Як формувалася політична еліта Закарпаття

Актуальність творення і функціонування регіональних політичних еліт полягає у тому, що вони відіграють значну роль у розвитку не тільки окремих регіонів, а й цілих держав. Особливо це стосується управлінських та адміністратив­них еліт, які покликані формувати нормативний, бюджетний, податковий, організаційний, управлінський регіональний простір для успішної діяльності органів регіональної влади й управ­ління.

петрецький

Аналіз проблеми формування і функціонування регіональних політичних еліт дозволяє виявити їх специфічні особливості та тенденції творення. Регіональні елітні групи, разом з тим, виступають провідни­ками загальнонаціональної політики на місцях, слугують опорою всього державного механізму. У цьому контексті регіональні політичні еліти виступають феноменологічною системою суспільно-політичної буденності.
Але сьогодні ця тема є більше вимогою часу, ніж модою, адже процес зародження та еволюції української політичної еліти Закарпаття у ХХ столітті дає відповіді на сучасні прояви регіонального елітотворення. Відтак, пропоноване дослідження присвячена одній із важливих сторінок історії Закарпаття першої чверті ХХ століття. Проблема вивчення процесу становлення й діяльності політичних еліт у регіоні досі не була предметом спеціального наукового дослідження, а тому її важливість та актуальність не викликає жодних сумнівів.
Більше того, актуалізація теми беззаперечна, оскільки, незважаючи на неабияку увагу істориків до проблем історичного розвитку Закарпаття першої половини ХХ століття, питання регіонального елітотворення випливає із безпосереднього впливу на політичний, соціально-економічний та культурно-освітній розвиток регіону когорти кращих його представників, які мали можливість вибирати ті чи інші, зокрема і доленосні, шляхи для його майбутнього.
Оцінюючи працю Віктора Петрецького, можемо констатувати, що автор здійснив узагальнений аналіз процесу становлення перших протоелітних груп у першій чверті ХХ століття, які згодом стали класичними політичними елітами в Закарпатті. За хронологічною логікою, дослідник аналізує передумови зародження первинних елітних груп, їх структурування, активність та політичні орієнтації у австро-угорський період, під час спроб національно-державного визначення долі краю після розвалу Австро-Угорської монархії і на самому початку його входження до складу Чехословацької Республіки. Історик робить вдалу спробу розкрити умови розвитку місцевої політичної еліти. Він справедливо зазначає, що на початку ХХ століття причина відсутності власної політичної еліти була об’єктивною. Фактично вона не мала професійного ґрунту для свого існування.
Віктор Петрецький приходить до висновку, що єдиною соціальною групою, котра мала істотний вплив на населення Закарпаття була інтелігенція – священики і вчителі. Він вважає, що їх цілком справедливо слід вважати передовою групою, яка представляла інтереси місцевих жителів. Виходячи з цього, напрошується логічний висновок, що «відсутність міцного соціального прошарку зводила нанівець навіть думку визрівання крайової еліти як повноцінного політичного суб’єкту».
Практично кожний історичної ваги епізод на початку ХХ століття – це свідчення того, що національно-культурна інтелігенція взяла на себе провідну роль у політичному житті регіону. Мова йде про таких відомих громадсько-культурницьких діячів як Августин Волошин, Августин Штефан, Іван Куртяк, Йосип Камінський, Степан Фенцик та ін. Саме вони стали організаторами перших громадсько-політичних об’єднань типу «Руський клуб» в Ужгороді, численних народних рад, інших організацій, а згодом і партій. Необхідно віддати належне Віктору Петрецькому, що він не оминув можливості надати заслужену і об’єктивну оцінку знаним закарпатцям крізь призму їх участі у знакових історичних подіях тогочасності.
Одним із елементів наукової новизни пропонованої праці, на нашу думку, є історія «Руського клубу», який за переконанням автора, став першим політичним осередком, де формувалася громадська думка про подальші політичні перспективи Закарпаття. Він був створений 17 квітня 1919 року, а очолював його Августин Волошин – найяскравіший політичний лідер Закарпаття початку ХХ століття. Чималу увагу автор приділяє діяльності Центральної Руської Народної Ради, створеної 8 травня 1919 року в Ужгороді як надпартійного представницького органу в Закарпатті. Головним її завданням, наголошує автор, було об’єднання ідеї навколо державно-територіальної приналежності краю. Першим визнаним лідером ради був Антоній Бескид.
Однак, підсумовуючи характер формування нової політичної еліти, автор дослідження не безпідставно твердить, що політична еліта за короткий історичний період не зуміла дозріти організаційно і професійно. Автором також доведено, що впродовж першої чверті ХХ століття соціальну основу адміністративної еліти складали переважно вихідці чи представники інтелігенції – духовенство, культурно-освітні працівники та громадські діячі, дещо меншою мірою – службовці.
Важливо зазначити, що дана політико-історична проблема є однією із пріоритетних у планах Науково-дослідного інституту політичної регіоналістики. Тому й не дивно, що Віктор Петрецький здійснює публікацію під патронатом цього наукового центру Ужгородського національного університету.
Маріан ТОКАР,
директор Інституту політичної регіоналістики


Loading...

Comments:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

4 × one =