В наше життя постать закарпатки Ірини Галай увірвалася стрімко і блискавично, ще кілька місяців тому переважна кількість мешканців України не здогадувалася про її існування. Але несподіване для багатьох сходження на найвищу вершину планети Еверест призвело до шаленої популярності нашої землячки. Закарпатська Білосніжка з зовнішністю фотомоделі викликає почуття нереальності того, що відбулося. Адже все здавалося складувалося занадто фантастично, Ірина тільки три роки, як займається альпінізмом, а вже досягла того, до чого дехто йде все життя, але так і не може покорити неприступну Джомолунгму.
У нашій уяві існує стереотип, що альпіністи це мужні чоловіки, а жінки-альпіністки є чоловікоподібними амазонками з добре накачаною мускулатурою. Очевидно, що у цій площині потрібно шукати закиди заздрісників, які звинувачують дівчину у мажорності, у «несправжності» такої несподіваної перемоги, мовляв за такі шалені гроші будь хто підніметься. Ця теза легко спростовується — ціна за послуги для всіх тих хто сходить на Еверест приблизно однакова, в районі 50-60 тисяч доларів. І багато хто заплатив її за те, щоб навіки залишитися у вічній мерзлоті високогір’я Тібету, шлях на найвищу вершину Даху Світу Джомолунгму всіяний трупами невдах (таких виявилося близько двохсот чоловік). До речі їх ніхто не забирає, адже це коштує шалених грошей — тіла загиблих альпіністів служать таким собі антуражем і нагадуванням про бренність нашого життя.
На першу прес-конференцію у рідному Закарпатті Ірина з’явилася у родинному колі, підтримати її прийшли мама, сестра, її чоловік Олексій Іванчо (власник закладу «Термальні води Косино»), що свідчить про міцні сімейні цінності, які живлять єство і дають душевні сили тендітній дівчині.
До речі, мама Ірини дуже переживає за доньку, але заборонити здійснювати сходження їй не може, хоча і розуміє, що таке екстремальне захоплення є смертельно небезпечним.
Приємно було чути, що Ірина Галай нічого не вимагає від держави, вона патріот і їй достатньо того, що вона йшла під українським прапором. Альпіністка добре розуміє скадне економічне становище в країні, яка зіткнулася зі збройною агресією північного сусіда і тому вважає, що подібні дороговартісні експедиції повинні забезпечувати приватні спонсори. Тому закиди, що Ірина рекламує «Термальні води Косина» є некоректними, адже цей заклад працює на престиж України в цілому світі. А “бандерівський льодоруб”, встромлений у вершину Евересту заслуговує на бренд 2016 року.
Запорукою успіху Ірини Галай є феноменальні особливості її організму, який дуже швидко адаптується до умов високогір’я. Іру навіть порівнюють з іншим унікумом в альпінізмі – Анатолієм Букреєвим, який заходив на Еверест без кисню. Свідченням на користь цього є те, що Ірина за час експедиції не втратила жодного кілограму ваги, зазвичай за такі сходження люди худіють на 10-15 кг, причому це погане худнення – просто на очах обвисає шкіра. У закарпатки ж був добрий апетит, вона ходила й у всіх перепитувала: «Ви не будете їсти? То давайте мені свою порцію!». До висоти 6400 у альпіністівіще був кухар, Далі – на 7 тисячах – ще готували самі, а потім, на штурмовому таборі, вже їли сухпайки, цукерки, чипси. Умови проживання були спартанськими, в базовому таборі виникло запитання: “Боже, як можна жити у цьому наметі?” В наступному таборі, той намет здавався вже розкішним. До своєї води Ірина доливала закарпатську термальну, вона давала живлення організму у вигляді мінералів. Багато людей підходили й питали: “Що ти приймаєш?” – маючи на увазі якісь вітаміни.
