Закарпатський експерт розповів про внутрішню нестабільність та зовнішні загрози України

брецко

«УКРАЇНСЬКЕ ПИТАННЯ» ПОЧАТКУ ХХІ СТОЛІТТЯ:

ПРО ВНУТРІШНЮ НЕСТАБІЛЬНІСТЬ

ТА ЗОВНІШНІ ЗАГРОЗИ УКРАЇНИ

Що таке Сцілла і Харібда для стратегічного курсу України? Це зовнішні загрози і внутрішня нестабільність. Обидва фактори несуть загрозу державності, є факторами сприяння краху цінностей існування української громадянської нації. Україна легковажно повірила в сучасну систему міжнародної безпеки, забувши, що у неї під боком є країна – Росія, яка, за висловом Бісмарка, ніколи не виконувала договори.

ПРО УКРАЇНСЬКУ «ХАРІБДУ» –

ВНУТРІШНЮ НЕСТАБІЛЬНІСТЬ

1. Зрадницька та колабораційна політика більшої керівної частини Партії регіонів і Компартії підштовхнула сепаратистські настрої в Східній і Південній Україні, закінчилася державною зрадою Президента України Віктора Януковича, ряду урядових й вищого рівнів правоохоронних чиновників, депутатів Верховної Ради, не говорячи вже про менш дрібні фігури. І з цим прийдеться ще не раз розбиратися згідно з законами України.

2. Злодійська та корумпована влада Партії регіонів повністю пограбувала державу та її населення, обманула своїх виборців. Але при цьому варто враховувати «римський синдром», коли раби у Давньому Римі захищали рабовласників.

3. Революція Гідності на Майдані в Києві (21. 11. 2013 р. – 20. 02. 2014 р.) – це повстання мас, які зрозуміли, що на їхню думку не зважають, їх не чують і вони не мають впливу на владу, яка їх грабує.

4. Збройні Сили України поступово й цілеспрямовано набували ознак необороноздатності, а водночас розбудовувалися репресивні органи, щоб гнобити народ, та це не врятувало режим сім’ї Януковича від краху. Коли народ повстав, репресивні антинародні органи розпалися.

5. Після перемоги Революції Гідності були зроблені поспішні, необережні кроки в законодавстві, кадрах, у внутрішній політиці, що підштовхнуло внутрішню нестабільність. Революції завжди поспішають, а революційні заходи у мирному житті не завжди ефективні. І з цим також прийдеться ретельно розібратися, щоб зробити правильні висновки та винести уроки історичного майбутнього.

6. Для збереження територіальної цілісності і майбутнього України варто змиритися з втратою Криму (тимчасово). Розвал Росії, як усіх колоніальних імперій, неминучий, тоді розвинена й цілісна Україна поверне собі Крим.

7. «П’ята колона» в Україні ще не раз буде вдаватися до прямих й непрямих атак на незалежність України, бо є складовою частиною внутрішніх і зовнішніх антиукраїнських сил російської агресії. Ідеться не тільки про політичні сили та їх лідерів, а більш широкий соціальний феномен: це і проросійські, комуністичні настрої частини населення.

8. За змістом українсько-російська війна 2014–2015 рр. свідчить про агонію путінської системи та й усвідомлення громадянами РФ тупиковість цієї війни. А Україні потрібні лише успішні реформи. І тут важливо не допустити нової революції.

ПРО УКРАЇНСЬКУ «СЦІЛЛУ» –

ЗОВНІШНЬОПОЛІТИЧНІ СУПЕРЕЧЛИВІ ВИКЛИКИ

1. Головна небезпека щодо реалізації стратегічного курсу на розбудову демократичної, соціальної, правової держави походить від Росії як агресивної, загарбницької держави, керівництво якої підтримує, на жаль, переважаюча кількість її населення. Головна мета керівництва Росії – це не допустити зближення України з ЄС і НАТО, тримати нашу країну під повним контролем. Захоплення Криму – це лише перший заздалегідь запланований крок Росії. Усім відомий вислів, що без України Росія не поверне собі статусу імперії. Це розуміють усі: Україна, Захід і, тим більше, Росія. Тому тиск Росії на Україну буде постійним і жорстоким. Так, сьогодні не вдалося задавити, залякати, окупувати, але попереду складні часи. Вільна Україна – це виклик імперській політиці Росії.

