Закарпаття було визволене від фашистських окупантів останнім

5_брецко2Карпатсько-Ужгородська операція (складова Східно-Карпатської, 9. 09. – 28. 10. 1944 р.), яку провели війська 4-го Українського фронту під командуванням генерала армії Івана Петрова проти 300-тисячної армійської групи «Хейнріці» генерал-полковника Готхарда Хейнріці, була останньою наступальною військовою операцією.

До речі, 8.10.1944 р. було визволено останній населений пункт Української РСР – це с. Лавочне тогочасної Дрогобицької області, а 28.10.1944 р. – останній населений пункт Закарпаття – с. Чоп, що означало остаточне визволення сучасної території України. Першим містом обласного центру, визволеним від фашистських загарбників, був Луганськ (14.02.1943 р.), останнім – Ужгород (27.10.1944 р.). Загальні людські втрати в Україні становлять 14,3 млн. чоловік (якщо в 1941 р. населення УРСР становило 41,7 млн. чоловік, то у 1945 р. – 27,4 млн. чоловік). За 1225 днів Великої Вітчизняної війни (22.06.1941 р. – 28.10.1944 р.) із 7 млн. орденів і медалей, вручених солдатам і офіцерам радянської армії, 2,5 млн. одержали жителі України, 2072 українців удостоєні звання Героя Радянського Союзу (при загальній кількості нагороджених 11605), 32 (зі 115) українців – двічі. А Кожедуб Іван Микитович (1920 – 8.08.1991 р.) – уродженець Сумщини, легендарний льотчик-винищувач, Маршал авіації (1985 р.), за знищення 64 літаків удостоєний тричі звання Герой Радянського Союзу.
ЯКІ Ж ГОЛОВНІ ПІДСУМКИ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ?
Досвід Другої світової війни (далі – ДСВ) нагадує, що не тільки сама війна та її наслідки, а й підготовка до неї, гонка озброєнь ведуть до серйозного загострення проблем народонаселення, до підриву економіки. Тільки міцний демократичний світ створює необхідні умови для розвитку економічних і демографічних процесів у напрямках, які відповідають інтересам суспільного прогресу.
Перший і головний підсумок ДСВ полягає у всесвітньо-історичній перемозі над фашизмом. Перемога врятувала світову цивілізацію, зруйнувала претензії Німеччини на світове панування. Фашистські держави – Німеччина, Італія, Японія та їхні союзники – були розгромлені. Фашистські режими було ліквідовано, партії заборонено, фашистські ватажки понесли заслужені покарання.
По-друге, ДСВ була найбільш жорстокою і кровопролитною в історії людства. Під час війни загинуло близько 60 млн. осіб, у тому числі більше 27 млн. радянських людей. Десятки мільйонів людей були поранені, стали інвалідами. Так, в Україні було мобілізовано 7 млн. осіб, половина з яких загинули, а з тих, хто вижив, половину становили інваліди.
По-третє, ДСВ показала здатність демократичних сил Землі згуртуватися перед смертельною небезпекою. У ході ДСВ було створено Антигітлерівську коаліцію, до якої на початку 1942 р. входило 26 держав, а наприкінці війни – 56. Перемога у війні – це спільна заслуга і загальний внесок усіх держав і народів. Безперечно, що Німеччина зазнала на Східному фронті найбільших втрат і в живій силі, і в техніці. Але це не дає підстав применшувати внесок союзників, країн великих і малих у досягнення перемоги.
По-четверте, ДСВ стала одним із переломних етапів історії сучасного світу. Змінилася політична карта світу, утворилася нова світова структура, змінилося співвідношення сил в індустріальних країнах. Іншими словами, перемога визначила основні тенденції післявоєнного розвитку.
По-п’яте, у ході ДСВ почався розпад колоніальної системи. Чимало колоніальних країн проголосили себе незалежними.
По-шосте, одним із найважливіших підсумків ДСВ, що стосується долі України, стало завершення возз’єднання українських земель. Згадаймо, що у 1939 р. до складу УРСР увійшла Західна Україна, у 1940 р. – Північна Буковина та Південна Бессарабія, а у 1945 р. – Закарпаття.
