Завоюєш увесь світ, а душу свою загубиш…
Зі сльозами на очах слухав я фронтові пісні. Не стримував емоцій, не ганьбився сліз. Бо відколи пам’ятаю мамку, яка прожила 90 років, померла 07.12.1993 року, по її щічках ручайком текли сльози, як тільки згадувала брата Івана, добровольця Червоної армії, похоронка на якого прийшла у Великодній день 1945 року. Скупі слова: «Похоронен западнее старой церкви, село Струмень, Бельцкий район, Польща». Не дивлячись на сумну звістку, батьки чекали сина Івана до останнього свого подиху. Надіялися, що син Іван з’явиться на порозі. Чи не тому мамка мені, уже лікарю, казала: «Синку, не відбирай у хворого надію».
Тривожним було моє серце, коли я з сином їхав серпентинами в село, за визволення якого брат, а з ним 2000 таких як він, віддали своє життя. Зустрічався я з жителями села Струмень. З великою повагою вони, а серед них був і син учителя, який складав похоронні списки, згадували загиблих воїнів. Та і про добру пам’ять та вдячність польських людей свідчать і теперішні політики та керівництво Польщі, які є адвокатами України у Євросоюзі.
Довго я не міг збагнути чому Іван, такий побожний, миролюбивий, поїхав на вірну смерть, бо він казав своїм друзям: «Я не повернуся». Та зрозумів я брата тепер, коли побачив таких молодих, яким був і Іван, 20-ти річних, на Майдані та південно-східній частині нашої миролюбивої незалежної України. Коли йдеться за волю та визвольну боротьбу, то саме дорогоцінне, що нам дав Господь – життя, відходить на другий план.
Не можу без сліз дивитися на батьків, які втратили своїх дітей на Майдані та і в Донецьку, Луганську, Одесі, здавалось би у мирний час. Та уже тепер кожному зрозуміло, що уже давно цей час не мирний, це війна, війна віроломна. Путін, як і Гітлер, без попередження направив у нашу країну російські спецпідрозділи, котрі, як і фашисти, прикриваються мирним населенням.
«Стережіться вовків в овечих шкірах»,- попереджав Ісус Христос 2000 років тому. Хрещений, а значить Богом обраний російський народ, в своїй більшості (75%) підтримує звіра, його наміри поневолити український народ, лицемірно називаючи нас братами. Як це подібно на крики: розіпни, розіпни. Пілат намагався не засудити Ісуса Христа, бо не бачив у Ньому провини та, побоявшись натовпу, не звільнив Спасителя, а дозволив пролити Кров Невинну і умив руки.
Путін, керівник православної держави, під Патріархатом якої є Українська Православна Церква, розв’язавши не об’явлену війну умиває руки кров’ю українців, не дивлячись, навіть, на те, що серед них не мала кількість росіян.
Історія повторюється. На місце одних, переможених німецьких фашистів-загарбників, приходять інші, мета яких, як і Гітлера, як і антихреста, завоювати і підкорити увесь світ. Не чують антихрести слова Господні: «Що тобі з того, що завоюєш увесь світ, а душу свою загубиш?» Не вдалося заполонити душу світового пролетаріату комуністичному фашистському режиму, не вдасться це зробити і теперішнім неофашистам, якими б вони віросповіданнями, якими овечими шкірами вони б не прикривалися. За комуністів батько казав: «Їх уже за те можна не любити, що вони брехачі великі». Обіцяний комуністами земний рай – від кожного по можливості, кожному по потребі, кожній сім`ї квартиру до 1980 року – несусвітня брехня. Пора б вам, панове комуністи переконатися, що все що робиться без Бога пропаще, не довго тривке. Гріхом рай не побудуєш на землі і не заслужиш на небесах.
