Інна Конар: «Тільки той, хто чогось прагне у цьому житті, ладен перетворити сірі будні на яскраві свята»

SONY DSCІнну Конар переважна більшість ужгородців знає як успішного і креативного керівника банківської структури, людину, котра закохана в усе українське і яка вважає одним із головних покликань свого життя відродження і популяризацію національних традицій, історії та культури України. Очолювана нею громадська організація «Червона калина» стала широко відома загалу такими своїми ініціативами, як майстер-класи писанкарства, фестиваль «Купальська містерія», конкурс та парад «Твоя вишиванка», організацією і проведенням виставок полотен молодих та іменитих закарпатських художників, її творчі доробки в газетах та на блогах привертають увагу нестандартним поданням і умінням трактувати подію у несподіваному ракурсі.

З цією багатогранною людиною мене познайомили на фестивалі «Іван Попович збирає таланти» в іршавському селі Осій. Очікувала побачити прагматичну ділову даму, обтяжену звітністю і селекторними нарадами. А зі мною спілкувалась молода жінка, яка вразила гарною українською мовою, несподіваною відкритістю і навіть якоюсь, на перший погляд, наївністю, дитячою довірою. Тож не втрималась та скористалась нагодою, щоб взяти невеличке інтерв’ю у Інни Конар.

Інно, ситуація в українській економіці досить важка… Що відбувається у банківській сфері і наскільки важко нині очолювати один із підрозділів фінансової установи?

– Банківська система сьогодні знаходиться значно в кращому стані, ніж це було в 2008 році. Вона не є аж занадто вразливою, оскільки за останні чотири роки було чимало зроблено, щоб укріпити стійкість фінустанов, як зі сторони самих банків, так і з боку регулятора. Істотно почищені кредитні портфелі від проблемних активів, тому не потрібно буде так багато формувати резервів. Значно зменшилась частка валютних кредитів, отже курсові коливання не є тепер настільки загрозливими. Стали більш зваженими підходи до самого процесу кредитування, оцінки платоспроможності позичальників. Відбулася певна оптимізація витрат і централізація основних функцій в самій роботі банків. З ліквідністю у більшості установ теж немає проблем. У кого вони є, намагаються залучити гривню під невиправдано високі відсотки, а це 23-27 % .

Спостерігається тенденція згортання своєї присутності на фінансовому ринку України іноземними банками, котрі потрохи перепродують свої дочірні структури. Хоча у цьому процесі виключенням є російські установи, які ведуть інтервенційну політику і доля їхньої участі поступово зростає. Чекати якихось великих потрясінь не слід. Ті, кому потрібно було піти з ринку, уже пішли. Хтось згорнув діяльність в регіонах, залишивши лише центри обслуговування в мегаполісах і переорієнтувавшись на великих бізнес-клієнтів. Хтось робить ставку на комісійні доходи населення, збільшивши вартість своїх послуг в декілька разів. Хтось віднайшов нові формати співпраці між банком та клієнтом, звертаючи більше уваги на інтернет-банкінг, на якість сервісу і зручність для клієнтів.

Що стосується моєї безпосередньої діяльності, то наразі провела роботу по злиттю двох маленьких відділень і відкриттю в центрі м. Ужгород на вулиці Корзо, 25 великого представництва, яке зможе забезпечити повний і якісний спектр послуг як фізичним особам, так і корпоративному сектору. Для зручності клієнтів відділення працюватиме і в будні дні, і в суботу. Дислокація в центрі міста вимагає високих стандартів сервісу. Тому ми організовуємо максимально комфортну зону для банківського обслуговування ділових людей, туристів, гостей міста, населення. Нове відділення обладнане зовнішнім банкоматом, що працюватиме в режимі 24/7 і також надаватиме повний комплекс банківських послуг.

Ви активно дописуєте в газети, ведете інтернет-блог – для фінансиста, аналітика така «любов до пера» виглядає досить незвичною. Звідки це у Вас?

– Пишу лише тоді, коли маю бажання, певний творчий чи мотиваційний запал. Не можу назвати себе «ремісником», оскільки не виконую замовлень третіх осіб, не заробляю пером на хліб насущний. Більше того, років зо два тому, навіть і не підозрювала, що буду автором чогось ще, окрім офіційних документів, звітів і т.п.

Пригадую, в шкільні роки страшенно не любила писати твори і зазвичай обмежувалася компіляціями. Проте обожнювала читати художню літературу. Ненька до сьогоднішнього дня з гордістю розповідає онукові, як його, на той час семирічна, мама в перші дні свого навчання в початковій школі вразила вчительку і однокласників вмінням і неймовірною швидкістю читання. Ніщо мене так не тішило, як нова книга. Рідні знали: кращого подарунка для Інни годі і вигадати. Так я пізнавала світ, формувалася як людина, закладала щоденно поступово міцний фундамент, на якому потім зводилися шкільні і університетські вежі та мури життєвого досвіду.

В дитинстві ким Ви мріяли стати і чи вдалось втілити бажане?

