Як закарпатець тікав з угорської армії

зізичІвана Зізича у Сторожниці знають і поважають усі. Цими днями Івану Федоровичу виповнилося 92 роки. Прекрасні літа у прекрасної людини. Тому й не дивно, що гостей було багато.

Їх у батьків було четверо:три сини і дочка. Згадує війну. Довго вона йому снилася. На кожному кроці чатувала на молодих новобранців смерть. Хіба винні такі, як він, що забрали у мадярське військо? Вирішив тікати. В одному із сіл, через яке йшла його військова частина, випадково зустрів словака, який служив кухарем в іншій частині. Той  йому розповів, що  в їхній частині є ще один Зізич. Це був його батько. Яка то була тепла зустріч, плакали обидва. Слава Богу були живі. Але Зізич молодший таки вирішив втекти. І втік. Як добирався додому, то й сам не знає. Боявся,  що спіймають і розстріляють. Бог милував.

Після війни одружився. Дружина подарувала йому трьох синів Давно виросли онуки,  є правнуки. Величезна,  дружня ,  всіма шанована родина.. Дідусь не нарадується. Каже,  що найбільше його багатство –  це прекрасна сім’я. Це його діти,  онуки та правнуки.

Гостей на святі було багато І кожному іменинник був радий. Тепло зустрів і керівника апарату райдержадміністрації Михайла Пігана. Вітання від влади сприйняв радо. Тішився, що про нього пам’ятають. Дякував за подарунок. І все згадував,згадував. Життя довге. Як та хліборобська нива на рідній закарпатській землі.


Loading...

Comments:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

twelve − eleven =