Пригадую своє життя. Я, син одноосібника, був піонером. У 14 років приймали мене у комсомол. Не прийняли, бо я не хотів сказати, що Бога немає. Останньої четверті 10-го класу, без «прийому», по заяві зачислили у ВЛКСМ . За час роботи у Міжгірській районній лікарні перший секретар райкому партії Платон Григорович Левчук, якого згадую з великою повагою, запропонував поступити в партію. Я відмовився, щиро визнаючи, що ще недостойний бути в її рядах. Та коли вирішувалося питання хто буде завідувачем урологічного відділення кандидат медичних наук Біляк С.Т., чи секретар партійної організації лікарні Пекар О.Г., мої друзі – завідувачі міським та обласним оргвідділами, Віктор Копинець та Михайло Черепаня зробили все, щоб я був партійним, не дивлячись на те, що цього не хотіло партійне бюро лікарні. І у той час фаховий рівень цінився, правда, не завжди, вище партійної приналежності. А тепер? Не знати до якої партії уже належить Яцина, звільняє безпідставно фахівців сучасного європейського рівня, бо для нього основним критерієм є хабар, а не професійний рівень. Яцину жде те, що і Шніцера, який до останнього твердив, що залишиться на посаді. Не залишиться ні один, ні другий. Інакше і бути не може. Не за хабарників, беззаконників та корупціонерів віддали своє життя Герої Небесної Сотні. І не думаю, що ті, котрі були поряд з ними на Майдані, маю на увазі голову Закарпатської ОДА Валерія Лунченка та Міністра МОЗ України Олега Мосія, можуть зрадити своїх побратимів, на що так надіються перефарбовані шніцери, яцини, русини та інші угодники антинародних режимів.
З 1992 року до мене на лапароскопічні операції приїжджало більше хворих з Донецької та Луганської області, ніж з Закарпатської. Як вони мені признавалися: «Ми боялися до вас, западенців, їхати. Телефонна розмова з вами, Степане Томовичу, як у казці, діяла заспокійливо, зникали болі, появлялась до вас довіра та надія на зцілення. Пропадав страх і ми сідали у поїзд, і їхали. Тепер, коли ми на собі відчули доброту, співчуття та повагу до нас не тільки медперсоналу, але і хворих та їх родичів, нам соромно, що ми так негативно відносилися до ваших людей. Ми дома будемо усім розповідати про високий професійний рівень медперсоналу та людське відношення до нас, східняків. Нас усі розуміють і ми всіх розуміємо. Будемо навідуватись до вас у гості та на відпочинок». Я і тепер зберігаю листи пролікованих пацієнтів. Регулярні поздоровлення зі святами, з днем народження.
Маю на пам’ять з ними світлини. Часом їх переглядаю.
Та що з ними робить брехлива російська пропаганда? Телефонує мені пані Ніна, яка раз у 2 – 3 роки приїздить на лікування у наш Духовно-медичний центр, Шаян, Трускавець і каже: «Степан Томович. Що творять тут у нас?» «Хто Ніна?» «Ну як хто? Правий сектор». З чого ти взяла, що Правий сектор?» «А ви що, новини не дивитесь?» Така розмова тривала досить довго.
Ще недавно мені Ніна жалілася, що вклала гроші в рибні ставки, на них почали зазіхати регіонали? А тепер Ніна каже: «Ми хочемо жити самостійно. Хочемо бути окремою республікою, але у складі України, ми не хочемо до Росії». «Ніна, тебе і питати ніхто не буде, хочеш ти чи не хочеш до Росії, але як на мене, то я б нічого не мав проти, щоб ви приєдналися до Росії, інакше ви будете постійним нашим головним болем, будете завжди нас шантажувати. Ми теж хочемо бути незалежними від казначейства в Києві, ми теж не хочемо їздити і вибивати свої зароблені кошти, але ми хочемо залишатися українцями в Україні, як я писав ще у 1989 році: «Славетні Мати Українська, і Земля, і Небо, Україна – Батьківщина, іншої не треба». Після цієї розмови Ніна не дзвонить.
Стараюся дивитися програми «Шустер лайф» та «Свободу слова». Дивуюся з нашої демократії. Ми уже так надемократилися, що дозволяємо на всю країну агітувати за відновлення Російської імперії. Цим користується кожен політичний негідник, особливо комуністи. Як тільки бачу безсовісну морду Симоненка, кандидата на пост Президента України та біснуваті очі Мартинюка, переключаю на інший канал, щоб не спокушатися на гріх. Таких лицемірів, наглих брехачів світ не бачив. Ніколи я не мав симпатії до в. о. Президента України Турчинова, та коли він відключив мікрофон антихресту Симоненко і назвав його брехуном, я його, як кажуть у народі, завважав. Але це треба було зробити давно і заборонити Комуністичну партію в Україні, і знищити її усю диявольську символіку. Та як я писав ще в молодості: «Краще пізно, ніж ніколи». Надіюся, що до наступних виборів у Верховну Раду комуністична партія не доживе, а комуністи покаються, визнають свої злочинні дії по відношенню до свого народу, вибачаться. Ця безбожна антилюдська партія повинна бути засуджена, як і фашизм. Жде цього людство.
14.05.14 Степан Біляк