За що ображають закарпатських пенсіонерів?

контратовичЯк правило, водії маршруток весь негатив своїх емоцій виливають на пенсіонерів, нібито в державних негараздах винні саме вони, а не ті, що впродовж років зомбували довірливих українців про «покращення вже сьогодні». Не в той бік жбурляєте каміння, нешановані чолов’яги!.. Бракує розуму і витримки – не йдіть у сферу обслуговування тих, кого і так обділили нерадиві керманичі держави, кинувши на поталу хамовитим нечестивцям.

Хто з нас не був свідком того, як водії-хами буквально видирають із рук літньої бабусі плату за проїзд, якщо вона випадково забула пенсійне посвідчення. Може навіть з тріском вигнати з салону, супроводжуючи образливими репліками, може навіть відчитати за те, що у посвідченні, виданому на початку 90-х років бабці не вклеїли фотографію. «А може то не ваше?», – єхидно перепитує один молодик. А після – довго-довго дискутує з пасажирами, поки люди не починають обурюватися. Так було не пл. Корятовича. Я навіть думала зійти з тої «двадцятки» і попрямувати у міськраду. З тих пір прикладів зневажливого ставлення водіїв до пасажирів назбиралося багато. Ось деякі з них.

Якось, сідаючи у маршрутку № 10 (44-63), була шокована хамством уже підстаркуватого водія, якого зуміла вгамувати, заявивши, що на тему хамства з боку таких як він, у мене нараховується уже п’ять публікацій, а наступною буде – уже шоста. Ще й посвідчення журналістки тицьнула йому для більшої переконливості.

Щось подібне трапилося зі мною та моєю родичкою Єлизаветою Василівною. Вона довгі роки була заступником начальника канцелярії облвиконкому, звідти і на пенсію пішла. Чому на цьому наголошую? Та тому, що якийсь невіглас-водій вважає пенсіонерів ледь не покидьками суспільства, дозволяючи собі, наприклад ось таке: заходимо на Загорській у мікрик 8-го маршруту, пані Ліза простягає молодику гривню, а він до нас: «Я думав, що у вас совість проснеться, і ви почекаєте другий автобус!» Коментарі тут зайві…

У подібних випадках ми самі маємо апелювати до свідомості таких «мудраків». Їх не обов’язково звільняти з роботи. Треба виховувати. Іноді – навіть штрафом.

31-го травня літній водій 21-го маршруту (44-62) розразився лайкою на адресу пенсіонерів на стоянці ринку, що на Краснодонців. Йому б повчитися у свого напарника Олександра, значно молодшого за себе і дуже ввічливого. З його вуст пасажири чують досить незвичні для цієї категорії людей слова – «будь ласка», «прошу», «добре», «заходьте», «сідайте».

Почуте настільки здивувало мене, що я подякувала йому за культуру обслуговування і запитала, як його величають, і додала, що обов’язково про це напишу. Коли порівняла номери транспортних засобів, виявила, що Сашко – Олександр їздить «на пару» зі старшим колегою, котрий дозволяє собі недозволене (маршрут той же – 21-й (44-62).

З гіркотою і болем доводиться спостерігати, як хвиля духовної і моральної деградації засмоктує наше суспільство все глибше і глибше. І спину цьому процесові немає…

Ціну доброго слова знає кожний. Хамства – також! Образа червоточиною в’їдається в душу, пригнічує радісне сприйняття світу, притуплює мозок і серце, часто робить нас відлюдькуватими, зневіреними у завтрашньому дні. А коли все це обертається злістю – недалеко і до трагедії.

Не знаю, як і чим обернулася гірка образа з боку одного з водіїв 20-го маршруту на адресу колишньої медсестри з мікрорайону Дравці, від якої вимагалася плата за проїзд. Почувши, що вона пенсіонерка та ще й інвалід на ногу, водій-нелюд відреагував так: «Я вашу ногу дитині у тарілку не покладу!». У які рамки таке хамство втиснути?! І чи маємо ми право таке дикунство пропускати повз увагу?!

Вважаю, що прикладів для серйозної розмови з водіями маршруток – більше ніж достатньо. Віриться, що вони менше супроводжуватимуть нас такими репліками, як «дуже’м радий» і т. д. і т. п., що вони не проїжджатимуть зупинки, на яких багато пенсіонерів, що «двадцятки» не зупинятимуться аж навпроти Побуткомбінату, що на пл. Петефі, таким чином заставляючи людей добігати. Не добіжиш – чекай наступної маршрутки. Дехто з водіїв робить це зумисне, щоб хоч так познущатися. До честі тих, хто людяності і совісті ще не втратив – не загубив.

Клара Контратович,

член Національної спілки журналістів


Loading...

Comments:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

5 × four =