2. Ми зближаємося з ЄС. Але ЄС не монолітний. Німеччина і Франція вже раз заблокували вступ України до НАТО на «замовлення» путінського режиму під час Будапештського саміту НАТО. Не є монолітною Європа у питаннях введення економічних санкцій у повному обсязі. Україні чекати швидкого вступу до НАТО не варто. Хоча в перспективі таку можливість не варто відкидати. Відхід А. Меркель з політики буде цьому сприяти.

3. Щодо співробітництва України зі США за президентства Барака Обами спостерігається більше проукраїнської риторики, ніж реальної допомоги. Ситуація навколо України покаже, чи вміє сьогодні Америка використати свою могутність, що залежить від мудрості її керівництва. Франкліни Рузвельти народжуються рідко. Обама до кінця не оцінив те, що Путін дивиться на світ через призму «холодної війни», і не зрозумів багатоманітності сучасного світу. Виправити недооцінювання Б. Обами прийдеться його наступнику. Коли оберуть наступного – республіканського президента, реальної допомоги від США буде більше. А в умовах розгортання сепаратизму та зовнішньої агресії на сході України Америка запропонує своєрідну програму ленд-лізу для України.

4. Китай певний час буде займати вичікувальну позицію в складній ситуації щодо України. Чому? По-перше, нарешті збулися його надії, щоб Росія вступила в конфлікт із Заходом. По-друге, Китай у цьому випадку сповідує конфуціанську традицію, коли тигр лежить на горі і спостерігає за боротьбою двох хижаків у долині, і коли вони виснажать один одного, він може спуститися з гори і загризти обох. У крайньому разі – виснаженого переможця. Він буде по черзі демагогічно підтримувати кожну зі сторін – Росію або Захід, чекаючи їх взаємного виснаження. А поки він утримується від голосування в Раді Безпеки ООН і на Генеральній Асамблеї ООН. І першою жертвою майбутньої експансії Китаю стане Росія, яка має тривалу історію територіальних конфліктів з цією державою.

5. Санкції Заходу, особливо ЄС, не будуть вирішальним фактором, хоча і завдадуть шкоди Росії. Будувати стратегічний курс, покладаючись на них, неможливо. Вони швидкоминучі. Головне – показати, що Україна цінує західну солідарність, але боротися за незалежність слід самим, що, зрештою й робить і буде надалі робити Україна.

6. Якщо розглядати «кримське питання» в глобальній перспективі, то варто бачити, що кожен негативний фактор має і позитивний бік. Покладений край облудливим міфам про «слов’янську єдність», «про дружбу братніх – російського і українського народів», «про руський мир» і т. д. Дві регіональні цивілізації – українська і російська – усе більше розходяться. Одна прямує в ЄС, інша – в Азію. І Росія усе більше буде виявляти свою монголо-татарську «азійську» підступність. Росія ще раз показала, що її агресивна сутність не змінилася.

7. Україна реалізуватиме реальний курс на інтеграцію з ЄС та вступ в Євроатлантичну Співдружність. Розбудова власного ядерного потенціалу України – можлива з технічного боку, але вразлива з політичного і економічного. Не в інтересах України ставати Північною Кореєю. Це не що інше, як блукання манівцями.

