Як МОЗ “відмазує” закарпатського корупціонера Шніцера (ДОКУМЕНТ)

Теперішня моя переписка з МОЗ України, теж форма спілкування, навіяла спогади про незабутні зустрічі з високопрофесійними вченими, доброзичливими, безкорисливими і взагалі чесними та порядними, високої духовності людьми. Почну з дитинства, омину Батьків, бо вони заслуговують на більше ніж можу написати у цій, обмеженій форматом, газетній статті.

Почну з священика нашого села ієромонаха Антонія (Волощука), який кожного суботнього весняно – літнього дня, проводив з нами, дітьми різного віку, заняття на тему духовності. Одне із них запам’ятав назавжди: «Хто в тебе кидає каменем, ти в того кинь хлібом». У той час я був першокласником. Цілий день носив у кишені хліб, приніс його додому, бо ніхто в мене не кинув каменем. Пожалівся Мамці, яка і розтлумачила мені цю пораду. Багато в чому завдячую шкільним вчителям, але це було навчанням, а не спілкуванням.

Студентські роки, особливо, коли я працював медичною сестрою хірургічного відділення, завдяки рекомендації доцента Анатолія Івановича Кудрявцева, хірурга-фронтовика, я мав щастя, це без перебільшення, спілкуватися з медичними сестрами, католицькими монашками – Філатеєю, Бонною, Антелою, неперевершеним анестезистом та костоправом Михайлом Шепою, професором Олександром Васильовичем Фединцем, асистентом Петром Мізуном, доцентом Михайлом Палажинцем, хірургами – Григорієм Степаняном, Сергієм Добошом, Юлієм Боршошом, Йосипом Уйлакійом та іншими. Про них я писав на шпальтах газети в статтях «Пам’ять серця». Ці, непересічні фахівці і вплинули на мій професійний вибір – хірургічний профіль. У дитинстві я мріяв бути лікарем, не маючи уяви про лікарські професії.

Будучи лікарем, не без волі Божої, науковий шлях привів мене до професора -ленінградця Євгенія Петровича Цветова, москвича – академіка Ігоря Кірпатовського, львів’янина – професора Цезаря Кайтановича Боржієвського, дончанина – професора Петра Степановича Серняка, академіка Геннадія Харлампійовича Мацуки, професорів Віктора Степановича Карпенка, Лілі Петрівної Павлової та майже всіх співробітників Інститута урології.

Окремо не можу не відзначити академіка НАН України, Героя України, засновника та Президента НАМН України Олександра Федоровича Возіанова, який не тільки приймав участь, як і всі, котрих згадую, в моїй науковій роботі, але і в скрутну годину помаранчевого беззаконня у 2005 році прийняв сина Степна в клінічну ординатуру, аспірантуру. Під керівництвом член-коресподента НАМН України Сергія Олександровича Возіанова, Степан захистив кандидатську дисертацію і володіє усіма сучасними методами європейського рівня оперативного лікування урологічних та онкологічних хворих.

Завдяки Олександру Федоровичу, я мав можливість під час Республіканських та Всесоюзних урологічних з’їздів та конференцій на обідах та вечерях бути поряд з ведучими вченими урологами усіх тодішніх дійсно братніх народів. Усе ними сказане я як на платівці фіксував у своїй голові. Завжди казав, що слухаючи їх, я перебуваю на курсах підвищення кваліфікації. Не було складнощів для мене спілкуватися і з міністрами МОЗ України, починаючи з Юрія Спіженка. А Андрій Михайлович Сердюк та заступник Міністра, а згодом і Міністр Раїса Василівна Богатирьова, направляли в Ужгород до лікаря Біляка пацієнтів на лапароскоічні оперативні втручання. Був такий час, що я був єдинийм в Україні, який закупив лапароскопічну апаратуру і проводив лапароскопічні операції в хірургічних, а згодом і в урологічних та гінекологічних хворих. Раїса Василівна в 1999 році після проведення VII Конгресу СФУЛТу в Ужгороді підписала Подання на присвоєння мені Звання «Заслужений лікар України», не дивлячись на те, що окрім мене були ще 4 претенденти – медичні посадовці. Вона казала, що обов’язково приїде в Ужгород, щоб бути присутньою на лапароскопічних гінекологічних операціях.

У ті комуністичні часи та на початку Незалежності України люди, в тому числі і посадовці – чиновники, були значно духовніші, ніж тепер, коли вони мають за бога долар. Дійсно, не можна служити Богу і мамоні. Не можна також служити владі і народу. Влада – це форма насилля над людьми. Владні посадовці повинні використати усі владні можливості для покращення життя народу. Нажаль, ті, котрі у владі, не служать ні владі, ні народу, а покращують свій власний добробут.

Початок нового тисячоліття став початком неприхованої корупції та розробки її схем розповсюдження у всі ланки нашого життя, і в першу чергу, у систему «охорони» здоровя. Перший, ржавого кольору, міністр МОЗ України Микола Поліщук, який закінчив Ужгородський державний університет за фахом лікар – лікувальник, котрий мене добре знав ще з студентських років, двічі назначав мені день і час прийому, та жодного разу не прийняв. В одній із статей я спрогнозував його заслужене майбутнє і не помилився. Микола, прозваний – нещастям українського народу, через рік був звільнений з посади. До помаранчевих міністрів МОЗ я більше не звертався.

