Полювання на «щастя»

 

З наближенням різдвяно-новорічних свят люди поринають у атмосферу, запозичених на Заході, таких популярних розпродажів. І хоч споживчі апетити українця традиційно приглушує низький рівень життя, в магазинах панують інші реалії і можна спостерігати надзвичайно жвавий трафік покупців.

 

Для більшості торгових точок грудень-січень є «зірковим» найприбутковішим періодом, своєрідним реваншем. Вони обіцяюче сяють вітринами, манять, розігрівають очікування і бажання потенційних покупців надписами «Sale», «Знижки 30%-50%-70%», «Новорічна/Різдвяна акція».

Останні, потрапляючи у вміло розставлені рекламістами психологічні пастки, беруть «штурмом» магазини, розмітують з прилавків «дешеві» телевізори, мікрохвильовки, чергову пару взуття, п’яті штани, шостий светр, котрі відрізняються від раніше придбаних лише відтінком, чи формою манжета.

«Економія» – основний аргумент таких покупок.

І лише згодом констатуємо: гаманець пустий, кредитна картка шокує мінусом цифри з декількома нулями на балансі, а більшість із придбаного валяється на полицях, забитої до несхочу шафи.

Ми ніколи не задумовуємся над тим, чому кількість непотрібних речей збільшується навколо нас із року в рік. Що змушує людей здійснювати непрактичні покупки? Чому вони витрачають великі суми на те, без чого можуть легко обходитись у повсякденні?

Адже насправді людині для життя потрібно зовсім небагато.

Так чому ж розсудливість, виваженість, реальні потреби поступаються місцем бажанням, емоціям, марнославству (аби було краще, ніж у сусіда)?

Яка ж насправді роль логіки в процесі придбання речі? Чи дійсно «економія» –об’єктивна причина шаленства здійснення покупок під час розпродажів? Чи це лише банальна спроба обгрунтувати зроблене, підігнати під «потреби», тоді ж, як основа усього – емоції, звичайні гормони хорошого настрою (серотонін) та задоволення (дофамін)? Недарма ж психологи стверджують: шопоголіки в момент здійснення покупки відчувають щось схоже на оргазм (в кров викидуються ендорфіни — “гормони щастя”) .

Емоції настільки «підступні», що змушують логіку виправдовувати їх існування. Прийнявши рішення, ми його пояснюємо виключно раціональними аргументами, закамуфльовуючи під розумні «докази».

Найчастіше люди навіть не усвідомлюють справжніх мотивів, котрі змушують їх здійснювати покупку, управляють їх рішеннями. Так потерпаючи від нестачі любові та тепла в сім’ї, від самотності, вони починають шукати собі замінники, які викликають схожі емоції, надають відчуття щастя.

Інколи ми платимо гроші не стільки за товар, скільки за «хороше відношення», за увагу.

Витрачаємось на дорогу машину, брендовий одяг, щоб сховати за ними та високомірним поглядом свою невпевненість і отримати задоволення (дофамін) від того, що можемо дозволити собі придбати такі речі.

Здійснюємо покупки, бо хочемо «бути, як всі» – це надає нам відчуття захищеності і, згаданої вище, впевненості. І навпаки, досить часто ми відмовляємость від придбання практичних і комфортних речей, тільки тому, що «люди сміятимуться», у «цьому соромно вийти на люди».

В цей же час, прагнемо «бути унікальними», щоб у нас бачили особистість з неповторними якостями. Тобто, по-суті, люди намагаються купити самовираження, реалізацію власних здібностей.

У нашому суспільстві закладена певна ієрархія і ми хотіли б займати в ній комфортне для себе місце. Саме на цьому базується існування таких хобі, як колекціювання (картин, рідкісних книг, машин, монет тощо) та бажання підкреслити, або «підвищити» свій статус, «озброївшись» ручками «Parker», одягом від «Versace», годинниками від «Cartier» і т.д.

Людей, котрі хронічно стурбовані збереженням власного статусу, легко можна впізнати по найдорожчому одягу, який тільки може дозволити їх соціальний стан, зовнішній демонстративній зверхності.

Не варто таких боятись, чи проникатись поряд з ними відчуттям меншовартості. Зазвичай під маскою «найкращого» ховається та ж сама самотність і нестерпна потреба в любові.

Бажання виділитись серед таких, як ти, набути «унікальності» провокує іноді і протилежні екстравагантні вчинки.

