Як фальсифікували справу проти ужгородського лікаря Біляка (ДОКУМЕНТ)

Суддя Ференц А.М. 6 квітня 2009 року, змарнувавши 4 роки, виніс рішення Іменем України: «В позові Біляка Степана Томовича до Обласної клінічної лікарні про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди відмовити».

Головою апеляційного обласного суду було призначено Колегію суддів палати з цивільних справ: головуючим Дроботю В.В., суддями Боднар О.В. та Кондор Р.Ю. Мені переказали висловлювання Дроботі: «Уже досить було знущатися над Біляком». Та для мене це не було надією на справедливий суд, хоча я пам’ятаю час, коли судді апеляційного суду прийняли рішення на мою користь, Дроботя В.В., будучи заступником голови апеляційного суду Стрижака А.А., мав смілість не послухати його вказівок і підтримав справедливе та законне рішення позову до облздороввідділу з приводу невиплати в повному об’ємі за проданий мною будинок облдержадміністрації для тодішнього начальника управління, нині, на жаль, покійного Вайнагія В.М. Великих надій на справедливе рішення я не мав тому, що судом керував мукачівець Демченко С.М., який виконував вказівки тодішньої помаранчевої влади, а також судді Стрижака А.А., котрий на той час був одним із «членів» Конституційного суду. Мої сумніви справдилися. Суд прийняв до уваги повідомлення Яцини, що для Біляка немає місця в обласній лікарні, а також не скасоване рішення Маханця по кримінальній справі про заборону займатися лікуванням.

Перечитую, що встановили судді апеляційного суду.

 

bilak2

Мова йде про хвору з діагнозом цистіт. Цей попередній діагноз виставляється на основі скарг та анамнезу. Він підлягає консервативному, медикаментозному лікуванню. Такі хворі в стаціонарі не затримуються. В історії хвороби були данні лабораторного обстеження, за реєстрацію яких я відповідальності не несу. Порушень з мого боку, уролога Вищої категорії з 1980 року не було і бути не могло, бо ні для діагностування, ні для лікування патології цистіт складнощів немає. Лукавили судді і тим, що 2 березня 2005 року мене без поважних причин не було на роботі «з» 13год 30хв.

По-перше, мене не було в кабінеті, а не на роботі. По-друге судді, написавши – «з», свідомо допустилися фальсифікації. У наказі про оголошення мені догани зазначено, що мене не було на роботі «в», а не «з» 13год 30хв.

bilak4

Збагнувши про безпідставно мені оголошену догану, Яцина та інші нечестивці-прислужники, вдалися до подальшої брехні та фальсифікації, ніби то і 3, і 4 березня я знову був відсутній на робочому місці. Про це я дізнався уде на повторному судовому засіданні. І знову, я ніби то відмовився від пояснень. На ці фальсифікації Яцина уже вкотре мобілізував і відділ кадрів, і профком лікарні, і, безумовно, юриста. У жодного з них не заговорила совість, як і у названих суддів. Яку врахував суд тяжкість   порушень та ступінь вини? Мало того, суд згадує попередні стягнення, які також незаконно та безпідставно Яцина оголошував мені після відмови давати йому хабарі ще з 2002 року. Ці стягнення Шніцер обіцяв мені скасувати, як безпідставні, але він чомусь цього не зробив та і строк їх дії зійшов. Та суд мав завдання – не допустити мене до роботи, як і казав мені прокурор міста Тацюн Ю.Ю. Суд для переконливості свого рішення врахував і постанову слідчого Маханця, яка на думку суду унеможливлює поновлення мене на роботі. Невже судді апеляційного суду, кваліфікація яких має бути високою, не знають, що заборонити мені займатися лікувальною справою може тільки відповідна медична комісія та суд. Та я не впевнений, що ця трійка не винесла б і таке рішення, не дивлячись на те, що і в той час і тепер, я провожу такі операції, які і до цього часу, а не тільки тоді, не проводить ніхто із урологів в області, в тому числі і в обласній лікарні. Дроботя В.В., Боднар О.В. та Кондор Р.Ю. Іменем України УХВАЛИЛИ: АПЕЛЯЦІЙНУ СКАРГУ ПОЗИВАЧА БІЛЯКА СТЕПАНА ТОМОВИЧА ВІДХИЛИТИ. Звісно, що і апеляційна скарга у Верховний суд не була взята на розгляд. Звільнено мене з роботи за нібито систематичне порушення трудової дисципліни.

Хабарник – корупціонер Яцина метастазував злоякісну корупційну пухлину не тільки в прокуратуру та суд регіону, але і за його межами. Свідченням цьому є відписки аналогічні обласної прокуратури по кримінальній справі, отримані з генеральної прокуратури і не тільки на звернення до Генеральних прокурорів Піскуна С.М. та Медведька О.І., але і до Пшонки і до Шоріна. Майже всі ці відписки в мене є і характерні вони для відписок радянських часів, хоча в ті часи, жаль, що приходиться їх згадувати, знайти правду було легше, ніж тепер після Майдану. Один із сокурсників Медведька попросив його розібратися по кримінальній справі Біляка. На що Медведько відповів: «Ти хочеш мене підставити?» Кого міг в той час боятися генеральний прокурор? Те, що надіятися на Генеральну прокуратуру нічого, я порозумів ще тоді, коли в одному із телевипусків «Новини», я побачив, як від телекамер поза Пискуном тікає затверджений прокурор області Бенца.

