«Фізика на Закарпатті» – книжка, зіпсована самими авторами

3Foto-Shimon-LL1 Гордістю закарпатської вищої школи і науки, безумовно, є фізика. Тому видання книги «Фізика на Закарпатті» мало б стати справжньою подією для краю. Проте замість схвалення вона викликала жваві дискусії у наукових колах. Ми звернулися по коментар щодо книжки «Фізика на Закарпатті» (автори Химинець В. В., Шманько І.І.) до доктора фізико-математичних наук, лауреата Державної премії України в галузі науки і техніки Людвика Шимона, який в Ужгородському університеті з 1952р., що більше півстоліття.

Як активний учасник становлення фізики на Закарпатті він погодився висловити своє ставлення до названої книжки. Гортаючи сторінки від першої до останньої, науковець дав позитивну оцінку майже всім розділам книжки. Однак, послідовно звернув увагу і на ряд недоліків, пов’язаних з промахами та недоробками авторів, наведенням застарілої інформації тощо. Задля об’єктивності, коли мова іде про критику, пов’язану із особистостями вчених, в інтерв’ю не називаються їх прізвища, а ілюстрацією служать тільки біографічні дані та основні досягнення в галузі фізики самого професора Л.Л.Шимона.

У книжці «Фізика на Закарпатті» представлено розвиток фізичної науки на Закарпатті за період 1950-2010 рр, що пов’язано із 60-річним ювілеєм відкриття фізичного факультету. Що Вам, Людвику Людвиковичу, сподобалося і не сподобалося у книзі? Чи не виникли у Вас відповідні побажання (пропозиції, рекомендації тощо)?

Книжка Химинця В.В. і Шманька І. І. «Фізика на Закарпатті» приваблива уже заголовком. Адже кожна доросла людина знає роль фізики у розвитку науково-технічного прогресу. А Ужгород по праву вважається одним із провідних центрів фізичної науки України, відомої і по за її межами.

У вдало написаному «Вступі» у стислій формі читачеві представлено практично все, про що ітиметься у книжці, але наголошується при цьому окремо на два наукові напрямки, в яких одержано найвагоміші досягнення закарпатських фізиків – це великими колективами двох фізичних шкіл професорів Чепура Д. В. і Запісочного І. П. Саме представники цих шкіл відзначені найвищою науковою нагородою – Державними преміями України в галузі науки і техніки (1989 і 1995рр).

В першому розділі «Джерела фізики на Закарпатті» чи не вперше зроблена спроба узагальнити джерела фізики на Закарпатті, відомих нам розрізнено в різних виданнях і невідомих нам раніше взагалі. Аналізом охоплений тривалий період у декілька сторіч аж до першої половини ХХ століття. Текст цього розділу написаний в хронологічній послідовності, наведені багато численні іменна та особистості.

У другому розділі «Наукові дослідження з фізики в Ужгородському державному університеті» не стільки йдеться, про наукові дослідження, а більше в історичному плані розкрито зміцнення кадрового, а відтак і наукового потенціалу фізичного факультету. Що стосується заснування випускаючих фізичних кафедр та формування наукових напрямків, читач, якому не байдужа доля фізичного факультету, вже дізнавався раніше про це із моєї книжки «Досягнення фізичного факультету (1950-2000рр)». Це була перша книжка, в якій викладено компактно становлення фізичного факультету за 50 років його діяльності (кадри, навчання, наукові дослідження). Її зміст доповнює посібник з реалізації професійної орієнтації учнівської молоді «Фізичний факультет. Тут готують бакалаврів у трьох напрямках, спеціалістів і магістрів з трьох спеціальностей на десяти спеціалізаціях» (2001р.). В них, як і у книзі Химинця В. В. і Шманька І. І., 2012 року випуску наведено, зокрема, відомості про наймолодшу кафедру Прикладної фізики, перейменування однієї з спеціальностей на іншу з назвою «Фізична й біомедична електроніка» тощо. Але ж за останні десять років на факультеті відбулися разючі зміни на вимоги сьогодення. Відкрито дві нові спеціальності: «Системи технічного захисту інформації» та «Безпека інформаційних та телекомунікаційних систем», які змінила на краще привабливість факультету. Замість спеціалізації діє спеціальність з ядерної фізики, а замість згаданої вище «Біомедичної електроніки» прийом студентів на перший курс з підготовки бакалаврів здійснюється за напрямком мікро- і наноелектроніки. Не важко здогадатися, чому у новій книзі відсутні будь-які посилання на наведені вище мої книжку і посібник, які були анонсовані в пресі (Новини Закарпаття, 2001, 13 березня; Погляд, 2001, 27 лютого і 26 червня). Вони приведені і в «Енциклопедії Закарпаття. Визначні особи XX століття» (Ужгород, Видавн.»Гражда».-2007,373-374С.), яка фігурує у розділі «Література» книжки «Фізика на Закарпатті».

