Між рікою та каналом розгорнувся на Ужгородщині гарячий полігон цивільної служби Оноківського сільського голови Віктора Дмитрука

ДМИТРУК 2Дивлячись у воду, – а тим більше на стрімкі хвильки швидкоплинного Ужа, – якось і не помічаєш тих літ. А Віктору Танасовичу 23 березня сповнюється вже 58. У всіх воно так… Усередині себе в кожного відчуття ще дитячі, юнацькі, а молоді люди до тебе вже звертаються не просто так, а шанобливо: «Танасович!» Тут уже нікуди не підеш від споконвічної діалектики. Зрештою, з приводу цього сільський голова особливих переживань не культивує: життя його вчило суворо, і чогось таки навчило. Принаймні, дивитися на світ без сентиментів.

В.Дмитрук народився останнім у родині з вісьмох дітей у селі Кошелівка Красилівського району, що на Хмельниччині. Тато Танас Денисович – інвалід війни і капітан у відставці – народився в 1914 році. Мама Фросина Никифорівна була на шість років молодшою від чоловіка. Вони, певна річ, не обіймали керівних посад. Але генетично Віктору Танасовичу схильність до головування, вочевидь, передалася від діда по маминій лінії Никифора Васильовича, котрий головував і в рідній Кошелівці, а потім і в інших селах, куди його призначали.

– Закінчив, – оповідає В.Т.Дмитрук, – у Хмельницькій області середню школу. Подався, подібно до багатьох, у гірниче профтехучилище. Відтак трудився на шахті, здобуваючи у підземних темних вибоях солоний шматок хліба. Дев’ятнадцятирічним пішов на дійсну строкову службу в Московський військовий округ. Невдовзі зголосився на навчання в школу прапорщиків. Затим – військове училище, і став відтак у 28 років лейтенантом. Служив добре, свідченням чого є те, що достроково присвоїли звання капітана. Маючи за плечима 39, звільнився в запас підполковником. Звання полковника присвоїли вже в запасі. Переважно служив у Москві. Повертаючись із спецвідрядження за кордон, опинився в Ужгороді. Так тут і лишився. Хоча квартиру мав у Москві…

Словом, приріс відразу серцем до неповторного Карпатського краю.

В цивільному житті було по-різному, але на шматок хліба завжди заробляв чесно. Скажімо, сумлінно працював адміністратором на ринках. Спершу на  тому, що розгорнувся за постановою міської ради на стадіоні «Авангард» обласного центру, а потім на іншому – в селі Кінчеш Ужгородського району. В 1997 році купив дім в маленькому селі Оріховиця. Були в ті часи чергові вибори до Оноківської сільської ради, куди входить і Оріховиця. Його висували на голову, але, зі вродженого почуття скромності, зняв свою кандидатуру. На цій посаді 22 роки працювала Євдокія Мудрі-Кості. Вона й побачила своїм наступником тільки цього сильного і врівноваженого чоловіка – Віктора Танасовича. І таки змогла знайти ключик до його серця – погодився  колишній військовий взяти в руки важке кермо місцевої влади в сільраді між Доманинським каналом і гірським Ужем.

…Пройшов уже тривалий час після тих виборів, а жителі Оноківської сільської ради зовсім не шкодують про свій вибір. Військова людина, та ще й сільська за походженням, у всьому дбає про лад у своєму господарстві, внутрішній і зовнішній порядок. Найперше, що радує всіх, це – створення комунальної служби, яка стала постійно вивозити сміття, займатися ремонтами закритих установ на території сільради. Затим своїми силами побудували ФАП (фельдшерсько-акушерський пункт) в Оріховиці. Під час будівництва заощадили 50 відсотків коштів – близько 200 тисяч гривень. Зводили ФАП господарським способом.

У найголовнішому завданні – повністю очистити терени сільради від сміття – сильно допомогли військові. Вони давали на поміч і людей, і техніку. Останні вичистили від непотребу й канал.

Силами комунальної служби приводиться в належний стан і русло Ужа.

– За сільські кошти, – говорить секретар Оноківської сільської ради Марія Бабідорич, – добудували середню школу, зробили вуличне освітлення. А ще газифікували Оріховицю і закінчили газифікацію Оноківців. Здійснений ремонт у двох дитячих садочках. Більше десятка доріг відремонтовано за період головування Віктора Дмитрука. Щороку – по одній, а минулого, 2012-го, навіть дві. Гордимося, що наша сільрада з дотаційної стала донором для інших сільських рад…

– Не знаю, чи вдалося б самотужки, без колективних дій зробити щось на нелегкій царині сільського буття, – розмірковує Віктор Танасович. – Мабуть, що ні. Завжди протягували мені руку допомоги  і Володимир Гісем і Василь Ковач, теперішній народний депутат України, коли був генеральним директором Закарпатобленерго. На жаль, із новим керівництвом подібної плідної співпраці наразі не виходить, не розуміє воно нас, та й квит. Але з півслова відгукуються на наші прохання інші люди, котрі займаються підприємницькою діяльністю на теренах сільської ради. Навіть школярі з усією відповідальністю ставляться до прибирання території рідних населених пунктів. Повне порозуміння панує в стосунках із районною державною адміністрацією та райрадою. Ну а поряд завжди на виручку мені прийдуть і наш секретар, і головний бухгалтер, і землевпорядник, сільські депутати Микола Яцків, Олександр Чудієвич, Тетяна Шемчук, Олена Сіка, Михайло Куртинець, а також районні депутати і члени виконкому Василь Цап, Тетяна Густі, директор школи Марія Густі.

Та й завідувачі дитячих дошкільних закладів, клубні працівники згуртовані навколо свого Танасовича. До речі, культурному дозвіллю на сільських обширах приділяється багато уваги. Скажімо, розпочате будівництво громадського центру, cебто будинку культури. Активно діють чоловічий і жіночий народні ансамблі, дитячі танцювальні гуртки. Чисельність учасників художньої самодіяльності така велика, що на концертах-презентаціях деколи вони виступають до трьох годин. Хіба при такому позитивному становищі не почнеш ремонт клубного закладу в Оріховиці? Питання чисто риторичне. В цьому  ремонті з розумінням допомагають обласна та районна адміністрації.

Якщо добре йдуть справи – то й демографія тішить: піднімається на крило підростаюче покоління. Доводиться зараз під дитячий садок пристосовувати в Оноківцях колишню амбулаторію. А також виготовляється проектно-кошторисна документація на реконструкцію старої дитсадківської будівлі.

Досягнеш якогось горизонту – попереду новий. Але очі Віктора Танасовича Дмитрука сяють завзяттям:

– Шукаємо на даному етапі потрібні кошти на виготовлення генеральних планів Оноківців та Оріховиці. Закінчили інвентаризацію землі. Прогрес відчутний. Люди на лаврах спочивати не дають, але це і є справжнє життя – перебувати в постійних турботах, діловому і творчому неспокої.

Василь ЗУБАЧ


Loading...

Comments:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

6 + 6 =