“У альпінізмі головний принцип — не поспішати. Але я дуже рвалася вперед, тому для мене це було найважчим ”, – зазначає Ірина. Квапитись її підганяла і інша конкурентка з України — Тетяна Яловчак, про яку Ірина дізналася за півроку до самого сходження. Та була у паралельній групі альпіністів і дісталася вершини після нашої землячки. “Я все одно б її обігнала, навіть якби ми вирушили в один день. Бо я цікавилася її підготовко і знала, що вона рухалася набагато повільніше, ніж я”, – сказала закарпатська альпіністка.
У таборі, що знаходився на висоті 6400 метрів Ірина провела 10 ночей, інші спортсмени тут затримуються не довше чотирьох. Самопочуття було прекрасним, але дуже важко давалося нудне очікування: “На висоті 6400 метрів нема чим зайнятися. Треба просто чекати. Тому ми багато спілкувалися, ходили одне до одного у гості в намети», – повідомила І.Галай. Через постійне спілкування з іноземцями вдалося добре підтягти англійську мову.
Багато людей не доходить до вершини і повертається. Часто це буває через погане спорядження, яке при шквальному вітрі і температурі до -60 градусів не витримує, або гірську хворобу: “ Є спортсмени, які не можуть піти вище 4000 метрів. Це так звана гірська хвороба. З нами був такий Павло із Москви. Він казав, що на висоті 6400 втрачає голос і весь “пливе”. Третій раз уже пробував піднятися. Але і цього разу все сталося так, як він і казав”.
“На Евересті є черга. тому іноді треба чекати, коли людина перед тобою буквально повзе, хвилину йде і після цього півгодини віддихується. Причиною часто є те, що загальна вага спорядження складає близько 80 кілограм. Одне лише взуття по 2,5 кілограми ”, – розповіла Ірина.
Напередодні підйому закарпатка провела ніч без кисню у так званому сідлі, аби краще звикнути до умов вершини гори. Потім повернулася на відпочинок у базовий табір, а далі вже вирушила на вершину з рештою групи.
Штурм вершини тривав із піводинадцятої вечора до шостої ранку, а це всього 500 метрів. Але їх треба було пройти гірським хребтом і піднятися своєрідними ступенями. На самій вершині група перебувала зо 20 хвилин де Ірина Галай пофотографувалася із українським прапором, прапором Косино зателефонувала другу з супутникового телефону, а той розповів про сходження широкому загалу через соцмережі. Спуск же з вершини тривав 10 годин.
Альпіністка підтвердила інформацію про загиблих, які роками знаходяться на підступах до вершини: “Я бачила тіла, коли ми спускалися. Мороз все зберігає і вони лежать там багато років”, – зазначила Ірина.
Ірина Галай розповіла і про плани на майбутнє, вважає, що є технічно складніші вершини за Еверест. Наступними будуть, скоріше за усе, Альпамайо (Перу) або Ама-Даблам (восьмитисячник у Непалі). “Після Евересту відчуваю, що нема гори, на яку я не змогла б зійти. Зрозуміла, що людина здатна на все, головне — бажання ”, – зазначила закарпатка.
Після сходження на найвищу вершину світу альпіністка зрозуміла, що треба більше уваги звертати на рідних, більше та глибше спілкуватися з друзями. Мирська суєта стає якоюсь дріб’язковою на цьому фоні.
Сходження Ірини Галай підтверджене сертифікатом Китаю, національним реєстром рекордів України, а також численними фото і відео. Ну і дівчина закликає всіх відпочивати і лікуватися у Косино, адже сама є прикладом використання цілющих властивостей цієї води.
Павло Федака
При написанні матеріалу використані фото видання “Трибуна”, соцмереж та надані Ужгородським прес-клубом.
2 comments
не хваліть так цю двчину, бо відразу стає не по собі.
Ваше видання поважаю, завжди читаю, але за цю столичну героїню, родом колись із Мукачева. достатньо уже написано і записано.
Кличко має їй ще нагрудний зна подарувати з а покорєніє евереста.
Она молодец безспорно, но сравнивать её с Букреевым это как Шумахера и начинающего водителя.