телеведучий, поет і просто щирий закарпатець Перто Мага відверто розповів нам про столичне життя з усіма його перевагами та недоліками.

Коли я згадую про Ужгород, то перше, що мені приходить на думку – це кафе “Нептун”, яке було навпроти театру. Це було перше місце, в якому спеціалізувалися на морепродуктах.

У мене була знайома дівчинка – Руслана – в неї по черзі були закохані усі хлопці. От якось ми з другом запросили її у це кафе. Ми взяли млинці з червоною ікрою, бутерброди з чорною – і довго сварилися, хто буде розраховуватися за все.

Ми були круті і серйозні хлопці. Але, коли нам нарахували щось близько шістнадцяти рублів, то ми не тільки витрусили обоє з кишень усі гроші, що мали, а ще й попросили додому збігати за ними Руслану. Це була ганьба на все життя – удар по чоловічій самовпевненості. (ред. – сміється)

Коли я приїжджаю до Закарпаття, то обов’язково їду у село Ростоватовці, що у Мукачівському районі. Там жили дідусь і бабуся. Їду у село Раково, Тур’ї Ремети у Перечинському районі. Там по батьковій лінії родичі.

Я дуже люблю наш закарпатський музей під відкритим небом. На жаль, сьогодні музеям приділяють не так багато уваги.

До театру в Ужгороді майже не ходжу. Там не залишилося нікого з тих, кого я знав.

Люблю католицький храм в Ужгороді. Одного разу проходив повз і почув звуки органу: я тихенько зайшов, аби почути, хто і що там грає. Був шокований, коли почув ламбаду. (ред. – сміється)

Люблю гуляти Мукачевом – воно з кожним днем стає все гарнішим. Відчувається, що є ґазда, в Ужгороді з цим поки значно складніше.

Я ходжу і плачу над Латорицею біля Стража. Закарпатський спосіб прибирати сміття мене просто вбиває. У горах все висипається на берег річки: «Прийде вода – однесе на Мадяри». Я б вже на місці мадярів, гранати почав кидати на нашу територію.

Інша річ у тім, що воно до Мадярів і близько не доходить. У районі Шоломонова все осідає. Я зранку йду і чую дивний звук, наче лускають маленькі кульки, а то на сонці розжарюється пластик і тріскає.

У такі моменти я люблю Закарпаття і ненавиджу закарпатців, які таке роблять. Я вважаю, що у нас набагато гарніше, ніж в Австрії та Швейцарії, але наші люди самі поганять те, з чого могли б жити.

Коли зі мною на Закарпаття приїздять друзі, я обов’язково веду їх туди, де можна спробувати закарпатську кухню. Часом їду з ними під Перечин. Раніше було культове місце – ресторан “Короп” біля Сторожниці. На «Децу у нотаря» до Павла Чучки теж не забуваю зайти.

Всі, хто приїздив до мене на Закарпаття згадують добрих людей, смачну їжу, хороші вина та низькі ціни. А також, німецькомовні, угорськомовні та румунські села.

Для мене дитинство і Закарпаття пахне виноградними гронами. Той, хто жив у селі прекрасно мене зрозуміє. Це фантастичні відчуття.

У Києві мені не вистачає гурки, солонини, вина і закарпатської слив’янки. На щастя, усе це мені присилають постійно і дуже багато.

Росана Бісьмак,
Varosh.com.ua


Loading...

Comments:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

3 × 3 =