Після того як минулого тижня чергове засідання Ужгородської міськради так і не змогло відкритися, загалом невисокий інтерес до її діяльності трохи зріс. Тим більше що невдалому відкриттю передував невеликий мітинг і активізація земельного питання. А втім ситуація із пробуксовуванням міськради не є чимось випадковим. Навпаки, вона цілком прогнозована
Справа в тому, що обласний центр є заручником ситуації в області в цілому. Вони зараз навіть говорять різними мовами, мислять різними схемами, по-різному сприймають довкілля. Адже в області за останні пару років вже тричі змінювалися губернатори, у деяких районах влада мінялася ще частіше. Це стосується й ряду силових структур в області. Між тим керівництво Ужгорода те ж саме. Хоча і у нас вже було кілька виконуючих обов’язки мера, але врешті-решт все повернулося на круги своя. Ситуація в місті явно розвивається за зовсім іншими ритмами, ніж в області. При цьому дуже важко сказати, чи міські справи випереджають обласні, чи, навпаки, відстають від них. У чомусь – так, а у чомусь – інакше. Скажемо, свою газету міська рада вже ліквідувала (хоча напередодні виборів ніби збирається реанімувати), в обласної влади цей клопіт ще попереду. А багато в чому безнадійний застій панує як на одному рівневі, так і на іншому.
І все-таки бодай у чомусь міська ситуація більш обнадіює, ніж обласна. Якщо в області уже буквально все схоплене і поділене, то щодо Ужгорода цього ще не можна сказати. Тут ще лишається більш-менш серйозна комунальна власність, на яку гострять зуби різні групи. Рівень життя в обласному центрі, природно, вищий, аніж у районах. Та й громадянська активність тут традиційно жвавіша, хоча вона усюди зараз дуже близька до нуля.
Ціла країна зараз переживає гірке розчарування від соціально-економічних результатів Революції гідності. Жити стало у кілька разів складніше. Хоча не факт, що без зміни політичного режиму не було би ще гірше. Але загал нині про це не думає. Кожний день турбується тільки власними проблемами. Вони ж нині і так просто волаючі. Тому рейтинг нинішньої влади мінімальний. Натомість рейтинг опозиції росте буквально на порожньому місці – навіть без якихось конкретних дій з її боку. Публіка давно вже готова до так званого «третього Майдану», бо горючого матеріалу не бракує, справа тільки за яскравим приводом і не менш яскравими лідерами (з цим в опозиції свої проблеми).
Тому владі не дуже вигідно зараз проводити місцеві вибори. Мало того, що ради матимуть зовсім інший склад, який погано узгоджуватиметься з кадрами у державних адміністраціях. Це ще півбіди. Найгірше, що активізація політичного життя, яка неминуча під час виборчої кампанії, може призвести до ще більшого розхитування ситуації і прямого вибуху невдоволення з боку електорату. Про очікувані протестні акції за результатами виборів взагалі не доводиться казати. Тому виборів нагорі чекають з острахом. Практично єдиний, хто постійно акцентує на них, це Президент. Схоже, що йому самому вже набрид нинішній політичний клас, тому він прагне швидше оновити його.
Чи витримає Ужгород такі переміни? Адже ситуація з нашим новим-старим мером засвідчує традиційну консервативність ужгородців.
Публіка розчарована політикою і втомлена від неї. За таких умов стати мером зараз може будь-хто. Ніколи ще його крісло не хиталося настільки.
Тяжко зараз спрогнозувати, яку активність виявить ужгородський виборець 25 жовтня. І все ж таки навряд чи вона буде надто високою. Прізвище нового мера може визначити якась тисяча голосів, коли не ще менший розрив. Це, звісно, за умови, що не буде нового законодавства, яке передбачить вибори мерів у два тури. Але до початку кампанії лишаються вже лічені тижні (і до парламентських канікул також), а тексту нового законопроекту ніхто особливо не бачив. Шанси на його прийняття зменшуються з кожним днем. А оскільки подібні акти ще візуються у Венеціанській комісії, то часу на все лишається ще менше.
Найімовірніше, вибори відбуватимуться за старими, вже добре освоєними схемами, зовсім не революційними. Ясно, що найкращі стартові можливості за цих розкладів матиме чинна на сьогодні влада з її адміністративним і демагогічним ресурсом. Відносно нові революційні і постреволюційні сили будуть традиційно переварені між собою і просто розтягнуть голоси відповідного електорату – не такого вже в Ужгороді й чисельного.
Найактивнішим ужгородським електоратом зараз є дрібні комерсанти. Простіше сказати – базарники. Вони і забезпечать результат на виборах. Радянські письменники свого часу доволі кепкували з «диктатури дрібних крамарів». Зараз же нас чекає якраз щось подібне. Чи витримає це усе університетське місто Ужгород з його певними культурними запитами, з його розваленим комунальним господарством і ще не до кінця розграбованими ресурсами? Питання далеко не риторичне, але відповідати на нього страшно.
Апокаліптичні настрої у місті наростають. Наразі чергове засідання міської ради намічено на 19 червня. Його порядок денний насичений. Буде прийнято чи змінено багато міських програм, виділено під це фінансування. Деякі з цих програм не можуть не викликати здивування – типу фарбування трави і розгонухмар. Не виключено, що щось із цих фінансових потоків насправді піде на фінансування вже виборчої кампанії. Деякі інші проекти носять чітко популістський характер, що теж прекрасно узгоджується з тими самими виборами. Передбачаються і чергові кроки для земельного дерибану. Словом, усе як завжди. Тому нинішню владу міняти, безперечно, треба. От тільки прийде їй на зміну ще гірша. І виходу з цього зачарованого кола поки, на жаль, не передбачається. Бо іншого Ужгорода у нас немає.
Сергій ФЕДАКА,
газета “Наш Ужгород”