Гучна назва третього розділу «Найвагоміші досягнення закарпатських фізиків» відразу насторожує, оскільки зміст її суперечить сказаному у «Вступі» книжки. Адже мова тут іде про ядерну і теоретичну фізику, астрофізику і “діяльність” (дуже влучно сказано авторами) у окремій галузі – молекулярна спектроскопія. У цьому розділі найдетальніше описані здобутки в галузі ядерної фізики, засновником досліджень з якої в УжДУ був професор Шкода-Улянов В. О. Вони чітко розділені по шести напрямках вирішення складних і актуальних питань ядерної фізики.

Дослідження в галузі астрофізики описані досить лаконічно. Можливо варто було більш широко представити образ засновника астрофізичних досліджень в Ужгороді та розкрити мотивацію роботи співробітників лабораторії космічних досліджень на спостережувальних пунктах інших країн (Сомалі, Монголія, Судан, Єгипет, Ангола). Насамкінець, позитивно можуть бути оціненими результати наукової діяльності у галузі молекулярної спектроскопії групи дослідників на чолі з доцентом Жуковою Є. Л., яка розпочала свою наукову роботу в Ужгороді з 1960р. Але, якщо наукові напрямки з ядерної, теоретичної фізики та астрофізики в Ужгороді динамічно розгорталися і успішно приумножуються новими результатами і по нині, то наукова діяльність у галузі молекулярної спектроскопії згасла назавжди ще до 2000р. Важко повірити, що малочисельний колектив, у якому не зріс жоден доктор наук і захистили тільки двоє кандидатські дисертації на здобуття ступеня кандидата фізико-математичних наук (один із них Шманько І. І.), може досягти вершин найвагоміших досягнень закарпатських фізиків. Заголовок до третього розділу безпідставно надуманий авторами. Отже, зміст цього розділу заслуговує на увагу, але під іншим заголовком і не на передньому плані найвагоміших досягнень закарпатських фізиків.

Четвертий розділ «Закарпатські фізичні наукові школи» слід вважати центральним, найголовнішим і тому невипадково є найбільшим за обсягом. Тема про всесвітньо відомі фізичні школи Д. В. Чепура та І. П. Запісочного не нова, але й не постаріє ніколи. Про них писали як автори «Фізика на Закарпатті», так і я (Наукові школи та реалії фізичного факультету//Погляд. – 2005.-13 жовтня). Користуючись можливостями монографічного видання, авторам вдалося представити ці школи з розмахом і відповідними деталізаціями. Новинкою порівняно з газетними публікаціями є представлення окремих груп виконавців з 3-5 осіб, характеристики наукової діяльності докторів наук. І все ж таки до авторів не безпідставними можуть бути претензії не тільки поодиноких дослідників, але й представниками окремих напрямків наукових досліджень. В межах школи І. П. Запісочного, наприклад, лаконічна констатація – “Л. Л. Шимоном, В. Л. Голдовським і Н. В. Головчак проведені дослідження збудження рідкоземельних елементів – європію і ітербію та інших ”- потребує уточнення. Під іншими слід розуміти ще атоми трьох рідкоземельних елементів (РЗЕ) – Самарія, Тулія і Гадолінія. Не тільки експериментально отриманими даними, але і теоретичними розробками здійснено помітний вклад у розвиток фізики електронно-атомних зіткнень ба навіть в атомну фізику. Ці дослідження були піонерськими, вони сприяли подальшим дослідженням характеристик процесів іонізації електронним ударом і іншими моїми аспірантами, які захистили кандидатські дисертації. За матеріалами досліджень зіткнень електронів з атомами РЗЕ опубліковано десятки статей в наукових виданнях, отримано два авторські свідоцтва на винаходи, результати досліджень частково впровадженні в космічні дослідження, узагальнені в монографію. Прикладів недооцінки окремих напрямків наукових досліджень можна навести і більше.