ЯКІ Ж ГОЛОВНІ УРОКИ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ?
Перший і головний урок ДСВ полягає в тому, щоб не допустити Третьої світової війни, бо у ній не буде переможців, залишаться лише руїни людської цивілізації.
Другий урок – за умов здійснення іншої міжнародної політики у переддень війни цієї трагедії можна було б уникнути. І якщо цього не сталося, то, перш за все, внаслідок кризи довіри між державами, особливо між СРСР і західними державами. Тоді не вдалося створити систему колективної безпеки, що спричинило ситуацію поступового втягування людства у війну.
Третій урок – досвід ДСВ засвідчує, що політика Мюнхена, тобто «умиротворення» агресора, безпринципних угод і таємних протоколів, нерозуміння відмінності між демократією і фашизмом мали фатальні наслідки і сприяли створенню умов для виникнення війни.
Четвертий урок – це відмова від політики сталінського керівництва і західних країн щодо сусідніх держав. Він вчить: не можна гарантувати свою безпеку за рахунок інших держав. Необхідно постійно враховувати зв’язок політики і моралі.
П’ятий урок – наявність тоталітарних режимів з їхньою ідеологією і практикою та мілітаризмом, імперські амбіції, формування агресивних військових блоків можуть призвести до великої світової пожежі, як це сталося у 1939–1945 роках. Війна є продовження лише тієї політики, яка спрямована на її підготовку.
Загальний висновок: людство не може більше допустити такого колективного самогубства, як світова війна. Тим більше, що трагічний досвід світових війн переконує: глобальні проблеми людства, у тому числі збереження миру, можна вирішувати лише об’єднаними зусиллями, навіть за наявності серйозних суперечностей, якій дотепер існують у сучасному світі.
УКРАЇНСЬКИЙ ВИМІР ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ: ОКРЕМІ ПИТАННЯ
Історія України періоду Другої світової війни є вагомою для пам’яті українського народу. У переддень 70-ї річниці визволення території України від фашистсько-нацистських загарбників проблема оцінювання Другої світової війни знову набула підвищеної уваги та гостроти. Досі нерозв’язаними залишаються питання хронологічних рамок війни, людських втрат, оцінка діяльності різних політичних сил, ролі партизанського та націоналістичного рухів як течій антинацистського руху опору в Україні. Позитивним є те, що поширюється тематика дослідження війни: це і питання репресій, і доля остарбайтерів і військовополонених, і життя людей в умовах окупації. Співвіднесення політики історичної пам’яті та історичної освіти на прикладі Другої світової війни та Великої Вітчизняної війни є величезним полем для роздумів та дискусій.
Зі звеличенням міфу про Перемогу були викреслені, як то кажуть, локальні пам’яті: репресії, голокост, депортації, особливо у Криму, діяльність Української повстанської армії (УПА) тощо. Радянська система скрізь нав’язувала свої ідеологічні схеми. Політичні гасла підміняли наукові аргументи, роль історичної науки була знівельована. Ми маємо чимало прикладів відвертої фальсифікації документів, перекручень історичних фактів і міфів.
Нині в історичній пам’яті українців ще живучою є радянська комуністична модель про Велику Вітчизняну війну, особливо у свідомості ветеранів, і цьому є нормальне наукове пояснення, яке треба сприйняти як даність. Ветеранів можна зрозуміти, можна пояснити їхнє ставлення до Другої світової – Великої Вітчизняної війни, але переконати у чомусь іншому практично неможливо. А може не треба цього робити? Сьогодні ми спостерігаємо протистояння радянської моделі пам’яті і сучасної національної історичної пам’яті. Протягом останніх 10 років історики здебільшого займаються лише фіксацією історичної пам’яті людей, котрі пережили війну. А, по суті, залишаємося з материком офіційної документалістики, офіційних джерел, зафіксованих в архівах. Тут є дуже багато для нас, але далеко не все. Інколи лише одна людина, що потрапила до партизан чи перебувала в евакуації, може розкрити по-своєму світ війни. І втрачати це ми не маємо ніякого права, тому сьогодні історикам слід намагатися з повною силою ще вихопити цей пласт.
