Вибори на Закарпатті: зіткнення старого і нового

ода2Так повелося, що політичне життя в Україні і зокрема на Закарпатті активізується під час виборів і спадає до мінімуму, коли виборів немає. А ще співпало, що упродовж якихось 17 місяців у нас створюються у своєрідний «парад планет» усі три різновиди виборів – президентські, парламентські, а незабаром і місцеві. Після цього їх довго-довго не буде. Якщо не станеться нічого екстраординарного, то три з половиною роки. За цей час існуючий режим може остаточно стабілізуватися, і Європа або сприйме його як плоть від плоті свій, або ж просто відвернеться від нього. Не в останню чергу це залежатиме і від перебігу та результатів майбутніх місцевих виборів.

Вони відбудуться, як і передбачено Конституцією, 25 жовтня. Петро Порошенко однозначно висловися з приводу того, що ці вибори відбудуться за будь-якої погоди. Воно й зрозуміло: Президент кровно зацікавлений в оновленні влади на місцях. Нинішні місцеві ради обиралися майже п’ять років тому, восени 2010 року. Чого вони були варті, показали події у Криму, Донецькій і Луганській областях. В інших регіонах ситуація ніби трохи краща, а все ж не набагато.

Є і ще одна додаткова обставина. У зв’язку з нещодавніми змінами до законодавства, за якими державні службовці і працівники місцевого самоврядування можуть отримувати або зарплату, або пенсію (а не те і те одночасно, як було донедавна), звільнилося близько 800 голів місцевих рад по всій Україні. З одного боку, це вносить певний розлад у роботу сільрад і міськрад. Пішли дуже досвідчені люди. Дехто з них, можливо, фахово протистояв розграбуванню комунального майна. Тоді це дає шанс різним ділкам зараз під шумок приватизувати земельні ділянки, не розбазарені ще будівлі і тому подібні активи.

З іншого – нова ситуація сприяє значному омолодженню кадрів місцевого самоврядування. Ясно, що діячі пенсійного віку уже не претендуватимуть на посади міських чи сільських голів. Зате на їхнє місце знайдеться чимало честолюбної молоді.

Тож вибори мають відбутися. Але за якими саме нормами вони пройдуть, досі не зрозуміло. Вже кілька років обговорюється необхідність змін до нинішнього законодавства. Наприклад, пропонується, аби вибори мерів відбувалися у два тури – це дозволить уникнути випадкових перемог, які не раз траплялися раніше. Також пропонується запровадити вибори за відкритими партійними списками, де виборець зможе змінювати порядок кандидатів.

Такі зміни, звичайно, назріли, але дуже сумнівно, що їх приймуть. Адже подібні пропозиції лунали і щодо парламентських виборів, проте їх так і не вдалося забезпечити. В результаті парламентські вибори відбулися за старою традицією – і нічого, всі це проковтнули.

Справа в тому, що народні депутати, які можуть проголосувати за омріяні їхніми виборцями зміни (а можуть і провалити їх), мають тут власний шкурний інтерес. Кожний округ, з якого прийшов нардеп, ділиться на райони, міста, селища, села. Свого часу нардеп пройшов до парламенту завдяки і підтримці оцих місцевих еліт районного, міського, а то й сільського рівня. Тому тепер має перед ними зобов’язання, має бажання зберегти свою уже перевірену команду. Через це голосувати за якісь зміни до закону про місцеві вибори – це рубати гілку, на якій він сам вже комфортно вмостився.

Дуже малоймовірно, що до виборів встигнуть провести якусь адміністративно-територіальну реформу. Адже це питання конституційне, а конституційної більшості у 301 голос зараз у парламенті просто не існує. У крайньому випадку можуть хіба що запустити цей процес (для цього досить 226 голосів) і просто показати цим, куди будемо рухатися. Ще менш імовірним є прийняття закону про децентралізацію влади, хоча про це так багато говорили. Даний закон теж потребує змін до Конституції, які нині навряд чи можливі. Та й саме зараз цей закон не надто вигідний нинішній владі.

Але це загальний стан справ. А конкретно на Закарпатті ситуація напередодні виборів має ще й свою цілком відчутну специфіку. Ще кілька тижнів тому усюди активно обговорювалося питання про можливу зміну у губернаторському кріслі. Наступником Василя Губаля називався Валерій Пацкан. Але з часом інформаційна хвиля стихла, заговорили, що нібито Пацкану запропонували якісь інші варіанти. Очевидно, що Президент вирішив не встрявати у нові комбінації на Закарпатті, усі наслідки яких неможливо прорахувати до кінця.

