Небесні світила в народних віруваннях.

У декількох номерах журналу “Народна школа” за 1940/41 р.р. було опублікованостаттю Федора Потушняка «Солнце, луна, звізди і небеса в народном вірованіи».

Автор звертає увагу на дуже поширений у східних слов’ян у древності культ сонця і вважає збережені на Закарпатті вірування про сонце, місяць, зірки тощо відгомоном тих давніх вірувань. Зокрема, зробити яку-небудь погану справу віч на віч з сонцем вважається великим гріхом, так само як клясти сонцю або проклинати кого-небудь ним. Любить же воно насамперед чесних, богобоязливих, сумлінно працюючих людей. Вранці селянин, бачачи схід сонця, знімає шапку, хреститься і молиться на «світле сонечко», щоб воно повсякчас було йому поміччю. Так само у весільному ритуалі у піснях, коли плетуть вінки, часто згадують сонце. Більшість древніх і сучасних колядок мають на собі відбиток давнього вшанування сонця, у казках воно діє як жива істота, зустрічається також у народних прислів’ях, загадках, приказках, на пошану сонця палять вогні і співають про нього пісні.

Коли людству загрожують стихійні лиха, війна, голод, епідемія тощо, сонце «міниться» (затемнюється), бо вболіває над людською долею; воно «міниться» також із-за суму над людськими гріхами та їх наслідками.

За народними віруваннями, затемнення сонця спричиняють шаркань і нечисті духи, вони нападають на нього і розгризають його, але сонце завжди перемагало; воно завжди було позитивною силою, що допомагала білому світові в його боротьбі з темним і негативним світом.

Дослідник розглядає народні вірування щодо місяця. Місяць є володарем сил темного світу, які належать до ночі. Має ті ж властивості, що й сонце, тільки іншого, протилежного, розряду. За «слабого місяця» дводушники, демони та ін. мають велику силу, «нечиста сила» мучить, давить і всіляко переслідує людей.

Місяць вважається місцем перебуванням мертвих душ, наприклад, на ньому видно, як кум підняв кума на вили і несе – той крав від кума солому, за що і поплатився.

Місяць, подібно до сонця, є також божеством, тому проклинати його чи ображати вважається великим гріхом, за який можна дорого заплатити (дістати «нечисту хворобу», божевілля та ін.).

Місяць також зустрічається в народних казках, піснях і колядках, у віруваннях і ворожбицтві. Він вважається опікуном і охоронцем любовних зв’язків, а також виступає магічним посередником (його ловлять у миску з водою і гадають, кинувши туди різні магічні речі); місяць може негативно повпливати на людину, яка багато блукає при світлі місяця, особливо по пустирях, або спить при світлі місяця з відкритим вікном – вона стає сновидою («намісячником»).

Одухотвореними створіннями у народних віруваннях є і зорі. З ними пов’язана доля кожної людини: коли вона народжується – загорає її зірка, а коли помирає – зоря погасає. Коли зірка падає на землю, то перетворюється у бісицю. Селяни розрізняють окремі зорі та їх групи: Вечірниця, Зірниця, Курашка, Коштиль (Велика Ведмедиця), Великий віз (Велика Ведмедиця), Малий віз (Мала Ведмедиця).

На зірках написані не тільки час і простір, але і роки, пори року, погода, урожай і навіть окремі події. Коли небо всіяне зорями, це означає добрий час, мерехтливі зірки віщують вітер, червоні, наче криваві, зорі накликають нещастя.

Комету вважають демонічною істотою, яка є провісником голоду, війни, епідемії тощо, вона також може бути послана Богом для настрашення грішного світу.

Небеса, за народними віруваннями, являють собою також щось святе, величне. Це ніби ще один світ над земним світом. Там, за небесною твердинею, живуть померлі (ті, котрі не потрапили в пекло або не блукають по світу), на небесах було багато перед смертю (так звані «завмиральники» – люди, які здатні завмирати на добу чи навіть на цілий тиждень). Небеса розкриваються тільки двічі на рік (на Різдво, Богоявлення-Водящі або Світле Воскресіння), але це можуть бачити лише праведні. Хто побачить розкриті небеса, може в цей момент випросити собі все, що схоче, але тільки одну річ.

У кінці статті автор відзначає, що вшанування сонця, місяця, зірок поширюється на всі древні релігії. У арійців, особливо індоєвропейців, найбільшу пошану здобув і вважається головним богом бог світла і небес, а також божества землі, домашнього вогнища та ін. Поклоніння сонцю зустрічається в Єгипті, Вавилоні, у шумерів і т.д.

Павло Федака

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *