Захисник Батьківщини чи найманець?

Взятися за перо спонукало мене недавнє повідомлення ЗМІ про те, що нинішнього року в Україні буде відмінено призов юнаків на строкову військову службу, тобто її Збройні Сили перейдуть на професійну основу.

Позаяк в минулому мені довелося тричі призиватись в армію, висвітлювати у військовій пресі ратну працю воїнів, то армійське життя знаю не з чуток. Ось чому засумнівався реальністю та доцільністю переведення українського війська на комплектування вояками-контрактниками.

Нічого гріха таїти, система призову, яка досі залишається основою для комплектування української армії, вичерпує себе. Малий термін проходження дійсної військової служби не дозволяє підготувати справжнього захисника Вітчизни, який би досконало володів сучасною зброєю та технікою, був сильний духом. До того ж значна частина новобранців не відзначається належним здоров’ям.

Ще на початку створення Збройних Сил України, коли Міністерство оборони очолював український патріот, генерал-полковник Костянтин Морозов, до речі, виходець з Донбасу, наше законодавство передбачало їх комплектування за змішаним принципом – через призов в армію на строкову службу та службу за контрактом. У військових частинах та на кораблях втілювались в життя традиції, які були притаманні українським воїнам ще за часів козацької доби, Армії УНР. Особовий склад Української армії тоді налічував 525 тисяч чоловік.

Згодом у 2007 році у нашій країні було висунуто концепцію переведення армії на контрактну основу практично протягом одного року, яка, звісно, так і залишилася на папері.

Реформуючи Збройні Сили, слід ретельно вивчити світовий досвід професіоналізації армій. За станом на сьогодні він такий: близько 80 країн мають призовний принцип комплектування своїх військ. Близько у 50 країнах, в тому числі США, Великобританії, Канаді, Франції існують професійні армії. Змішані принципи набору до війська у Швеції та Фінляндії, а от нейтральна Швейцарія поєднує загальну військову повинність з міліцейським принципом комплектування армії.

Багато хто говорить: вояки, які служать за гроші – найманці, а не патріоти і наводить такий приклад. 18 листопада 1918 року біля станції Мотовилівка на Київщині відбувся бій Січових Стрільців під орудою полковника Євгена Коновальця, які служили за ідею – соборну Україну, з військами Гетьманату. Останніх було втричі більше. Та небачена звитяга вояків-січовиків, які боронили свою землю та державу, на відміну від гетьманців, значна частина яких була найманцями з числа колишніх офіцерів царської армії, забезпечила блискучу перемогу української зброї.

Я за реформування української армії, але я проти загрозливої, на мою думку, тенденції до скорочення її чисельності. Адже недарма в народі кажуть: «Хто не хоче утримувати свою армію, буде утримувати чужу». Я за те, щоб у її бойовому строю стояли не тільки професіонали, які відмінно володіють зброєю, але і солдати та офіцери, віддані українській ідеї так, як Січові Стрільці, Герої Крут, учасники «Карпатської Січі», вояки УПА. Тільки за такої умови вони зможуть успішно вирішувати поставлені перед ними завдання по захисту суверенітету України, її кордонів та свого народу.

Василь Цебрик, офіцер у відставці,

член Національної спілки журналістів України


Loading...

Comments:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

nineteen + 16 =