ПРО АКЦЕНТИ У ПОЛІТИЧНІЙ НАУЦІ УКРАЇНИ

Час у політичній науці розставити пізнавальні акценти: що таке національні і державні інтереси і що з цього випливає, що таке інформація і дезінформація, що таке рівноправне партнерство і що таке агресія, анексія і т. д. Чим же реально відрізняються українська і російська регіональні цивілізації в етнічному, політичному, економічному, соціокультурному аспектах? А не поширювати фальшиві ідеологеми про існування примарного «русского мира» і про його захисника – Росію. Сьогодні події показали, хто союзник, а хто ворог України. І кожен науковий заклад, кожний науковець повинен визначитися, на чиєму він боці і на кого працює. Або мовчати, сповідуючи ідеологію «моя хата скраю», і тим допомагати ворогам України. Між іншим, це стосується і релігієзнавців. Вони повинні чітко показати, за чиїх солдат моляться священики Московського патріархату: за російських чи українських. Під час війни церкви відстоюють інтереси свого народу. А Патріарх Московський повністю підтримує Путіна і російську агресію і захоплює українські храми в Криму.

І не чесно прикриватися словами, що є інша – антипутінська Росія. За соціологічними даними переважна більшість росіян схвалюють захоплення Криму та підтримують вторгнення в Україну. Подивіться на список підписантів з середовища інтелігенції на підтримку путінської загарбницької політики. Більшість з них – так звані «друзі України», яким слід назавжди заборонити в’їзд на нашу країну. На війні як на війні. Багато років деякі політологи та й інші суспільствознавці попереджали – в країні діє могутня «п’ята колона». Ніхто їх не слухав. І тепер вона діє. Ми маємо на увазі не тільки тих, хто бігає з прапорами ворожої держави. А й тих науковців і політиків, хто під час війни закликає до референдумів про федералізацію, коли в унітарній державі немає суб’єктів федералізації. Невже наші науковці не розуміють різницю між самоуправлінням і федералізацією? На цьому незнанні паразитують сепаратисти й просто авантюристи.

До цього часу політична наука в Україні не вирішила завдання, яке ще ставили на з’їздах КПРС: про єдність теорії і практики або хоча б наближення теорії до практики. А жаль. Іще у 2012 р. Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І. Ф. Кураса НАН України попереджав владу, що в суспільстві стрімко зростають соціальна напруженість, протестні настрої. Ця інформація безпосередньо доносилася до Президента В. Януковича. Але його «команда професіоналів» не сприймала цю інформацію. І отримала результат – форму народного повстання.

Сьогодні бути «політично нейтральним ученим» – велика розкіш. Учений-суспільствознавець може бути безпартійним, але не аполітичним. В останньому випадку політика «достане» його. Тому сьогодні учені-суспільствознавці повинні реально переглянути свої позиції з точки зору національних інтересів держави щодо співпраці з країною-агресором, а головне – врахувати, що українська і російська регіональні цивілізації є конкуруючими і усе більше розходяться за цінностями способу життя, проведення політики, розбудови політичної системи і т. д. І не треба маскувати це розходження міфами про «дружбу народів», а агресію, експансію Росії маскувати химерною «пасіонарністю», формуванням «русского мира» і т. д.

ЦІКАВО Й ВАРТО ЗНАТИ ТАКЕ

Перше. В епоху експансії монголо-татар майже усі монголи повернулися до Монголії та Китаю після походу на Захід. На землях Центральної Азії, Півдня і Східної Європи залишились, в основному, татари. Але Східна Європа, в тому числі більша частина постдавньоруських князівств, сприйняли самодержавну політичну систему, де хан, цар є самодержавцем, як Богом дарований спадок. Тут збіглися політичне самодержавство і релігійне православ’я. Тому так міцно тримаються до цього часу такого підходу разом влада і церква в Росії. Більшовики зробили велику помилку у церковній політиці, відкинувши цей «союз». Але під час Другої світової війни вони повернули союз влади і церкви під контролем церкви з боку держави і каральних органів. Сьогоднішня Росія цей союз зміцнює, перетворивши РПЦ в ідеологічний орган агресивної держави. Тому Українська держава повинна враховувати це і провести своєрідну «націоналізацію» української гілки РПЦ. Пуста риторика «про невтручання у справи церкви» не доцільна, коли РПЦ офіційно підтримала агресію проти України. Є великий європейський досвід регуляції державою церковних справ, наприклад, створення англіканської церкви. Та й Петро I дав приклад, відмінивши патріархат, коли останній став заважати робити реформи.

