Ми з вами однієї крові

Можна вибрать друга і по духу брата,

та не можна рідну матір вибирати…

В.Симоненко

Невидимою ниткою ми завжди зв’язані з нашими батьками, вони відчувають найдрібніші негаразди у нашому житті навіть на відстані, та з полегшенням зітхають, коли все в житті їхніх чад складається якнайкраще. Саме батьки – невичерпне джерело нашої енергії та віри у свої сили, часто вони краще від нас знають, що для нас добре. Їхня турбота проявляється в деталях, але саме завдяки батьківській любові ми впевнено крокуємо дорогами життя. І, здавалося б, ніщо не може порушити цієї ідилії та неймовірної гармонії. Однак, не ми придумали проблему поколінь, і, на жаль, не в наших силах її вирішити.

Батьки завжди прагнуть нав’язати дитині певну лінію поведінки, яка найбільше відповідає їх принципам та ідеалам, проте така політика не завжди дає бажаний результат, скоріше навпаки. Діти не можуть у всьому потурати батькам, так як кожна людина – особистість, і має право на свою точку зору. Ми не можемо копіювати кого-небудь, у тому числі і своїх батьків.

Проблема взаєморозуміння батьків і дітей народжується на ранній стадії виховання. Маленькі діти жадають “качати права” не менше, ніж підлітки. Щоправда, на цьому етапі свого життя вони тільки пробують “показувати зубки”, як би перевіряючи реальні межі дозволеного. І всі їх прояви волелюбності зводяться до звичайної упертості. Небезпека цього періоду “конфлікту поколінь” полягає в тому, що нетерплячі батьки зводять усі свої зусилля з виховання до примітивного підпорядкування. І дітей просто “ламають”, щоб змусити їх не вередувати, а в результаті – не мати своєї думки.

У сучасній психології виділяють три основні стилі сімейних відносин ліберальний, авторитарний і демократичний. Перший з них зазвичай виявляється в родині як відсутність усіляких відносин і характеризується відстороненістю і відчуженістю членів сімейного союзу один від одного, їх повною байдужістю до справ і почуттів іншого. У плані виховання це знаходить своє вираження або у прийнятті юнаками і дівчатами таких же принципів, або в їх повній відмові від будь-якого засвоєння батьківського досвіду, відчуження від батьків. Інший – авторитарний – характеризується безапеляційним і безцеремонним відношенням членів сім’ї, їх жорстокістю, агресією, диктатом, черствістю і холодністю по відношенню один до одного. У подібних системах відносин прагнення до свободи стає для дитини самоціллю, тобто – свобода заради можливості продемонструвати свою свободу. Ось і виникає в сім’ї своєрідний “Бунт на кораблі”. Нарешті, демократична форма взаємовідносин передбачає співробітництво, взаємодопомогу, розвинену культуру почуттів і емоцій, а також справжнє і повне рівноправність всіх учасників сімейного союзу. У сім’ях, де існують довірчі відносини між членами сім’ї, період дорослішання проходить відносно спокійно. Дуже важлива атмосфера любові в сім’ї.

Конфлікт між батьками і дітьми може складатися ще в тому, що дитина може бачити щось неправильне в поведінці батьків. Варто ж натякнути про те, що батьки далекі від досконалості і самі можуть помилятися, як у відповідь лунає: “ти ще занадто малий, щоб вчити мене. Мене ніхто не має права дорікнути – мені ніхто не допомагав!” І чому дитина не має права висловити свою точку зору?! При цьому батьки займають позицію «святої невинності», ображаються на дітей за черствість, а діти на батьків за неповагу до їхніх поглядів.

Дослідники проблем сімейних взаємин з’ясували, що найбільша відчуженість між батьками і дітьми припадає на період з 17-18 до 27-28 років. У цей період, «дітлахи-пташенята», що вирвалися із «батьківського гнізда» намагаються якомога менше знаходитися під впливом дорослих. Вони або не сприймають порад батьків, або імітують зовнішню згоду, цураються й уникають їх компанії. Саме в ці десять років діти “вчаться на своїх помилках”, ігноруючи чужий досвід. Для батьків же це той час, коли вони відчувають потребу спілкування з дітьми, як з рівними, чого ще кілька років тому домагалися від них їхні 12-15-річні сини та доньки .. І тільки ближче до тридцяти років діти, пошарпані життям і навчені гірким досвідом, починають знаходити спільну мову зі своїми вже не молодими батьками.

Таким чином, коренем проблеми поколінь є відмінність у вихованні, заснованому на певних морально-етичних нормах, цінностях відповідного часу. Не дивно, що нашим бабусям важко звикнути до нинішніх звичаїв, пристосуватися до мінливих життєвих умов, адже вони виховувалися в інший час, коли не було такого загального прагнення до благополуччя і достатку, коли всі мали рівні права та можливості, і все-таки більше цінували дружбу і любов. Старше покоління зараз стверджує, що минулі цінності зовсім зникли і з’явилися інші: багатство і престиж, а гроші вирішують все; що такі особистісні якості як порядність і доброта витіснили нахабство, хамство, неповага, що втрачена правда, сором, моральність. Як не прикро це визнавати, але й справді це так. Тому саме молодь має щось змінити, не лише у своєму житті, а й у становленні нової епохи в житті людства, де владний престол знову обійматимуть чесність, порядність, взаємодопомога, повага і любов.

Наостанок хотілося б сказати, що не зважаючи на соціально-економічні чи політичні негаразди у суспільстві ми маємо дбати про найдорожче у нашому житті – сім’ю. Пам’ятати про те, що хоч і виховувалися ми з батьками у різні часи, хоч прищеплювалися нам різні погляди, хоч маємо ми різну вікову категорію, головне те, що ми – рідня, і в будь-якому разі можемо знайти спільну мову. Із міцної родинної імперії виростає конкурентноспроможна та успішна держава!

Наталія Гончарова,

студентка Сумського державного університету


Loading...

Comments:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

eleven − 8 =