Після вимог обвинувачення кримінальна справа була направлена суддею Лемішем і в Харківську СМЕ. Повернулася в Ужгородський міськрайонний суд майже через рік. Висновки для обвинувачення були невтішні. Вони теж підтвердили, що мої дії не мали злочинний характер. Та представник прокуратури міста Дьоміна І.Ю. «не повірила» і цим підсумкам. Вимагала направлення справи у Донецьку СМЕ. «Ірина Юріївна, думаю, що ви розумієте, що скільки б ви не проводили експертиз таких, сфальсифікованих підсумків, які надала Вам Закарпатська судово-медична експертиза не буде. А якщо б і були, то це нічого не поміняє. Любий сумнів враховується на користь потерпілого. Відмовтеся від подальшого обвинувачення. Ви маєте на це право»,- звернувся я до Інни Юріївни. «Степане Томовичу, ви ж розумієте, що я цього зробити не можу, не від мене це залежить». Я все це розумів, але не можна, оберігаючи себе, допускатися злочинних вчинків по відношенню до інших. Та багато хто її дії виправдовував: «Степане Томовичу. Це вимоги зверху. Вона їх мусить виконувати, на плечах у неї двоє дітей». Із-за невиконання примусу, який є злочинним, і в той час не могли б звільнити з роботи, так думав я тоді, так думаю і тепер. Суддя Леміш О.М. задовольнив і цю просьбу обвинувачення. Знову термін розгляду справи затягнувся ще на рік. Підсумки і Донецької СМЕ експертизи не мали доказів, згідно яких суд міг прийняти Ухвалу – винуватий.

Суддя Леміш призначає судове засідання. Представник обвинувачення на суд не з’явилася, чи не з’явився, не вказавши причини. Повторне призначення судового засідання. Обвинувачення проігнорувало і це засідання. «Як буде далі, Олексію Миколайовичу? Що будете робити, якщо і на це засідання не з’являться?»,- запитую у судді. «Побачимо. «Мені кажуть, що готують вам бомбу». «Яку бомбу, що це може бути за бомба?» «Цього мені невідомо». Третє судове засідання. Представник прокуратури вимагала направити на повторні судовомедичні експертизи у ті ж СМЕ Києва, Харкова та Донецька. На той час прокурором міста був Стратюк О.М.. Він чомусь був у немилості прокурора Бенци. Не думаю, що із-за моєї справи. Тут було щось інше, мабуть, як у анекдоті про сторожового пса, направленого з США у радянський союз, який скаржився: «Тут усі крадуть, не знаєш на кого гавкати. А якщо не на того гавкнеш, то будеш наказаний». Мабуть, Олександр Миколайович, не розібравшись у закарпатських корупційних схемах та хто кому кум, брат, чи сват, не на того гавкнув. По відношенню до мене Стратюк поступав так, як вимагав Бенца.У проведенні повторних судово-медичних експертиз у Києві, Харкові та Донецьку відмовили. Справу повернуто в Ужгородський міськрайонний суд.

Суддя Леміш приступив до розгляду справи. Із розмов з Олексійом Миколайовичом я порозумів, що на нього тиснуть тоді, коли він мені сказав: «Степане Томовичу. Хай там як, хай каже хто що хоче, але я справу буду розглядати згідно закону, справедливості та закону». Признаюся, що це мене хоч трохи втішило і до судді Леміша у мене претензій майже не було, бо Олексій Миколайович на самому початку задовольнив мою вимогу направити справу на повторну СМЕ за межі області і таким чином, задовольнив, хоч і забагато разово, вимоги обвинувачення.

Прокурора міста Стратюка замінили на Штефанюка І.М.

Та в повторних судово-медичних експертизах, які вже мали бути 5-ою, 6-ю та 7-ою, було відмовлено. Адже їх проводили кращі фахівці СМЕ, хірурги, урологи та патолого-анатоми України. Більше немає ким проводити експертизу. Нічого не залишалося робити. Розпочато судовий розгляд справи Суддею Олексієм Лемішом. Запланована бомба прокуратурою міста не спрацювала. 20 грудня 2010 року на підставі наведеного та керуючись ст.ст. 323, 324, 327 КПК України, суд

ЗАСУДИВ:

Справу було направлено в Апеляційний обласний суд, згідно вимог обвинувачення. 30 березня 2011 року справу розглядав апеляційний суд у складі: головуючої Мишинчук Н.С., суддів: Стана І.В., Вотьканича Ф.А. Не буду наводити, які «недоліки» у винесені Вироку, ніби то знайшла суддя Мишинчук. Вона ухвалила:

І знову все спочатку. Ужгородський міськрайонний суд у складі: головуючого судді Бедьо В.І, при секретарі Бота О.І., з участю прокурора Дьоміної І.Ю., розглянувши у відкритому засіданні кримінальну справу ЗАСУДИВ:

Степан Біляк.

Карпатська Україна

bilak3 bilak2 bilak bilak5

 


Loading...

Comments:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

fourteen − ten =