І тільки, коли заступником міністра Князевича став наш земляк Василь Лазоришинець, я звернувся до нього і розповів йому, що твориться в медичній сфері області, і в першу чергу, в обласній лікарні (головний лікар Яцина Ю.Ю.). Василь Васильович призначив комісію та Князевич за день до її приїзду в Ужгород наказ заступника Лазоришинця скасував. Натомість Князевич та Лазоришинець приїхали в Ужгород і позбавили приватну лікарню Біляка Ліцензії.

Призначення Раїси Богатирьової на посаду Міністра МОЗ України у 2010 році вселило в мене надію. Та виявилося, що пані Раїса уже не та, якою була в першій каденції. ЇЇ богом теж став ідол – долар. І коли я сказав Шніцеру, що поїду на прийом до Богатирьової, він мені повідомив: «Без грошей до неї їхати нема чого». Натомість, Шніцер їздив до Богатирьової по декілька разів на місяць. Я не поїхав, а в запрошені відвідати наш приватний Духовно-медичний центр нагадав їй про обіцянку приїхати в нашу лікарню і подивитися проведення лапароскопічних гінекологічних операцій. Не судилося пані Раїсі відвідати наш Духовно-медичний центр. Не отримав я і відповіді на запрошення.

Зрозумівши, що звертатися до Міністра МОЗ України немає сенсу, вирішив звернутися до Прем’єр-міністра Миколи Яновича Азарова, який у кожному виступі наголошував про необхідність залучати до надання медичної допомоги молодих висококваліфікованих кадрів: «Звернення до Прем’єр-міністра України Миколи Яновича Азарова з приводу свавілля і хабарництва в Закарпатській медицині» я опублікував у нашому тижневику (21 вересня 2013 р). Із змістом Звернення і відповідями урядовців (Грищенко), Міністерства (Хобзей), голови Закарпатської ОДА (Ледида) та управління охорони здоров’я (Шніцер) можете ознайомитися, шановні міністерські чиновники, взявши з архіву відповідні матеріали (вересень 2013 рік). Правда, та корумпована диявольська бандитська влада теж, як і ви, старалася формально дотримуватися існуючих законів. Створила Комісію з 11 «фахівців», яку очолив головний лікар Чернігівської ОКЛ, котрий в перший день вислухавши мене заявив: «Степане Томовичу. Я вас порозумів, але ви зможете наші висновки оскаржити». Надіюся розумієте, що сказане це вже висновок комісії ще до проведення експертизи. Я оскаржив результати перевірки, але відповіді всіх інстанцій – Кабінетом міністрів (Грищенко), МОЗ України (Хобзей, якого Вам вдалося здихатися), Закарпатської ОДА (Шніцер, якого уже ви не даєте ГО та голові ОДА здихатися), були, як тепер Ваші, одного і того ж тенденційного змісту.

Спілкування з теперішнім МОЗ України розпочалося з телефонної розмови з Василем Лазоришинцем. Після поздоровлення з високою посадою і побажань здоров’я та плідної праці, я запитав про відношення його до Шніцера? «Мені все рівно, хто буде начальником управління, мене Шніцер не цікавить»,- почув я відповідь. «Це вже добре»,- відповів та подякував я. Але коли мені сказали, що Шніцер двічі їздив у Київ, я знову зателефонував Василю Васильовичу. «Ви боріться там, а я буду тут»,- я зрозумів позицію заступника Міністра. Повторні дзвінки і відповіді: «У міністерстві ніякого Подання Лунченка немає». Цьому повірити я не міг і все перепровірив: і в ОДА – мені сказали дату відправлення і дату отримання Міністерством, і в МОЗ – підтвердили дату отримання і направлення на розгляд заступнику Міністра Лазоришинцю В.В. Та Василь Васильович продовжував стверджувати, не легко написати: продовжував брехати, що ніякого Подання на Шніцера в МОЗ немає. І уже після того, коли відповідь на Подання Лазоришинцем була підписана(27.05.14) і отримана ОДА (23.06.14), ми за підписом нашого земляка(11.06.14) прочитали «письмове підтвердження», що в МОЗ Подання не надходило.

З дошкільного віку пам’ятаю казочку про брехача – пастуха овець, який двічі, коли вовків не було, кричав: «Вовки, вовки». Двічі обманув людей. Третього разу кричав, коли дійсно вовки напали на овець, люди йому не повірили. Хто Вам, панове учені – не пастухи, після таких відповедей буде вірити?

Читаю відповідь на звернення громадських організацій заступника Міністра Наталії Лісневської. Кожного ранку молюся, щоб за цей день нікого не образив і не принизив. Цю відповідь, шановні читачі, ми друкували в попередньому номері. Пані Наталія, кандидат юридичних наук, на півтори сторінки наводить статті  Законів України і в кінці повчає громадськість, що обвинувачення не може грунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом, а також на припущеннях.