Про те, що майбутні вибори на Закарпатті пройдуть якось по-європейськи, – не доводиться навіть мріяти. Народ відчутно зубожів і готовий продавати свої голоси буквально за безцінь. Не всі, звичайно, але таки велика маса. Є чимало і тих, хто готовий платити не такі вже й великі для них суми.
Судячи з того, що останнім часом зовсім не публікуються ніякі партійні рейтинги, ситуація у провладних партій близька до критичної. Інакше і не могло бути. Після завищених очікувань, якими супроводжувалися нещодавні парламентські вибори, завжди наступає охолодження виборців до своїх кумирів. Особисто Петру Порошенкові дуже зашкодила його необережна заява на інавгурації, що війна на сході може припинитися через кілька днів. Як би там не було, тепер цю фразу згадують, де тільки можна. Арсенію Яценюку і всій урядовій команді закидають різке зниження стандартів життя. Ні радикали Олега Ляшка, ні «Самопоміч» нічим яскравим у парламенті себе не проявили. Схоже, що це одноразові проекти без особливої політичної перспективи. Особливо ж дивує «Батьківщина». Юлію Володимирівну наче підмінили, її зараз мало хто впізнає.
Опозиціонери ж справа («Правий блок», «Свобода») і зліва («Опозиційний блок») поки теж не хваляться зростанням свого рейтингу. Очевидно, вичікують, поки він не закріпиться остаточно і не стане приголомшливим. А може, і у них він не надто великий, адже загальним громадсь-ким настроєм є суцільна апатія. У принципі, різниця між правою і лівою опозицією зараз не надто чітка, бо обидві акцентують зараз передусім соціал-демократичні гасла. Інша справа, що праві при цьому ще й оперують традиційними для них націонал-патріотичними гаслами. На цьому фланзі знову активно заявляє про себе Рух, який реально намагається повернутися у першу лігу української політики.
Натомість діячі з «Опозиційного блоку», які донедавна уособлювали великий капітал, почуваються у соціал-демократичній ніші не надто певно. Але кожна помилка нинішньої влади все одно гратиме на користь перш за все цієї сили. Проте і влада має зараз сильну контргру проти цих опозиціонерів. Готується судовий процес про обставини повернення від Конституції у парламентській редакції 2004 року до президентської редакції 1996 р. – це сталося на самому початку правління Януковича 2010 року, а тепер трактується як узурпація влади. Головний аргумент нинішніх юристів із владного табору: Конституційний Суд мав право у 2010 році висловитися, що конституційні зміни 2004 року здійснені неправильно, з грубим порушенням процедури (зокрема, зміни голосувалися у пакеті з іншими законами, що само по собі дико), але навіть у такому випадку Конституція 1996 року мала би не відновлюватися автоматично, а знову пройти через кілька голосувань у парламенті. Звичайно, усе це можна оскаржити, але те, що вся оця конституційна колізія буде тепер використана проти «Опозиційного блоку» і особливо його нинішніх очільників, теж цілком очевидно.

Крім того, можна прогнозувати, що по всій Україні розгорнеться боротьба між двома партіями, які контролюють адмінресурс – «Блоком Петра Порошенка» і «Фронтом змін». Але не менш очевидно, що ці дві партії підтримуватимуть своїх кандидатів негласно, оскільки партійні прапори таким кандидатам тільки зашкодять. До якої з цих двох сил примкне на Закарпатті «Єдиний Центр» – поки лишається під питанням. Очевидно, останній партії доведеться іти на альянс з якоюсь однією силою у Києві і, отже, протистояти іншій.
Для «Єдиного Центру» зараз питанням принципу буде забезпечити собі майже половину крісел в обласній раді і пристойні фракції в усіх райрадах. Для цього доведеться вступати у ситуативні союзи – у різних районах з різними силами.

Чи можливий якийсь другий, альтернативний до «Єдиного Центру», але теж де-факто місцевий партійний проект, розрахований на перемогу саме в обласних виборах? З одного боку, здорові локал-патріотичні настрої у закарпатців (не плутати з сепаратизмом) досить сильні, і це нормально. Оглядатися на Київ чи Львів тут не люблять. Тому ідея про запровадження власної двопартійної системи давно вже обговорюється усіма, хто цікавиться місцевою політикою.

З іншого – серйозний проект потребує і серйозного фінансування. Звичайно, у краї є доволі потужні фігури з солідними ресурсами, але наскільки їм захочеться встрявати у таку непросту справу? Поки однозначної відповіді немає.

