Виважена і приваблива поезія закарпатця

біличДо 60-річчя від дня народження Василя Білича
Ще у шкільному віці виявив свої здібності до віршування. Це помітили вчителі Данилівської середньої школи (у рідному йому селі Олександрівка була лише восьмирічна школа) і віднесли поетичні спроби свого вихованця до літературної студії при Хустській райгазеті. Вони були схвально оцінені майстрами пера й опубліковані.
В.П.Білич ніколи не розлучався з книгами, чимало новинок літератури замовляв  поштою (були такі послуги “Книга – поштою”). А в шкільній бібліотеці Олександрівки перечитав усе. До речі, саме читання художньої літератури допомогло хлопцеві сформувати своє світобачення, зрозуміти вагу загальнолюдських цінностей у поступі суспільства вперед й вічність його через любов кожного індивідуума поколінь до рідного народу і краю. Про цей період становлення своєї творчої особистості Василь Петрович згадує не без гумору: «Одного разу дуже захопився книгою. І щоб мені ніхто не заважав, виліз на оборіг, де було свіжоскошене запашне сіно, там потім і заснув. Мене шукали, а я з’явився лише наступного дня. Дісталось мені тоді, як кажуть, на горіхи».
Після закінчення середньої школи В.П.Білич був призваний на строкову службу в армію. Там, у Москві, продовжував творчість російською мовою. Вірші друкував у газетах „Вісник Хустщини”, „Голос Карпат”, „Аграрні вісті”, „Срібна Земля” та ін., а також в армійській газеті. І друзі, зібравши написане ним, відіслали у популярний і престижний загальносоюзний журнал “Юність”.
Відповідь прийшла не скоро. І хоч на успіх автор покладав мало надій, та редактор часопису радив молодому поету вчитися, вчитися і вчитися. І після цього, правду кажучи, Василь Білич довго не міг взятися за перо. Але знайомство в одному театрі і розмови під час зустрічей з Володимиром Висоцьким переконали Василя Петровича, що потрібно робити свою улюблену справу. А визнання обов’язково прийде. “Плюнь і розітри, а роби свою справу. І все вийде”, – порадив співак.
І В.П.Білич продовжив писати, добре розуміючи, що праця (і лише вона) робить людину майстром. А білоручкою він ніколи не був. Як старший у сім’ї (народився 24 липня 1953 р. в с. Олександрівка в багатодітній сім’ї) він змалку був привчений до фізичної праці. Допомагав батькам по господарству. Випасав і доглядав худобу, виховував молодших сестру і братів, бо батьки зранку до ночі працювали в колгоспі.
Щоб матеріально підтримувати родину, до і після армії разом із іншими ровесниками їздив на сезонні роботи: в Комі АРСР працював на будівництві залізниці, в Архангельській, Ростовській і Волгоградській областях був будівельником, у Білгородській області збирав урожай кукурудзи… Не сидів удома без роботи і в зимові місяці – писав і готувався стати … юристом.
У 1975 році почав навчатися в юридичному технікумі м. Чернігова, а в 1978-1983 рр. – в Харківському юридичному інституті (тепер академія ім. Ярослава Мудрого). Працював в органах соцзабезпечення, народного контролю, податкової адміністрації, завідуючим юридичним відділом райдержадміністрації, заступником начальника Хустського управління газового господарства… Дванадцять років пропрацював за сумісництвом у Хустському медучилищі (нині коледж), де викладав право. Крім цього, він активний член Хустського районного літературного об’єднання ім. Д.Вакарова.
Про В.П.Білича в літературних колах району та області говорять як про поета, який сам себе створив наперекір труднощам на життєвій дорозі і всупереч обставинам, які зовсім не сприяли росту його поетичної майстерності. Тож, мабуть, не випадково дав поет і назву своїй першій збірці “Знак пророчий” (1995), бо в житті кожної непересічної людини є той, магістральний напрямок, по якому вона рано чи пізно піде і який визначений їй Богом. Василь Петрович  – поет. Доводять це й наступні видання – “Птах і камінь” (1995), “Не суди” (1996), “Три чесноти” (1999), “Земне долаючи тяжіння” (2002), “За першим порухом душі” (2002), “Янголи на мітлах11 (2009), “Двобій” (2009), “Метаморфоза почуттів” (2010), «Dum spiro, spero» («Поки живу, надіюсь») (2011), «По фен-шую» (2012). Незабаром у цьому році з”явиться у світ ще одна поетична збірка «Ноша».