У преамбулі з двох речень до п’ятого розділу «Фізичні науково-дослідні установи» стверджується незаперечний факт, що “70-80 роки XX століття загалом можна вважати періодом розквіту фізики в Ужгороді”. Але автори мали коротко нагадати читачеві, що підготовці наукових кадрів та створенню наукових напрямків сприяли об’єктивні обставини. Колишній Радянський Союз у ті часи займав у світі передові позиції в галузі точного машинобудування, авіації, космонавтики, військової техніки, ядерної енергетики тощо. Результати досліджень закарпатських фізиків були потрібними, вони широко впроваджувались у виробництво і нові технології на багатих коштами підприємствах. Уже в 1975р. обсяг госпдоговірних робіт на фізичному факультеті складав до 75% від загального обсягу таких досліджень в УжДУ і значно перевищував державне фінансування. Були часи, коли колективи, очолені Д. В. Чепуром та І. П. Запісочним, досягали до 120 працівників у кожному. Кількісний і якісний склад колективів цих шкіл нагально вимагали структуризації та відкриття відповідних науково-дослідних установ. Уже тільки перелік у книжці цих згодом відкритих установ (Інститут електронної фізики НАН України, Науково-дослідний інститут фізики і хімії твердого тіла, СКТБ «Квант», СКБ засобів аналітичної техніки та інші) – вражає.

Шостий розділ – «Випускники фізичного факультету поза кафедрами і лабораторіями» безперечно за структурою і змістом є цікавим. Він ілюструє долю частини випускників фізичного факультету за межами Закарпаття та за межами України. Безперечно цікаво в ілюстративному плані дізнатися і про вклад вихованців фізичного факультету в розвиток освіти та різних галузях народного господарства. Кількість дійових осіб очевидно далека від їх повного числа, але навряд чи можна в цьому докоряти авторам.

 

Розділ книжки «Персоналії» очевидно є особливим. Адже в ньому йдеться про творчі досягнення окремих вчених. Такі здобутки є результатом наполегливої, копіткої і нелегкої праці, а це вимагає від авторів книги особливої відповідальності…

У сьомому розділі «Персоналії», за словами авторів, “стисло приведено біографічні дані та охарактеризовано основні досягнення в галузі фізичних досліджень науковців Закарпаття, які стали лауреатами державних премій, відзначені спеціальними званнями, обрані до Національних Академій наук, стали засновниками важливих наукових напрямків”. Але наведений склад «Персоналій» з 38 вчених (кандидатів та докторів наук) має бути розширеним кількома докторами наук, які стали засновниками важливих напрямків досліджень в окремих галузях фізики. Дивним є і те, що в поле зору авторів не потрапили відомі та перспективні вчені – доктори наук, багаторічні керівники держбюджетних науково-дослідних тем, досвідченні організатори навчального процесу, які підготовили і своїх послідовників – кандидатів фізико-математичних наук. Серед них є і Заслужений працівник освіти України, і Заслужені професори УжНУ. Натомість у складі «Персоналій» фігурує доцент Шманько І. І., особисті досягнення якого не є достатніми, щоб задовольнити бодай один з наведених чотирьох критеріїв.

До представлення особистостей у розділі «Персоналії» автори віднеслися вкрай безвідповідально. Вони стали на хибний шлях взявши за основу книжку одноосібного автора Шманька І. І. та ще випуску більше ніж 12-ти річної давності – «Фізики Закарпаття» (2000р.). При цьому проігнорували повністю книжкою видання 2005р. – «Наукова еліта Закарпаття» (редакційна колегія з п’яти членів – докторів наук). Не використано відомості з «Енциклопедії Закарпаття. Визначні особи XX століття» (2007р., науковий редактор професор Довганич О. Д., редакційна колегія з восьми фахівців), хоч в «Літературі» до книжки є посилання на це джерело.

