Закарпатський погляд на Другу світову війну

війнаНаближається 9-те травня. Дата, довкола якої щороку роздувається істерія з боку осіб, що під соусом “дєдовоєванія” намагаються реанімувати в Україні ідею неділимої російської імперії, що під вивіскою “СССР” начебто перемогла фашизм.

Щороку в різних містах влаштовуються масові паради, на яких під червоними прапорами з власовськими “колорадськими” стрічками крокують особи, що називають себе ветеранами “велікой отєчіствєнной войни”. І байдуже на те, що більшість справжніх солдат-учасників того глобального конфлікту давно відійшла у вічність. Проте щороку цих “ветеранів” стає все більше. Поруч з ними ми часто помічаємо ще і молодиків – нащадків “асвабадітєлєй” України від фашизму. Цих же молодиків ми зустрічаємо на імперських маршах, проте вже під імперськими російськими триколорами або на сепаратиських заколотах – просто під прапорами РФ.

Будь-який вияв невдоволення, що спрямований проти цих бутафорних “ветеранів” та їхніх маршів до дня “пабєди”, що мають відвертий антиукраїнський характер, в сучасному українському суспільстві часто чомусь сприймаються вкрай вороже. Якщо ви виступаєте проти червоних прапорів і власовських стрічок – ви однозначно “прєдатєль” і “фашист”. Принаймні так було до того, поки люди з власовськими стрічками, які вони називають “георгіївськими”, почали відкрито вбивати українців на сході країни.

Політичний аналіз історичних подій це часто дуже невдячна справа, адже у будь-якому разі хтось залишиться невдоволеним цим аналізом. Але, тим не менш, аби уникнути спекуляцій на цій темі, слід все-таки вдатися до такого аналізу. Особливо, якщо його проводити з погляду українців Закарпаття, які були окуповані більшовицькою імперією з 1944 року – останніми зі всіх українських земель.

Офіційною датою війни вважається 1 вересня 1939 року – день нападу Німеччини на Польщу. Проте це не зовсім початок. Велика війна стала неминучою у зв’язку з одним відносно невеликим, у глобальних масштабах, військовим вторгненням – окупацією Карпатської України Угорщиною. Кількаденна повноцінна війна та кілька місяців партизанської, що розпочались в ніч на 14 березня 1939 року. Саме ця дата для українців є справжнім початком війни. Тоді українці (без будь-якої радянської влади, червоних прапорів і колорадських стрічок) на чолі з націоналістами боролись проти хортиської Угорщини – союзника нацистської Німеччини.

З 1939 по 1944 роки Закарпаття було окуповано Угорщиною. І, звісно, Угорщина мобілізовувала українське населення до своїх збройних сил. Таким чином закарпатці воювали проти більшовиків в лавах угорської армії. Окрім того, українці Закарпаття воювали в лавах дивізії військ СС “Марія-Терезія” (“Едельвейс”), що складалась з громадян Угорщини. Позитивною стороною участі українців в цих військових формаціях було те, що завдяки українцям угорські командири знаходили спільну мову з командирами загонів УПА і складали зброю – таким чином українці Закарпаття уникали в 1944 році боротьби проти українців Наддніпрянщини, що служили в лавах Червоної Армії. У 1944 році – після героїчної оборони під Бродами – саме Закарпаття (смт Середнє) стали місцем збору дивізії “Галичина” і саме закарпатці допомагали її воякам відновити сили після важких боїв і довгих маршів через Карпати.

У 1944 році Закарпаття було окуповане більшовиками. Останні мобілізовували місцевих українців до лав Червоної Армії. Таким чином закарпатські добровольці, як їх називають з точки зору історії, ще рік – до 1945-го – воювали проти Угорщини та Німеччини. В період війни і після її завершення українці Срібної Землі брали участь у підпільній боротьбі ОУН, свідченням якої є, зокрема, Ковнерівські процеси 1942 року в Мукачевому. Багато закарпатців стали вояками та офіцерами УПА.

Таким чином українці Закарпаття брали участь у боротьбі на стороні всіх трьох воюючих сторін – більшовиків, нацистів, українських націоналістів. І нащадки цих воїнів сьогодні живуть поруч одне з одним. Ми не намагаємось виправдати нацизм чи комунізм, вони, безперечно, є злочинними ідеологіями, але українських вояків, які боролись в окопах, ми повинні шанувати. Нехай вони і належали до різних армій, проте вони – наші предки.

Проводити 9-го травня якісь святкування якоїсь міфічної “пабєди” – це танці на могилах наших предків. Не більше. Нацизм, як одну із ідеологій, що спричинила початок тієї кривавої бійні, у якій полягли мільйони, вже заборонили. Нюрнберзький трибунал покарав винних. Наша мета і обов’язок – заборонити іншу ідеологію масового знищення – комунізм. Другий Нюрнберг ще буде.

8 і 9 травня мають проходити як дні жалоби і пам’яті за українцями, що полягли на фронтах Другої світової – українців всіх армій.

Юрій Черкашин, м. Ужгород

Loading...

Comments:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

20 − 12 =