Друге. У XXI столітті Росії вдалося захопити Абхазію і Південну Осетію, прикрившись формально їх «незалежністю» від Грузії, а фактично – здійснивши їх анексію. Результат невтішний. Обидва регіони з квітучих перетворилися в депресивні і занепадають. Але головною метою агресії Росії залишалася Україна. Після невдалої спроби використати компрадорський режим Януковича щодо інтеграції України в Європейський Союз Росія перейшла до військового вирішення «українського питання». Вважалося, що таким шляхом Росія зможе захопити більшу половину території України. Тим більше, що Збройні Сили України та органи держбезпеки очолювали громадяни Росії, які їх цілеспрямовано розвалювали. Правоохоронна система України перебувала під контролем агентів Кремля. Тільки народне повстання в Україні не дозволило здійснитися цьому сценарію. Росії довелося обмежитися лише захопленням Криму.

Третє. Здобувши Крим – Росія назавжди втратила Україну. Почався процес бурхливого розходження регіональних цивілізацій – української і російської. Перша попрямувала в об’єднану Європу. Друга почала шукати своє майбутнє в Азії. В той же час це майбутнє не певне. І ось чому. По-перше, у Заходу розвіюються надії на успішну співпрацю з Росією, які почали формуватися під час правління М. Горбачова і Б. Єльцина. Путін показав, що він орієнтований на іншу стратегію – поновлення імперського статусу Росії. По-друге, Китай не бажав союзу Росії з Заходом і НАТО, які б стали природними союзниками Росії під час китайсько-російського конфлікту. І ось мрії китайців здійснилися, Російська Федерація вступила в конфлікт з Заходом через вторгнення Росії в Україну. Тепер 145-мільйонна Росія один на один з 1 млрд 300-мільйонним Китаєм, чий економічний потенціал значно могутніший, ніж у Росії. А військовий перевищить у найближчі роки. По-третє, колишні республіки СРСР, які стали незалежними, думають, хто з них стане черговим об’єктом нападу Росії. Про це думають і колишні постсоціалістичні країни. Над проблемою прямого зіткнення з Росією роздумує і НАТО. Отже, «холодна війна» між Росією і Заходом стала реальністю.

Четверте. За путінського режиму матеріальною базою відновлення економічної і фінансової могутності Росії стали не технологічні прориви, не продуктивність праці, а природні ресурси: нафта, газ, золото, алюміній і т. д. – вони зросли в ціні багато разів. За рахунок цього Росія зміцніла. Крім того, В. Путін фактично ліквідував федералізм, поділивши Росію на округи і призначив там своїх керівників. Тепер області, республіки, краї часто не мають прямого виходу на Москву, а лише на представників президента в округах. Будь-яке невдоволення переводиться на «намісників Путіна», а президент тільки править, як цар, через своїх намісників. У цій складній ситуації реалізація стратегічного курсу України може бути довготривалою, складною політичною дією. Але на цю дію Україні йти необхідно.

ПІСЛЯМОВА

Сцілла і Харібда — у грецькій міфології два страховиська, які нападали на кораблі, що пропливали між берегами Італії та Сицилїї, і вбивали мореплавців. За розповіддю Гомера («Одіссея», 12), дві потвори: Сцілла й Харібда мешкали обабіч вузької Мессінської протоки. Сцілла поїдала одночасно шістьох людей, які пропливали вздовж узбережжя на кораблях. Харібда – дочка Посейдона, перетворена Зевсом на морську істоту, – поглинала й випускала морську воду, від чого вода піднімалася й вирувала. У величезній ненаситній утробі Харібди гинули кораблі й люди. Звідси вислів: «потрапити між Сціллою та Харібдою», який означає: потрапити у скрутне становище, опинитися одночасно між двома чи кількома небезпеками.

Федір Брецко, вчитель історії та

правознавства Ужгородської класичної гімназії

Газета “Трибуна”


Loading...

Comments:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

19 + seventeen =