Закарпатець об’єднав усіх пражських пролетарів

Як і «Протоколи сіонських мудреців», так і «Маніфест комуністичної партії» забути важко. Тому й приплів у заголовок пролетарів, виходячи з Марксо-Енгельсового: «Пролетарі всіх країн, єднайтеся!» Пролетарями і власниками державних «общаків» (бюджетів) зазвичай стають люди однотипної національності, але Прага інша хоча б тим, що всі, кого сюди приб’є, стають ПРАЖАНАМИ. Так уже єднає міський модуль Праги, її спокій і просто прибитість хронічною законослухняністю. До останньої стають схильні навіть українці.

ПРАГОДРОМ 1
Я настібав десь грошей. Останні (у міжгірців вони завжди останні) 50 євро відібрав у позику в екстрасенса всія Верховини Михайла Юрика. Він не справився з моїми пристрасними біополями – і віддав банкноту. І от я у Празі. Кораблики на Влтаві, які виконують розважальну функцію (бухати хочуть навіть тут), відпочивали на засміченій воді великої чеської ріки. Я біг по набережній між огризками і порожніми пляшками. І тут побачив сепаратиста. Де сидить він – там сидить сама Росія-мать. Хіба ж його сплутаєш із кимось? Хіба піде на таке албанець?.. Один-єдиний на весь білий світ росіянин, гордо звісивши над чеську воду величні ноги з причалу, пив із горла французьке шампанське. Цим велика Російська Самотність, констатована Буніним та іншими класиками, показувала, що довбала вона всіх – і французів, і чехів, і русинів із островів Зеленого Мису. Це, видно, вибивало з енергетики навіть належно екіпірованих чеських велосипедистів. Двоє їхали на великій відстані протилежними курсами, але подивилися на росіянина і хряпнулися один в одного з тужливим криком, як завзяті яйця на Великдень. Над поверженими спортсменами в переляку невимовному застиг мускулястий негр – теж, певна річ, пражанин. Яка пражанка, цікаво, знімає перед ним своє плаття щовечора для найманої сексуальної праці, що він такий задрочений разом із усіма своїми мускулами, привезеними з колоніального материка?
Я займався різними дурницями. Бігав марафон у Карлових Варах, намагався влаштуватися на роботу, поки не дійшло, що глобалісти-пролетарі закрутили всі гайки, а потім махнув на матеріальні статки рукою і почав просто радіти. Недарма ж куркулі про таких, як я, говорили: «Раденьке – що дурненьке». Втім, я побачив, що своєю енергетикою Прага відверто і позитивно впливає на вічно плачевну ситуацію в Україні. Приміром, під юридичним факультетом Карлового університету в майбутнє України віриться значно більше, як під нашою ВР. Під Статуєю Свободи, мабуть, майбутнє України видається взагалі зоряним?
А потім були вибори Порошенка. Мій син показав мені в ноутбуку добрячий натовп на ранок під українським консульством. «Для картинки», – сказав я, задовбаний у дошку життям в Ужгороді та й узагалі скептичним ставленням до українського своєрідного сепаратизму, коли задрочують один одного і альтернативи цьому не бачать.
Але натовп справді був.
Малий, бідолаха, п’ять годин із хвилинами в черзі стояв, а я, прикидаючись великим єврейським філософом, тинявся між нашим монолітним народом по вулиці Шарля де Голля. Саме там пощастило знаходитися консульському відділу Посольства України в Чехії. Виспівував нашу патріотику український греко-католицький хор із Праги «Берегиня», вбраний у прикарпатські вишиванки. Чеські поліцаї безмовно бовваніли на дорозі з виряченими очима – такого скупчення організмів в одному місці вони не бачили давно. Чехія здається малолюдною, але людей тут шанують. Скажімо, теплоходи по Влтаві ходять на прогулянки навіть тоді, коли квитки купують двоє-троє. Ніхто, як в ужгородських маршрутках, не скаже: «Почекаємо, коли буде повно». Хоч теплохід великий і гордий, а маршрутка – просто нікчемна.
Виборча дільниця в Празі тим часом нуртувала. Мами відбігали погодувати під європейськими кущами своїх немовлят із українських сосків, а потім знову займали своє місце в ході на Голгофу закордонного виборчого округу. Звертав на себе увагу певний парадокс українства: за кордоном: вони тут хоч на певний час можуть об’єднуватися, а вдома остерігаються один одного, як сатани.
Не всі, правда, тут. Ось говорить із таким колабораціоністом, котрий лишився вдома, його свідома наложниця в мобільну слухавку:
–Так, я тут… Що роблю?.. Виконую свій український обов’язок… Ні, зовсім не важко. Воду навіть наші дають, щоб не поздихали… Пиво?.. Пива – ні.. А то передушаться…
Стихійний оратор на виборчому пленері невдоволений надмірним скупченням свідомих українських самців і самок. Він рече:
– Якби ми були ще більш свідомі – то було б не дві дільниці на таку масу…
– А я, може, в черзі за молоком стою, – перебиває його дядько.
Жіночка перепитує нас: «Ви будете стояти?.. Я мушу бігти – чоловік риби наловив. Треба чистити…» Вона так і не прийшла. Забагато риби було, або не хотіла двома нагодувати свідомих українців, бо ми сказали, що притримаємо її місце, якщо принесе одну спечену рибину… Не дала! Українка! Занадто горда, щоб давати. Ось брати – то вже добре. За «Протоколами».
Інша кричить:
– Не волнуйся. Я в очереди стою и никуда не ухожу…
Ходить старий із гуцульським топірцем і повторює: «Сволото, ми не віддамо вам Україну. З’їдуться українці всіх країн і не віддадуть!» Коли замість «пролетарі» звучить «українці» – це звучить якщо не гордо, то більш перспективно. Бо ж рівно через 213 років поряд із прогресивним феноменом світового єврейства і китайства, з’явиться феномен світового українства. Напишуться для нього «Протоколи українських мудреців». Якщо не вірите, що таке щастя настане – побачите. Сперечаюся на 50 євро, які позичив у верховинського екстрасенса Юрика. Саме тоді, напевно, я їх йому і віддам – через 213 років. Це так по-національному…
…Чеські поліцаї у неділю на вокзалі «Флоренс», звідки я збираюся відправитися в країну майбутнього щастя, бридко перевіряють мій паспорт. Висловлюють презирство до угорської Шенгенської візи. Я злюсь. Якщо хтось з цього ЄС і може по-справжньому почути тебе та допомогти – то це буде угорець. Але поліцейській тварині такі думки недоступні. Люстрація в чеській поліції явно назріла. Доведеться накликати на них екстрасенса Юрика, набрехавши, що саме ці нелюди відібрали в мене ті гроші, які я так хотів йому віддати. Михайло скачає по них спершу курячі яйця, а потім відірве їхні рідні разом із шовіністичним ставленням до угорських партнерів по ЄС. Так вам і треба!
Василь ЗУБАЧ


Loading...

Comments:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

7 − 1 =