БАТЬКИ ТА ДІТИ. ДО ПОЧАТКУ КОНФЛІКТІВ

Батьки, не дратуйте дітей ваших, а то впадуть на дусі (Кол.3.21)

Що для нас є родина? Хто такі є батьки і ким для них є діти? Де ховається вікова таємниця взаємоповаги та миру батьків з дітьми?

Усі ми переживали певні проблеми у відносинах з рідними. Але давайте розпочнемо з початку. Повернемося ще до того, як дитина з’являється на Світ.

 МИ! Молода сімейна пара, щойно побралися. Чи готові ми до такого кроку? Безпосередньо виховання дитини, забезпечення її усім необхідним, в першу чергу любовю, вирішується подружжям ще до того, як дитина з’явиться на світ. Адже неможливо вирішити «завести» немовля, дитина не домашній улюбленець, яким ми прагнемо похизуватися, не результат задоволення сексуальної втіхи, і не бізнес-план, який батьки складають задля зміцнення власних відносин, або ще гірше ліки від розлучення. Слід пам’ятати, що саме дитина народжує батьків. Діти не повинні зростати у галасі, заздрощах, плітках, не повазі та роздратуванні. Якщо у Вас немає можливості дати чогось дитині поясніть, якщо прагнете щоб не пила, не палила покажіть. Дітям потрібні не повчання, а приклади. Хибна думка, що дружні відносини батьків з дітьми принижують статус дорослих. Так як радісна сімейна атмосфера, хвала, посмішки батька або матері формує відкритість, сердечність та комунікабельність дитини. Необхідно, щоб діти відчували свою присутність бажаною та необхідною, зерном посмішок та щастя.

Виховну функцію у сім’ї можна розподілити на 3 етапи:

1.Формування особистості дитини; навіть немовля є людина!

2.Залучення кожного з членів родини у розвиток один одного.

3.Вплив дітей на старше покоління.

Усьому сприяє низка факторів, так званий «клімат» родини, традиції, відносини батька з матір’ю, ставлення до старших і поведінка за межами домівки. Якщо в дитини є здібності, слід сприяти їх розвитку, а не покладати на плечі працівників навчальних закладів. Талантами наділяє Господь. Не варто соромитися прояву любові, боротися за свою дитину, що в більшій мірі стосується чоловіків. Бути малям – важко. Навколо величезний світ, з багатьма питаннями, на які нерідко немає відповідей та життєвими правилами, яких найчастіше саме ж життя і не дотримується.  Присвячуйте дитині хоча б деколи свій час. При свічках, в тиші, на спокійних тонах, дайте відчути дитині себе “справжньою”, що вона необхідна і що з будь-якими проблемами їй є до кого звернутися. Не відштовхуйте дітей, не залишайте на одинці і не змушуйте йти на вулицю зі своїми страхами, болем і питаннями. Зростати – це тяжка праця. Дайте їй те, що вона прагне, дайте дитині увагу і навчайте любити життя. І ні за яких обстави не глузуйте, якщо навіть її питання або проблема здасться вам занадто банальною, або ранньою для її віку, знайдіть у собі доброту, мудрість аби розумно пояснити дитині свою думку.

Вдосконалюйте себе, прагніть до того, аби ваші діти вас поважали і пишалися вами. Читайте книжки, ходіть в театри (на краще, якщо разом з дітьми). Знайдіть спільні інтереси. Ви навряд чи виростите освічену дитину, якщо маєте власні прогалини. Деякі подружні пари настільки зайняті перегонами за життя, що забувають про свій шлюб і своїх дітей. Такі сім’ї зазвичай живуть разом під одним дахом, але не кохають один одного. Не дозволяйте аби це сталося і з вами. Допускайте деколи, щоб у вашій чистій, охайній домівці час від часу був невеличкий безлад, як зазвичай відбитки маленьких пальчиків віддзеркалювалися на блискучій, полірованій меблі, а по підлозі були розкидані дитячі іграшки. Батькам слід підштовхувати дітей до відкриття власної особистості, так як найкраще що вони можуть їм дати – це любов до себе і можливості у майбутній самореалізації.