Загалом на Закарпатті чималий відсоток виборців голосує за провладні сили просто тому, що це влада. Хіба що частина тячівського електорату традиційно голосує за опозиціонерів. Але зараз межі між владою і опозицією стають усе більш умовними, тому електоральна поведінка закарпатців може ставати усе більш непрогнозованою.
Як голосуватиме Верховина? Життя там зараз найбільш складне, багато горян нині на заробітках і до 25 жовтня не повернуться. Це створює розлоге поле для додаткових фальсифікацій. Водночас зрозуміло, що саме там можна буде найбільш дешево скуповувати і реальні голоси виборців. Тому саме в ті райони спрямують своїх агітаторів різні політики від бізнесу і бізнесмени від політики.

Що ж до місцевих рад, то найбільш загадковою завжди була і лишається Ужгородська. Шанси стати наступним мером обласного центру зараз має добрий десяток потенційних претендентів. Не менше буде претендентів і на кожний депутатський мандат міськради. В Ужгороді накопичилося чи не найбільше проблем порівняно з будь-яким іншим населеним пунктом області. Бажаючих їх повирішувати теж не бракує, тож боротьба буде запеклою.

Практично не виникає питань по Мукачівській міськраді. А от щодо менших наших міст, то тут зберігається інтрига. Коли Угода про асоціацію України з ЄС повністю вступить у дію (для цього треба, щоб її ратифікували усі 28 членів ЄС), Закарпаття одним з найперших може виграти від цього. Саме сюди можуть прийти інвестиції, спрямовані передусім на наш агропром і туристично-рекреаційну сферу. Але при цьому дуже важливо буде, хто саме очолюватиме тут місцеву владу, особливо у містах, а також у селищах та навіть у великих сільрадах зі значним аграрним потенціалом: чи будуть це управлінці старої формації, чи менеджери нового, європейського типу. З першими західні партнери навряд чи знайдуть спільну мову (інакше чому не знайшли за минулі чверть століття?!) З другими ж діалог цілком можливий. От тільки чи будуть голосувати за таких менеджерів самі наші виборці?
Окрім усього іншого, вибори на Закарпатті будуть безпрецедентним зіткненням старого і нового, традиційного і несподіваного. Наприклад, варто замислитися, чи можливі на Закарпатті цілі політичні династії, як це починає формуватися у США? Ну, ясно, що зовсім так, як там, у нас не може бути за визначенням, але… Все ж таки незалежній Україні наступного літа виповнюється 25 років – це період цілого людського покоління. У багатьох тих, хто стояв біля витоків новітньої державності (і на столичному, і на регіональному рівні) уже подорослішали діти, а то і внуки. Багато хто з них пішов стопами батьків. Те саме стосується дітей-онуків перших бізнесменів, комунальників, громадських діячів тощо. Тенденція не тільки обласна, а й загальноукраїнська, але саме на Закарпатті, де найміцніші родинні зв’язки, вона максимально відчутна. Вже на сьогодні в краї можна назвати кількадесят династій, представлених у різних владних структурах обласного і районного рівня, або хоча б дотичних до влади, до прийняття важливих рішень. Схоже, що найближчі вибори тільки закріплять цю тенденцію. Можливо, навіть зроблять її трендом політичного сезону.

Водночас під час Революції гідності потужну заявку на депутатські мандати (спершу місцевого рівня) зробило чимало представників молоді, яка зовсім не була пов’язана зі старою владою. Ці фігури вже стали досить відомими, але ще не встигли набрати якогось особливого антирейтингу.

Отож, місцеві вибори принесуть нам чимало сюрпризів, хоча дуже багато залежатиме і від банальної явки виборців, яка в умовах зростаючої політичної апатії не обіцяє бути надто високою.

Сергій ФЕДАКА, газета “НЕДІЛЯ”


Loading...

Comments:

1 Response

  1. запитаня автору статті сказав:

    зі статті не зрозуміло, чому автор так впевнено пише: …Практично не виникає питань по Мукачівській міськраді. Ваш прогноз, розумію так, що ситуація після виборів не зміниться?
    Або проясніть. Не хочу вірити, що завидівська банда знову візьме реванш еа місцевих виборах? Якщ я правильно зрозумів, якщо ні то прошу розлогіше пояснити ваші прогнози. Думаю, що досить пити крові цим невігласам із людей, доїти їх, дурити їх і принижувати їх девяти етажним матом, що є нормою в лексиконі Балоги В.І яких наплодив Балога В.І. та його ецунів на місцях у владі.
    буду вельми вдячний за відповідь.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

five × 5 =