Назва «Велика Вітчизняна війна» ще тривалий час побутуватиме в історичній свідомості людей. Проте в академічній науці уже здебільшого вживаються незаполітизовані, незаідеологізовані терміни: «Друга світова війна», «німецько-радянська війна», «нацистсько-радянська війна», «фашистсько-радянська війна». Разом з тим, реальною є загроза регіоналізації пам’яті українців про Другу світову війну, що стало наслідком того, що деякі регіони України пережили дві, а то й три окупації. Візьмемо, для прикладу, західноукраїнський регіон.
Які ж завдання з цим покладаються на науку та освітян? По-перше, це «онаучнення» історичної пам’яті, тобто поширення досягнень історичної науки, активне використання аргументів, дискусій, обговорень, щоб суспільство на основі фактів та доведених документів могло спростовувати міфи Другої світової війни та Великої Вітчизняної війни. По-друге, у нас в державі немає концепції історичної пам’яті. Для цього слід спочатку назавжди позбавити можливе політичне адміністрування у галузі історичної науки, у сфері історичної освіти. Потрібно сформувати справді наукову концепцію історії Другої світової війни, яка повинна відповідати завданням виховання громадян України, а також консолідувати погляд на історію Другої світової – Великої Вітчизняної війни. По-третє, у шкільних підручниках тема Другої світової – Великої Вітчизняної війни подана здебільшого за ідеологічним принципом. Більше того, тут ми монополізували спільну історію (читай радянську історію, так як для українців ця війна була у складі СРСР) у формі джерел, а допустили до них українців вибірково. Це неправильно! Зараз в Україні спостерігається негативна реакція на ці речі. Отже, вчитель чи викладач зобов’язаний виходити постійно за рамки підручника у межах, які дозволяє його власне почуття статусу й моралі, і розкривати учням чи студентам очі на ті чи інші складні події війни. Підручник – це носій державного міфу, і це теж ускладнює завдання, тому що змінюються політичні сили, які роблять інше замовлення, і реагувати на це авторам підручників дуже складно. По-четверте, з метою посилення патріотичного виховання учнівської та студентської молоді особливу увагу варто приділяти темам, присвяченим Великій Вітчизняній війні. Вчителі та викладачі історії мають робити наголос на тому, що в історії нашого народу є чимало сторінок, які за трагізмом, героїкою, внутрішньою напругою і суперечливістю перевершили б події Великої Вітчизняної війни. Доля склалася так, що Україна потрапила в епіцентр найбільшого в історії людської цивілізації збройного конфлікту. Україна сповна відчула на собі гітлерівський «новий порядок», жертвами якого стали мільйони наших співвітчизників. Жертви, якими оплачена Перемога над нацизмом і фашизмом, навіть сьогодні не підлягають точному підрахункові. А хто може описати морально-психологічні наслідки війни, страждання мільйонів вдів, сиріт, інвалідів війни? Однак для всіх, хто пережив воєнне лихоліття, хто втратив у вихорі війни рідних і близьких, вона залишається близькою і сприймається з невгасимим болем. День остаточного визволення території України та День Перемоги є днями торжества безсмертного подвигу народу-переможця над фашизмом, всенародної пам’яті про його боротьбу за свободу і незалежність Батьківщини, а шанобливе ставлення до пам’яті про Перемогу і ветеранів Великої Вітчизняної війни є священним обов’язком держави і громадян України.
Федір Брецко, вчитель історії та
правознавства Ужгородської класичної гімназії


Loading...

Comments:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

four × one =