Наталія Олександрівна, поясніть нам неграмотним, не хочеться писати дурним, хоч впевнений, що ви нас такими вважаєте, які докази ми отримали незаконно і що є припущенням? Поясніть нам несвідомим, з якої причини академік Лазоришинець стверджував, що в МОЗ немає Подання голови ОДА Закарпаття на звільнення Шніцера з посади начальника управління і тоді, коли не дав згоду на звільнення Шніцера з посади 27.05.14р, і тоді, коли майже через місяць після підписання, ОДА отримала негативну відповідь 23.06.14р, і ствердження неотримання Подання оформив документально 11.06.14р? І як нам, теж кандидатам медичних, а не юридичних наук, розцінювати таку фальсифікацію. Ми зверталися до Генерального прокурора України Яреми В.Г. 02.07.14р та, мабуть пан Ярема знав, що у МОЗ працюють кандидати юридичних наук і ми отримали відповідь: «Ваше звернення направлено в МОЗ України».

Untitled-1 Untitled-2

Розтлумачте нам, пані заступнице Міністра МОЗ, не буду уже і нас принижувати, куди відносяться дії пана Лазоришинця – до корупційних, чи до злочинного, чи не злочинного халатного відношення до своїх обов’язків, чи до зловживання службовим становищем…? Куди??? Якщо це не входить у Ваші функціональні обов’язки, то щоб не повертати звернення громадськості у прокуратуру, ми готові оплатити Вашу працю, адже і Христос казав: «Кожен труд повинен мати винагороду». І це ніхто не посміє назвати хабаром. За останні 10 років кожен громадянин зрозумів, що таке хабар, які його розміри?

Хочу Вас повідомити, пані Наталія, що я, як голова Ради захисту прав пацієнтів та медичних працівників, мав зустріч Валерієм Валерійовичем з приводу повторного Подання, адже громадські організації просили його врахувати нашу думку, але відповідні представники адміністрації сказали, що повторне Подання голова ОДА може надсилати у Міністерство тільки тоді, коли Шніцер напише заяву повторно, не дивлячись на те, що Шніцер свою заяву на звільнення не відкликав. Дайте нам, будь ласка, пані Наталія відповідь юридично правильну і на це проблематичне питання. Будемо щиро вдячні, адже і Христос вилікувавши 10 хворих на проказу, коли повернувся Йому подякувати один із них, запитав: «А де інші?»

Надіємося пані Наталія, що про результати проведеної Вами роботи громадськість буде поінформовано додатково, як ви і зазначили у відповіді.

Дуже прошу вас, шановні читачі, прочитати дві відповіді за підписом Першого заступника Міністра МОЗ України Руслана Салютіна. Впевнений, пане Руслане, що Ви висококваліфікований фахівець по трансплантології, але ніяк не можу зрозуміти, чому Ви нам дали таку відповідь. Як Ви могли у 4-му абзаці відповіді про відмову від звільнення Шніцера з посади написати таку мотивацію – … зважаючи на суспільно політичну ситуацію у державі та беручи до уваги професійні якості Р.Шніцера, далі по тексту. Невже Ви не розумієте, що ці якості Шніцера, на які наголошуєте, зводяться до такої корупції в медицині Закарпаття, організованої та розробленої Шніцером, якої медицина краю не знала за всю історію його існування. Ще за день до Перемоги Майдану, Шніцер виправдовував Януковича. Як і Вам, шановний перший заступнику Міністра після цього вірити? Не гріє ні мене, ні громадськість Ваша обіцянка, що після повторного Подання врахуєте думку Громадської Ради захисту прав пацієнтів та медичних працівників. Untitled-8Ви пане Салютін не полінуйтеся і приїдьте у наш благодатний та терпеливий край, або призначте мені зустріч у Вас, у Міністерстві, і багато в чому зміните свій погляд на теперішню ситуацію в Україні та стиль Вашої роботи у Міністерстві, бо Міністр немає часу, навіть формально, за своїм підписом відповісти на жодне моє, мушу зазначити, «Заслуженого лікаря України», Звернення до нього. І що значить: співробітники Міністерства попереджені про персональну відповідальність у разі невиконання положень зазначеної інструкції. Вони що, про інструкцію не знали до цього часу? Чи думали, що їм буде сходити з рук і надалі, як сходило при імпотентній злочинній владі Ющенка та сволочній бандитській Януковича? Спілкування з людьми завжди взаємно корисне, запевняю Вас, панове міністерські чиновники. Не користуйтеся правилом – я начальник, ти дурак. Це правило більше працювати не буде. Небесна Сотня Вам цього уже не дозволить, бо народ, який Ви вважаєте за електорат, не хоче бути обманутим. Люди Революції Гідності, мають право на Гідне вільної Людини життя.

Степан Біляк

Untitled-7 Untitled-6 Untitled-9 Untitled-4

www.sanus.comlu.com

 


Loading...

Comments:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

nineteen − nineteen =