Якщо автор віддає перевагу своїм застарілим публікаціям в супереч відомим, більш вдосконаленим даним, що приводяться в пізніших виданнях, його можна звинуватити в непорядності?

З книжки Шманька І. І. «Фізики Закарпаття» запозичені творчі доробки 28 докторів наук. Вони подані не за єдиною схемою і деякі спільні показники не враховані у окремих особистостей. Правда і справедливість вимагають вказувати всі нагороди, звання та інші відзнаки вченого, якщо бодай одна з них згадується у книжці у того чи іншого фігуранта і незалежно на якій сторінці це зроблено. Цілий ряд недоречностей перенесені в нову книжку. Наприклад, не у всіх вчених вказано число публікацій. Щоправда, у сьогоднішніх умовах не так число публікації визначає наукові досягнення вченого, а публікації у престижних фізичних журналах з високим рейтингом оцінки за єдиною міжнародною шкалою, а також індекс цитування власних публікацій вченого. Слід було привести бодай по три найважливіші публікації кожного вченого.

Докорінних змін зазнали тільки характеристики досягнень професора Химинця В. В. У інших вчених вони обійшлися частковими і далеко не достатніми корективами. Ще гірше, що біографічні дані та характеристики досягнень декількох вчених дослівно переписані від першого до останнього абзацу з книжки Шманька І. І. «Фізики Закарпаття». До таких “невдах” належу, згідно з книгою, і я. Натомість моя науково-педагогічна діяльність найповніше представлена на сьогоднішній день у енциклопедичному виданні АН вищої освіти України: «ХХ років. Академія Наук вищої освіти України», яке побачило світ одночасно з книжкою «Фізика на Закарпатті». Чи не дивним є той факт, що у видавництві «Брама-V» у Києві знають про професора Шимона Л. Л. більше ніж Химинець В. В. та Шманько І. І. в Ужгороді. Вони у своїй книжці залишили мене диплома з відзнакою за закінчення вузу (1957р.), звання академіка АН ВШУ (1993р.), Соросівського професора (1996р.), Відмінника освіти України (2001р.), Заслуженого професора УжНУ (2005р.) відзнаки Закарпатської ОДА «За розвиток регіону» (2004р.), ордена «За заслуги» III ступеня присвоєного указом Президента України (2008р.), а також визнань Українським та Міжнародним (м. Кембридж, Англія) біографічними центрами. Це тільки та частина визнань, які стосуються оприлюднених у інших вчених в межах книжки «Фізика на Закарпатті». На сьогодні число моїх наукових праць складає більше 450, а у книзі «Фізика на Закарпатті», як і у Шманьковій І. І. за 2000р. вказано – 200. Число кандидатських дисертацій, виконаних моїми аспірантами на їх думку складає 9, а насправді вони недорахували ще трьох. Я був науковим консультантом чотирьох докторських дисертацій, а автори книжки і цього не знають. Далі ще гірше: я у співавторстві зі своїми учнями та колегами володію 35 патентами на винаходи, а Химинець В. В. та Шманько І. І. признають, як і 12 років, тому тільки 3. Замість 35 тільки 3 – це вже кримінал! Як тут не взятися за перо…

Автори «Фізика на Закарпатті» відводять для окремих персоналій біля півтори сторінки. Цього цілком достатньо. Ні у кого не виникають сумніви щодо належності до еліти фізиків Закарпаття Братійчук М. В. – однієї з фундаторів фізичного факультету та Жукової Є. Л. – вчителя Шманька І. І., яким виділено по одній сторінці. Але автори книжки «Фізика на Закарпатті» урізали собі по дві повноцінні сторінки на кожного. Якщо професору Химинцю В. В. прийшлось ущільнювати інформацію про біографічні дані, то Шманько І. І. написав все про себе, що міг і використав в межах “короткої” біографії ще місце і для реклами власної персони. Ось що там написано: “І. І. Шманько добре обізнаний з методологією та методами наукового пізнання, ефективного навчання. Саме ці якості спонукали його підготовити та видати вкрай необхідний для сучасного вчителя навчально-методичний посібник «Метод як засіб пізнання»”. А чи не лукавить Ілля Іванович щодо авторства? Адже названий посібник написаний не самим Шманьком І. І., а у співавторстві з трьома відомими фахівцями в галузі педагогіки та методики викладання (Химинець О. В., Химинець В. В., і Петечук В. М. – Ужгород: Вид. ЗІППО, 2010. – 228с.)