А між цими виданнями була апружена і копітка робота. на різних відповідальних посадах. Сліди цієї праці помітні кожному хустянину чи гостям міста. Для прикладу – споруда Хустської податкової інспекції, облагороджена трояндами і голубими ялинками, Хустське відділення Ощадбанку реконструйоване і видозмінене у найкращому розумінні цього слова. Та В.П.Білич завжди залишав у своєму серці ту прихильність, до якої він постійно повертався як до опори в житті – поезію. Навіть працюючи з 28 жовтня 2002 р. керуючим Хустським відділенням Державного ощадного банку України він знаходить час для поетичної творчості. І читачі, безперечно, будуть мати ще не одну змогу ознайомитися з новими творами талановитого митця, бо поет – у зеніті свої творчості.
Душу поета тривожать наші непевні життєві орієнтири, наша безвідповідальність за той чи інший вчинок, за те, що валимо все на „когось”, „на час”, замість того, щоб зазирнути насамперед у своє єство. Як наслідок, „нас розпинає каяття”, на жаль, запізніле та „зола ганьби вкриває нас”. Поета болить те, що „глухого не пройняти”, а „сліпого сяйво не сліпить” („Покута за безвілля”).
У низці віршів поет картає можновладців за їхню байдужість до людських тривог і сподівань. Слава й багатство заполонили їхні душі й серця: „Не спонукає до молитви / Жага багатства, слави, втіх…”. Але все це –  тимчасове, тлінне, бо „…. до розбитого корита / Неправедна приводить битва, / Добуте в ній – міраж і тлін”.
Про сенс людського життя, боротьбу життя і смерті, добра і зла йдеться у віршах „У пізнанні”, „Вибір”, „Коли на смертний одр людина…”, „Плата”, „Провина”, „Сліпота”, „Важка ноша” та ін. Ці вірші пройняті високим гуманістичним  пафосом, вони сповнені то співчуття, то незборимої віри в людину, у кращий прийдень, лише б не бути на рідній землі байдужим спостерігачем. Характерним у цьому плані є його вірш „У пізнані”. Ось хоча б деякі рядки з нього: „Дійду і в цей куточок тління, / Тепло душі своє віддам, / І павутину збайдужіння / Зірву…”, Я йду шукати знов байдужість, / Що гнізда в’є в людських серцях”, „І в пізнанні себе і світу / Всі сотні й тисячі доріг / Нас поведуть – прямі, відкриті, / Під храму істини поріг”.
Переважна більшість віршів циклу „Вибір? Повернення!” – це поезія, яка спонукає до роздумів над долею цього світу, робить людину мудрішою, відповідальнішою за свої діяння, поезія, яка прищеплює нам і розвиває в нас християнські чесноти, що так важливо в наш здеморалізований, бездушний, багато в чому непевний час.
Доволі високого художнього рівня є вірші Василя Білича з циклу „Край, де камінь співає пісень”. Наше зорове світосприймання вже таке перенасичене, таке приречене на буденність, що дехто з нас їздить тисячами кілометрів, щоби розважитися, побачити щось незвичне, екзотичне, відсвіжити свої надокучливі переживання. Рідні ж гори, чудові верховинські краєвиди видаються для багатьох із нас утилітарними. В.Білич ніби воскрешає нашу заспану, звиклу до буденності, візію. Наш усталений погляд на рідні пейзажі, на довкілля він ніби ламає на окремі фрагменти, реорганізовує їх у власному поетичному світі (або у власний світ), і тоді ми виходимо з його світу з новим, свіжим баченням природи і людини в природі. З дитинства знані нам предмети чи явища природи, одухотворюються, стоять для нас ще неповторнішими, чарівнішими. Наново відкриваючи для себе явну зовнішність природи, поет водночас відкриває і підсвідомі, інтуїтивні можливості пізнання природи.
Деякі вірші поета беруть читача в прекрасний полон фарб, звуків, образів та почуттів. Він майстерно використовує зорові й слухові компоненти в змалюванні довкілля, створює кількома рядками цілісну, повнокровну картину, як-от у вірші „Ранок”:
Як покліп ока, ніч червнева,
Зоря вечірня підганя
Ранкову посестру рожеву.
Та ж – золотогривого коня
У срібній упряжі веде.
