Як закарпатець блукав чорним тунелем без світла наприкінці

тунельВ Ужгороді в одному сірому приміщенні один сірий художник вимазюкав стіни наскрізного коридору великою щіткою в чорну фарбу з сірими пробілами. Це оголосили в своїх колах свої люди великим досягненням. Усі приходили сюди і роззявляли рота: диви, мовляв, було жовте, а стало чорне! Хоча зі значно більшою логікою кучеряві барани дивуються при нагоді новим воротам – у них же є певна конфігурація, запах свіжого дерева, зрештою, перед новою брамою постійно живе в душі, навіть баранячій, бентежна можливість таємниці, що зненацька візьме та й відкриється, коли ворота на два боки розчиняться і покажуть її.

В цьому ж чорному коридорі було тільки чорне. Такими ж були приміщення рейхстагу в 1945-му, коли туди за путівками Сталіна прибули озброєні радянські туристи. Такими ставали в часи перемін хатини деградованих людей, коли вони до безтямності напивалися і в їх оселі починав гуляти червоний півень, ганяючись за багряною куркою пожежі…

Але тим не менше, попри логіку, чорний коридор в Ужгороді виник.

– Для чого він усе ж? – запитали ми в коридорі сірого художника, який з’явився, наче тінь.

– Ви думаєте, – глухим голосом відповів він, – що це просто лише коридор. Ні! І ще раз ні! Це – модель нового помешкання для нової титульної нації в Україні – сірунів. Сірі люди в чорних коридорах, як ви здогадалися, і є автентичними сірунами.

– А чому нація називається титульною?

– Бо в нас, вельмишановні, не буде дискримінації за титульним принципом – простих людей не буде взагалі, а лише самодостатні особи з титулами.

– А який титул у вас?

– Ну, – скромно потупився сірий художник, – наразі я керую цією нацією сірунів і є архісіром, але щоб не образити нікого, архісіри в нас і всі інші. За мною йде архісір перший, відтак другий, потім третій… Словом, чисел для всіх вистачає.

– А яке ж ваше ім’я?

– Не скажу. Кругом очі і вуха. Сіруни замкнули себе навіки в чорний коридор непрохідної таємниці. І так, не можете не погодитися ви, страшенна революційна сміливість простежується в тому, що ми задекларували свою націю і титули. А от імен із мотивів безпеки в немилосердній Україні ми назвати не можемо. І не просіть! Невідомо, хто вас послав до нас.

– Але ж сіруни – сміливі люди?

– Сміливі, але не тоді, коли треба боротися проти когось і чогось. Ми просто сірі сіруни в чорних коридорах.

– Чули, що таки віросповідання відрізняють вас, створюють певну багатоликість загальної маси?

– Звісно. Але цей вопрос ми рішили просто. Чорний коридор, що з’явився в Ужгороді над поверхнею землі, – то лише наш герб. Інші ж національні функціональні коридори в таємних місцях ідуть під землю. І кожна конфесія має свій коридор, і цим ми, титульні архісіри всіх сірунів майбутньої могутньої держави, забезпечили вже тепер конфесійний мир у краї.

– А чим відрізняються коридори?

– Не смішіть. Символікою тої чи іншої конфесії!

– Пробачте. Не подумали… А, приходить на думку, як ви зможете показати єдність сірунів перед світовим співтовариством своєю розгалуженою масою коридорів, якими всі снують на свої молебні, збори, переділи коридорів за майновим принципом?

– Дуже просто. В світі не мають знати, що основні наші життєві шляхи проходять під землею чорними коридорами. Нашу єдність на поверхні показуватиме служба «Бу».

– Яка її головна функція?

– Гостей із усього світу на землях, екологічно чистих від титульних людей, котрі пішли від небезпек української дійсності під землю, будуть вітати усміхнені накачані хлопці і на всі питання відповідатимуть із різною інтонацією тільки одне слово: «Бу!» Цим ми покажемо свою толерантність і єдиний підхід до мовного питання, одночасно делікатно натякнемо на певну відмінність від українського лексичного строю.

– Проте, ми чули, під землею ви всі в поті чола створюєте граматики сірунської мови?

– Так. І процес цей неспинний. Кожному, вважають архісіри, належить мати не тільки свій титул, але й свою граматику. Звичні для України конфлікти ми запросто ліквідуємо тим підходом, що кожен сірун буде мати свою граматику, свою церкву на поверхні і коридор із неї під землю.

– А на землю до світла Божого ви виходите часто?

– Відразу, коли Україна нам щось дає – гроші, почесні звання, наукові відзнаки. Ми для конспірації не відмовляємося ні від чого українського. І коли в системі чорних коридорів буде сформована наша нація остаточно, ніхто не дізнається, що ми не українці, а сіруни.

– А коли в органах влади потрібна буде сірунівська присутність?

– Ми не проти. Під виглядом українців ми ввійдемо туди. Але в душі ми будемо сірунами. Адже, крім чорних коридорів під землею, де мешкаємо ми і одиноко виходимо на молебні в свої індивідуальні церкви, – є ще чорні коридори душі. В них завжди твердо сидить сірун, таким завжди був і буде, плодитиме нових істот для чорних коридорів, володіння сірим майном і неухильного зникання в безвісті.

Василь ЗУБАЧ


Loading...

Comments:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

17 − 4 =