На мою думку, книга «Фізика на Закарпатті» суттєво могла би виграти за рівнем при відсутності спотвореного розділу «Персоналії». Адже в попередніх розділах представлені наукові характеристики всіх докторів наук, зміст яких повторюється частково у ганебному вцілому розділі VII.

 

А як Ви ставитесь до чисельних додатків, уміщених в книзі?

На більше, ніж тридцяти сторінках розміщенні додатки (останній розділ VIII). Безперечно, вони мають певне значення у збільшенні інформативності книжки. Тут ми дізнаємось про проведені в Ужгороді різного рівня форуми вчених, про монографічні видання фізиків Закарпаття, списки лауреатів та заслужених діячів, перелік докторів та кандидатів наук, що були підготовленні на Закарпатті, структуру наукових шкіл тощо. Однак і тут чимало недоробок. Зупинимося тільки на окремих з них. Список під заголовком «Кандидати фізико-математичних наук та їх наукові керівники» вимагає суттєвих уточнень щодо реальної кількості та відповідності наукових керівників у деяких кандидатів наук. Зокрема, бракує в ньому прізвищ трьох кандидатів наук, підготовлених мною, у тому числі двох громадян Сирії та Іраку. У «Додатках» книги взагалі не приводяться окремо підготовлені кадри вищої кваліфікації з числа іноземців. Підготовка їх проводилася в стислі терміни за міждержавними угодами дружніх на той час країн.

Уже вкотре мусимо наголошувати на невідповідність тексту заголовку. Це стосується і списку під назвою «Доктори фізико-математичних наук». Наведений перелік в алфавітному порядку починається з літери “Г” і закінчується його нумерація числом 32, коли всього їх – 56.

Монографії та колективні праці закарпатських фізиків у окремому параграфі представлені 92-ма першоджерелами. З поміж них автором (в більшості випадків співавтором) 34-ох видань є Химинець В.В. Але тільки 5 – стосуються фізичних досліджень, а решта пов’язані з сферою діяльності Химинця В.В. за межами УжНУ (з 1992року). При цьому, наведений перелік не є завершеним, оскільки не охоплює відомі ще монографії з проблем фізичних досліджень, що належать не менш відомим авторам. Псують також картину застарілі «Технологические карты практикума…» (1980р.), дві методичні вказівки до лабораторних робіт, а також програми спецкурсів з структурно логічною схемою, написаних російською мовою Химинцем В. В. зі співавторами (1988р.), які не сумісні з монографічними виданнями.

У книзі бракує окремий перелік навчально-методичних посібників у вигляді окремих книжок.

Неправильну позицію зайняли автори книжки, нехтуючи розглядом у розділі «Додатки» таких високих визнань, як Заслужений професор УжНУ, Соросівський професор і Соросівський доцент, а також Відмінник освіти України. Не так легко задовольнити вимоги для одержання таких звань, яких, до речі, не досягли автори книжки.

«Література» в кінці книжки містить 46 найменувань розташованих в хаотичному порядку, а тому не є зручною для використання.

Чи достатньо проілюстрований текст книги?

Книжка проілюстрована певною кількістю фотографій. Найбільший інтерес викликають групові фото. В межах фізичного факультету приводяться такі фотографії для наукових підрозділів та кафедр. Як виняток, немає тільки фотознімків колективів кафедри оптики, з якої в 2000-му році “з’їхав” Шманько І. І., а також великого колективу (до 45 працівників) кафедри Квантової електроніки і Проблемної науково-дослідної лабораторії фізичної електроніки, які я очолював упродовж 26 років (1982-2008 рр.) після професора Запісочного І. П. – засновника цих підрозділів.

Після завершення змісту книжки розділом «Література» ми знаходимо ще один не облікований у «Змісті» книги самостійний матеріал «Про фізику і фізиків Закарпаття писали». Прокоментуйте, будь ласка.

