Як лісівники з низовини Говерлу брали

Праця, звичайно, облагороджує людину. Але керівник Ужгородського держлісгоспу Іван КОСТІВ вважає, що її потрібно поєднувати з активним відпочинком. Тому й однією з останніх «вилазок» трударів стало сходження на найвищу вершину Українських Карпат — Говерлу. Штурм мав усі ознаки сімейного туризму, адже більшість працівників вирушили на скелясті стежки з представниками родин.

За Грушовим біля струмочка перекусили, сполоснули солоний піт у чистому потічку. Проминули символічний центр Європи, де торгівля розгорнулася далеко не символічно, на заздрість тій самій Європі. Після Рахова автобус важко заборсався на дорогах, прямуючи до села Луги і його присілку Говерла, де ми мали зупинитися на нічліг. Лісівники говорили про фахове. Скажімо, що на висоті все більше перемагає смереку бук. Це свідчить про глобальне потепління, зміну клімату.

В присілку Говерла було просто чарівно. Чистий потік радував переливами свіжої кришталевої води. А спрагу дивовижно тамувала мінеральна вода «Буркут», яку можна було запросто набрати просто з джерела, що ховалося всередині маленької рукотворної хатинки. Подібна вода є у Франції, але в останній міститься 31 мікроелемент, а в «Буркуті», після дослідження французів, їх виявилося 37.

З раннього ранку, стоячи на кузові лісовоза, мандрівники рушили до перемички, що знаходиться в урочищі Сідловина. Звідти й мали почати сходження на Говерлу. Карпатський біосферний заповідник вражав грандіозністю своїх дерев, неповторністю природи, а ще й хльоскав неуважних по лицю гілками. Тож доводилося берегтися. В урочищі Сідловина відвідали інформаційно-туристичний центр «Високогір’я Карпат», записали свої побажання в огрядній книзі відгуків. Провідник із Чорногірського природничого науково-дослідницького відділу Василь Кушнір дав попередні інструкції стосовно проходження маршруту. В капличці помолилися за добру щасливу путь. І відразу рушили місцями неповторними і прекрасними. Адже Чорногора — найвищий хребет Українських Карпат, що на сорок кілометрів звивистою лінією простягається з північного заходу на південний схід. Тут знаходяться всі шість найвищих вершин України з висотою понад дві тисячі метрів над рівнем моря. Скажімо, гори Бребенескул, та ж Говерла, Петрос, Піп-Іван Чорногірський.

Можна було йти траверзом Говерли, що зменшило б зусилля, але лісівники, як завзяті душмани, пішли навпростець. Напрошувалися філософські думки, що гори земні великі зовні, а чоловік — зсередини. Розуміння цього ефективно творить твоє неповторне життя. На це, очевидно, зробили свій приціл при організації медитативного сімейного туризму Іван Костів та його дружина Світлана — провідний спеціаліст держлісгоспу. З Говерли було чути овечі тронки. Вони й вивели на вершинне плато наших мандрівників із знаменитого «Ужлісу». Там було вже чимало людей із усієї України. В спонтанну тісну сім’ю органічно влилися майстер лісу Анталовецького лісництва Іван Глодзик із дружиною Марією, майстер лісу звідти ж Іван Райніш із жінкою Олею. А помічник лісничого Кам’яницького лісництва Олександр Турянчич залучив до складної мандрівки не тільки свою половину Оксану, але й доньку Наталю. Остання мужньо витримала випробування вершиною. Всю дорогу був лідером провідний інженер лісового господарства «Ужлісу» Євген Нападій з сином Олександром. Чисто фаховим було подружжя Лоский, де Іван був майстром лісу Кам’яницького лісництва, а його дружина Лариса працювала тут же заступником головного бухгалтера. Вірилося, що трохи згодом у наступні подорожі приведуть когось із рідні й теперішні ситуативні одинаки — бухгалтери держлісгоспу Євгенія Дуброва, Моріка Татяк, майстри лісу Великодобронського лісництва Ігор Олійник і Михайло Костелей, лісничий Анталовецького лісництва Юрій Глаголич, головний лісничий лісгоспу Валентин Геккер. Вже дав приклад одинакам знаний працівник Василь Синичка, який долав Говерлу під приязні компліменти тещі Наталії. Дружина майстра лісу Ангталовецького лісництва зійшла на вищу точку Чорногори з донькою Аліною.

Доріжкою між цупкими гірськими ялинами ми спустилися вниз. Присілок Говерла чекав нас. Вода «Буркут» дивно зняла спрагу. Нам мріялося про нові мандрівки, а добродушний погляд Івана Костіва говорив, що вони обов’язково будуть…

Василь ЗУБАЧ, газета “Трибуна”

ГОВЕРЛА 10


Loading...

Comments:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

five + 1 =