Так київський олігарх Олександр Меламуд своїм зовнішнім виглядом демонструє прихильність до стилю «бомж-кутюр». Цього дуже заможного мужчину навряд чи можна побачити з брендовим шкіряним портфелем, а ось пошарпаний поліетиленовий кульок в руках, де знаходяться необхідні речі є звичним для нього атрибутом. Власник величезного торгово-розважального комплексу “Dream Town”, фітнес-клубу “Акваріум”, мережі ресторанів “Шахеризада”, магазинів “Lee Cooper Jeans” своїм досить «занедбаним», «небритим, нестриженим» образом красномовно переконує: йому не має потреби кимось «здаватись», адже він – самодостатня людина, котра одягається, здіснює покупки для себе, а не заради «когось».

Вираз олігарха «Мені наплювати на суспільну мораль, бо я не знаю, що це таке…» можна було б трактувати як незалежність від загальновживаних штампів та зашореності норм поведінки, але як на мене, це замасковане бажання самовиразитись та один з способів заполучення колоритнішого “смаку життя”.

Люди, по суті, намагаються за гроші купити собі відчуття щастя, емоції радості, задоволення, впевненність, самовираження, власну «унікальність», увагу, любов, втекти від самотності. Марнотратство їм дає втіху на короткий період, а потім знову виникає потреба в черговій дозі «замінника» почуттів. В погоні за таким «щастям» минають часи, дні, життя…

Як протидію психологи рекомендують відправлятись за покупками із заздалегіть заготовленим і продуманим переліком дійсно необхідних речей і суворо його притримуватись в процесі шопінгу. А гормони щастя і хорошого настрою краще отримувати, приділяючи більше уваги своїм близьким, займаючись спортом, сексом, подорожами, командними іграми, громадською діяльністю, або просто інколи тішити себе шоколадом, почитати хорошу книгу, послухати улюблену музику, посміятись над гумором “Comedy Club” та переглянути кінофільми від яких “душа розвертається” і котрі дають заряд позитивних емоцій.

Моя ж знайома Оксана, власниця салону краси та дружина успішного ужгородського бізнесмена, знайшла інший засіб: вона не пам’ятає коли останній раз відвідувала місцеві крамниці, бо усі покупки здійснює виключно в закордонних інтернет-магазинах. Таким чином жінка не лише економить кошти, отримує високоякісний, оригінальний (без підробок) і добротний товар, а ще й має значно ширший вибір асортименту та час добре обдумати покупку і відмовитись від останньої, якщо та не є необхідною.

Подруга Ірина раз у півроку проводить відпустки, подорожуючи за кордоном, де не оминає увагою тамтешні аутлети. Вона заздалегідь планує майбутні покупки і резервує під них кошти, уникаючи цим беззмістовних витрат та контролюючи їх.

На завершення хочу згадати надзвичайну людину, яку Білл Гейтс називає ідеальним прикладом для наслідування.

Чак Фіні – засновник мережі Duty Free, 81-річний дідусь, котрий нажив з нуля статок 7,5 млрд. дол. США. Він носить годинник за 15$, живе в орендованій квартирі, не має машини, користується метро, або таксі, літає економ-класом, харчується в недорогих закусочних, одягається в магазинах ширпотребу.

Не поспішайте називати мільярдера скупердяєм. Чак Фіні протягом 30 років займається благодійництвом, витративши за цей час 6 млрд.дол.США на освіту, науку, охорону здоров’я, захист громадянських прав, фінансування будинків перестарілих в США, В’єтнамі, Африці, Австралії, Ірландії, систематично перераховує кошти в благодійні фонди. Весь цей час ніхто навіть не здогадувався про його діяльність (на перший погляд – такий собі «пересічний американець»). Організації отримували кошти і не знали від кого надходять такі щедрі дарунки. Лише нещодавно все «викрилось».

Фіні уникає публічності, майже не дає інтерв’ю. Він живе за власними життєвими орієнтирами, отримує задоволення, коли витрачає зароблені кошти на користь людей і внаслідок цього з’являється щось нове, до прикладу, госпіталь.

«Це ж логічно – вкладувати гроші в добрі справи, а не дозволяти їм накопичуватись та накопичуватись на банківських рахунках і постійно про них хвилюватись» – стверджує Чак Фіні.

При написані матеріалу були використані деякі дані з публікацій :

1) Баришевої А.В. «Как продать слона, или 51 прием заключения сделки»,

2) Стівена Бертоні «Мільярдер без мільярда: засновник Duty Free витратив усі гроші на благодійність”.

Інна Конар


Loading...

Comments:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

15 + 20 =