Вірте у власних дітей! Жодна дитина не є віддзеркаленням своїх батьків. не нав’язуйте дітям своїх думок якщо не в змозі їх обґрунтувати, не реалізовуйте на них власні не здійснені мрії. Звісно, ви можете як дві краплі води бути схожими зі своєю дитиною, у вас може виникнути спільна звичка, яка як відомо передається ще в лоні матері, але те що не подобається вам, може приносити задоволення вашому чаду. Всі ми є особистості з власними поглядами, бажаннями і мріями. Ви ніколи не зрозумієте дитину, рівноцінно як і вона не зрозуміє вас. І проблема не лише у розколині часу, а й у протесті дитячого серця миритися з обмеженнями дорослого життя. Для молодого ока воно виглядає занадто сірим. Дитині не слід бачити відчай стосовно ваших проблем на роботі або в особистому житті. Діти більш уважно слухають, коли говорять не з ними і напрочуд вдало повторюють усе те, чого вам не слід було робити або казати. Будьте мудрими, плекайте духовний розвиток, вірте в Бога і вчіть цьому своїх дітей.

Йдіть на зустріч їх бажанням. Звісно не слід виконувати кожну забаганку дитини, в такому випадку ви виростите егоїста, але й не слід відмовляти у законних потребах дитини. І не змушуйте її надто довго випрошувати все, що ви їй даєте, інакше самі ж підштовхнете дитину до крадіжок. Уважно вислуховуйте кожне прохання, змушуйте її обґрунтовувати їх. Дитина повинна відчувати як вашу любов, так і ваш авторитет. І цей авторитет «надміцний», допоки дитину не зрадить хтось з батьків. А звідси з’являються перші паростки. Наведемо відомий усім приклад, на звичне питання: «Як справи?»,  прагнучи до щирої розмови з дитиною, натомість у відповідь вам кидають коротке: «все добре!». З часом дитина зачиняється у собі і вже не так радісно зустрічає вас на порозі, очікуючи давно узятих вами за звичку повчань і докорів. Ваше пристрасне бажання поспілкуватися в той самий момент застеляє собою той факт, що для встановлення глибоких відносин не потрібно казати про деякі речі. Більшість причин через які батьки і діти втрачають зв’язок, походять корінням ще з маленького віку, коли були сказані самі жорстокі дорікання. Неможливо спочатку розірвати серця один-одного образами, а  згодом очікувати, що любов, повага і довіра нікуди не зникнуть.

Секрет виховання дитини у тому, щоб вона цього не помічала. Змиріться з надмірним поривом підлітків до свободи. але навчіть їх велику ступінь свободи поєднувати з великою ступеню відповідальності. По мірі дорослішання діти стають все більш самостійними. Довіра встановлює атмосферу свободи. Тоді ні батьки, ні діти не відчувають взаємних докорів, обвинувачень, критики, і не впадають в крайність – не замикаються в собі, стримуючи власні емоції. Основою для розвитку довіри слугують чесніть та повага. Пам’ятайте: де немає довіри, там виникає сумнів. Любіть своїх дітей, турбуйтеся. запитайте себе чи готові вони зустріти ті труднощі і кризи, з якими довелося зіштовхнутися особисто вам. «Будьте як діти» написано у великому писанні. Напевно не дарма. Розмовляйте з дітьми на їх мові, дивіться на світ їхніми очима і зміни які  невдовзі з’являться у ваших відносинах, не змусять на себе чекати. Теми яких раніше торкалися лише поверхнево, тепер зможете обговорювати на більш глибоких рівнях, тому що зменшиться відчуття страху та гніву. Негативні кроки до спілкування лише підривають наші сили. Так! нагорода за постійні зусилля перевершить страх ризику. Сім’я того варта.

І на завершення, хотілося б дещо залишити для вас, підвівши підсумок словами великого Піфагора: «Не примушуйте дітей роняти сльози досить часто, інакше їм не буде чого пустити над вашою могилою». Приділіть сім’ї час зараз, поспілкуйтеся з дітьми і своєю другою половинкою про те, якими би ви хотіли бачити ваші відносини. У нас є схильність відкладати усі термінові справи. Ми робимо вигляд, що усе можемо налагодити пізніше, зробити похвальні справи пізніше, коли стане вільне хвилинка або з’явиться більше грошей. Ніякі вибачення не зарадять болю від образ, яких могло і не бути створивши, в потрібну мить, гармонію і близькість у відносинах. Немає кращого часу, ніж тепер!

Людмила Куклишин


Loading...

Comments:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

five × one =