У ньому приведено список публікацій у хаотичній послідовності, некласифікованих за будь-якими ознаками. Під таким заголовком був би цікавим і корисним цілеспрямований і мотивований за змістом перелік публікацій, який допоміг би читачеві дізнатися додатково тої чи іншої інформації, що не могла бути втиснута на сторінках книжки «Фізика на Закарпатті». У авторів цієї книжки була інша мета. Якщо тільки глянути на цей список, в очі кидається частота повторень прізвищ Хименця В. В. і Шманька І. І. Цими прізвищами представлено 23 публікації з 101. Назва «Про фізику і фізиків Закарпаття писали» – категорична за змістом і не супроводжується жодним поясненням щодо підбору публікацій. В результаті проявлення авторами безпринципності залишилися поза увагою публікації про окремих іменитих вчених, в тому числі і одного з фундаторів фізичного факультету професора Ломсадзе Ю. М. Жодної публікації не приведено стосовно мене. Невже Василь Васильович забув про одну зі своїх статей: Людвику Шимону – 70 / Василь Химинець // «Європа-Центр» 2004, – 19 листопада. В цій газетній статі приведені і показники моїх досягнень, які наближені до теперішніх, на відмінну від приведених застарілих або не згаданих взагалі в розділі «Персоналії». Ось така безглузда неув’язка.

Про мою особу, окрім Химинця В. В., писали відомі журналісти та вчені і не по одному разу (Ілля Ільницький, Ірина Звонар (Густі), Василь Гарагонич, Володимир Тарасюк, Жужанна Кикинеші, Людмила Ортутай, Степан Жупанин, Іван Юричко, Олександр Гаврош, Микола Вегеш, Іван Шафраньош, Володимир Сагарда та ін.). Як у книзі Шманька І. І. (2000р.) так і в новій книзі (2012р.) не тільки не приводиться жодна публікація про мене, але і мої праці про фізику і фізиків Закарпаття зведені до абсурдного. Аж двома “публікаціями” ощасливили тут мене: у студентській газеті в далекому 1989р. у співавторстві з Химинцем В. В. (!) та у газеті «Новини Закарпаття» (1993.-3 липня). Ця публікація є не що інше, як некролог (яке блюзнірство!).

Але професор Шимон Л. Л. відомий широкому читацькому загалу Закарпаття як активний популяризатор фізики. З-під Вашого пера вийшли згадані вже книжка і посібник, чисельні публікації в різних виданнях, окремі брошури, а також текст, яким був озвучений документальний кінофільм до 50-ти річчя діяльності фізичного факультету УжДУ. Отже, у авторів книги був широкий вибір.

Так, він залишається уже для іншої книжки про фізику і фізиків Закарпаття. За останні 10 років схвалення знайшли у професіоналів статті про реалізацію Болонського процесу, фізичні наукові школи Чепура Д. В. та Запісочного І. П., нариси про ректора Сливку В. Ю. живого (до 60-ти річчя від дня народження) і мертвого (до річниці загибелі), про славних синів Срібної Землі (покійних нажаль) доцента Шеверу В. С. – першого закарпатця як дослідника з квантової електроніки та лазерної техніки в Ужгороді, професора Сікору Д. І. – першого дослідника на Закарпатті з фізики атомного ядра.

Для чого було Химинцю В. В. та Шманькові І. І. доклеювати цей недосконалий і недопрацьований витвір до основного змісту книжки?

Воістину – “жадоба фраєра погубила”. Є питання і до рецензентів, але вони не названі в книзі. «Про фізику і фізиків Закарпаття писали» виглядає як доповнення до розділу «Персоналії» і тільки збільшує кількість незадоволених книжкою. Без цих двох “шедеврів” вона могла би, можливо, ще витримати критику. Але напрацьований авторами «Фізика на Закарпатті» позитив нейтралізований ними же накрученим негативом. Книжка поступила на продаж у кінці минулого 2012 року в такому стані, що її потрібно чим скоріш забути і написати нову, правдиву і справедливу. Але це повинен зробити уже авторський колектив високого рівня фахівців. Фізика на Закарпатті цього заслуговує!

3Foto-Shimon-LL123Foto-Shimon-LL

Підписи до фото:

У науковій лабораторії

Колектив кафедри квантової електроніки та Проблемної науково-дослідної лабораторії фізичної електроніки (фото 2005 року)


Loading...

Comments:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

three + fifteen =