– Мрій було багато і вони поступово, за мірою того, як я росла, трансформувались. Але ще в шкільному віці я не ставила перед собою ніяких грандіозних цілей щодо майбутнього, не займалася додатково (а тим більше з репетиторами) окремими предметами, не намагалася закінчити школу «з медаллю», ніколи особливо не готувалася до екзаменів (навіть до вступних). Мої батьки не носили подарунків викладачам. Я не платила за жоден залік, за жоден іспит. До сьогоднішнього дня не навчилася давати хабарі – це є проблемою, коли мешкаєш на Закарпатті . Все відбувалося і досягалося якось само собою. Я просто жила, раділа принадам дитячого та юнацького віку, робила те, що мені подобалося, а подобалося мені вчитися. Навіть уявити не могла, як можна прийти на урок не підготовленою, не виконавши домашнього завдання.

Мабуть, багато чого залежить від виховання, сімейних традицій, пріоритетів?

– Мої батьки були звичайними радянськими роботягами. Мама працювала на телеграфі. Вона до сьогоднішнього дня друкує тексти швидко, не дивлячись на клавіатуру. Без перевірки ненькою граматики я не наважувалась здати жоден свій шкільний твір.

Тато мав золоті руки і за своє життя звів (від фундаменту до даху та внутрішніх робіт) чимало будинків. В моїх спогадах він постійно щось майструє, щось налагоджує. Не можу його навіть уявити лежачим на дивані і стискаючим в своїх руках символ сімейної влади – телевізійний пульт.

Жоден із них не мав вищої освіти, не вчив зі мною уроки, не водив мене по гурткам, музеям, виставкам, театрам, не читав мені казок, особливо не займався вихованням дітей та їхньою освітою, не вимагав від мене надзвичайних успіхів і результатів у навчанні. Батьки багато працювали, забезпечували нас житлом, їжею, одягом, любили своїх дітей і пишалися ними.

Також зазначу, що у мене не було можливості контактувати з теперішніми «крадіями часу»: перший величезний (на пів-кімнати) комп’ютер я побачила лише під час навчання в університеті, телевізор (чорно-білий) постійно знаходився в стані ремонту (за рідкісними і короткими виключеннями), соціальних мереж ще не існувало, втім, як і самого Цукерберга .

Невже все так гарно складається у житті? Немає жодних труднощів?

– Кажуть, що сильному характеру потрібні серйозні потрясіння. Інакше втрачається тонус . Якщо ж відверто, то в моєму житті було чимало буревіїв, але в кінцевому результаті жоден з них не спричинив якихось руйнацій. Вони мене гартували і ставали трамплінами для розвитку, нових звершень і досягнень. Більше того, якби я не пройшла цю життєву кузню, то навряд чи зараз відчувала б таке задоволення від життя, від того, що здобула.

Є минуле. Однак сьогодення значно захопливіше і актуальніше.

Цей рік я називаю «новим роком» в подовженому часі. Стільки змін, стільки усього вперше. Знайомства з неординарними людьми. Подорожі в країни, про відвідини яких так мріяла (зізнаюсь: в будь яких мандрах важливо не куди прямуєш, а з ким.). Стосунки, котрі збагачують емоційно, духовно і інтелектуально, котрі будуються на спільних інтересах. Життя занадто коротке, щоб розпорошувати його на нецікавих і неважливих людей, щоб витрачати на підтримку стосунків, які себе вичерпали і не приносять радості.

Будь-які зміни урізноманітнюють буття, рятують від щоденної рутини. Тоді як старі речі не тільки набридають, але й накопичують негативну енергетику. Отож час від часу потрібно позбавлятися непотребу. Що я й зробила. Зараз я зайнята приємними турботами, котрі незабаром повинні завершитись новосіллям. А це вже майбутнє.

Одне із основних призначень жінки – це материнство. У Вас росте син. Чи думали про поповнення сім’ї?

– У будь-якому разі чіткого плану немає, але якщо Бог дасть… Я категорична противниця абортів: вважаю їх великим гріхом. Всевишній дає життя і ніхто не має права його відбирати. Дуже хотілося б мати донечку, хоча й хлопчику теж радітиму. Сину зараз 16 років: гарний, кмітливий хлопець, котрий захоплюється історією, спортом. Зізнаюсь, завжди мріяла мати багато дітей. Але народжувати слід тільки в коханні.

Якби Вам дали шанс почати життя вдруге, що б Ви змінили, яких би помилок уникнули?

– Абсолютно нічого не змінювала б. У мене захопливе, багате на події життя, величезний досвід, чимало пощастило побачити і багато де довелося побувати. Буду мати що розповідати майбутнім онукам. Я безмежно вдячна Богу за те, що із багатьох варіантів долі мені даровано саме таку. Насолоджуюсь кожною хвилиною свого життя, смакую миттєвості, намагаюся досягти гармонії з оточуючим мене дивовижним, прекрасним і безмежним світом.

Чи є творчі плани на майбутнє?

– Працюю над книжкою, в котрій маю намір відтворити непрості реалії сьогодення. Прототипами героїв є реальні люди з їхніми проблемами, переживаннями та емоціями. Крім того, розпочинаю ряд проектів соціально-культурного спрямування. Також готуємо нову програму фестивалю «Купальська містерія», домовляємося про співпрацю з провідними українськими фольк-групами. Зрештою, справа навіть не в тому, творча ти людина чи ні – головне, аби в крові кипіла жага до життя, до чогось нового, цікавого і незвіданого. Бо ж тільки той, хто чогось прагне у цьому житті, ладен перетворити сірі будні на яскраві свята. А ми цього заслуговуємо, чи не так?

Розмовляла Міла Недєльська


Loading...

Comments:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

eight − 5 =