Копитом кінь в литаври дня
Б’є лунко й радісно ірже…
Характерно, що в його пейзажній ліриці майже немає голої фотографічності, у них прямо чи опосередковано, але знаходиться місце людині, її баченню та розумінню природи. Олюднена природа – так коротко можна сказати про ці вірші. Ось хоча б рядки з вірша „Проводи”:
Останній літа день
провів я вчора,
мов брата рідного,
в далекий світ.
В очах його
таїлась непокора
і тепла мудрість
пережитих літ…
Картини рідної природи у Василя Білича світлі, сприйняті серцем, у них живе з усіма земними радощами й тривогами людина – не сторонній байдужий спостерігач довкілля, а люблячий закарпатець з усіма проявами його душевних і розумових поривань. Поет несе читачеві красу побаченого й почутого в природі, заряджаючи його почуттями прекрасного.
У багатьох віршах пейзажної лірики В.Білич – поет, художник і композитор водночас. Ось як картину початку літньої грози підсилює алітераційність: „… Ревонув, аж задрижало, / Дужий вітер налетів, / Товщу чорних хмар прорвало, / Дощ рясний залопотів”. Без звуків „ж”, „щ”, „в”, особливо „р”, що в цій строфі, повноцінної картини грози не змалювати, як і закінчення грози – без м’яких звуків „н”, „в”, „л”: „Ніжно трави шелестіли, / Клекіт Тиси долинав, / В миті зорі заясніли, / Птах нічний защебетав”.
Так, у картинах природи В.Білича, звісно, можна відшукати елементи, так би мовити, загальних рис природи, без яких важко обійтися. Але більшість віршів цього циклу – це неповторні, наші верховинські пейзажі, як у вірші „Плач”, в якому „небеса свинцеві над рунями тужать, / У долині Тиса піниться, реве…” Або у вірші „Верховинська осінь”: „…Луги полонин звеселя соковиті / Карпатських вершин лице чарівне”.
У чисті й ніжні тони офарбовується інтимна лірика поета в циклі „За любов!”. Почуття любові сприймаються поетом як пробудження, як народження в людині чогось прекрасного, облагороджуючого. Автор доволі тонко зображує не лише фізичний, біологічний рух почуттів, але й сердечний, душевний:
Вина налиймо повні чари
Густого, як червона кров.
Відкиньмо, друзі, набік чвари,
За диво пиймо – за любов!
За світлі промені небесні,
Бентежних наших душ чуття,
Які, мов життєдайні весни,
Сердець прискорюють биття…
(„За любов”)
Для Василя Білича кохання, любов – це завжди чудо, диво, це велика, незбагненна таїна, перед якою маліють усі багатства світу: „Багатства світу – що мені вони? / Вуста солодкі є стократ жадані, / І ніжні очі кольору весни, і крила – руки…” Або: „Розбуджені чуття палкий вогонь жене, / Їх зірці вогневій під силу вгамувати, / У зустрічний вогонь зануривши мене („Вирок”).
Автор, кажучи словами П.Тичини, „дійшов свого зросту і сили” як у житті, так і в поетичній творчості. За плечима Василя Білича – різні поетичні студії, течії, школи, і до жодної з них він не пристав. Нехай це звучить банально, але головною школою в творчості для нього є саме життя. Відчувається в його віршах сконцентрована рука, твереза, мисляча голова, та й досвід бере своє. Головне ж, поет не старіє душею, не втратив уміння дивуватися, без чого нема справжньої поезії. Ось цей сплав життєвого й творчого досвіду та нерозтрачені, не приглушені емоції, шукання у звичному чогось незвичного, послужили для автора стимулом для написання віршів циклу „Рецепти…” Поет пробує себе в ролі лікаря духовного, виписуючи нам рецепти від позбавлення гріхів та ґанджів нашого характеру. Незважаючи ні на які недуги, що роз’їдають наше буття, автор не втрачає віри в кращий прийдень, у торжество світла над темрявою та в перемогу життєтворчих християнських ідеалів. Добре, що автор у цих віршах не впадає в риторику, моралізаторство, а дистанціюється від самого життя, від конкретики. Вірші цього циклу позначені глибиною думки, афористичністю, як-от:
Так, як залізо їсть іржа,
З’їдає душу заздрість зла.
(„Іржа”)
Коли в собі ти спокою не маєш,
Де не шукай, ніде не розшукаєш.
(„Коли в  собі ти спокою не маєш…”)
Василь Білич – поет класичного, так би мовити, хрестоматійного плану. Він не терпить шарахань, вихилясів то вліво, то вправо – як у житті, так і в творчості. Автор більше переймається самовдосконаленням, самопізнанням. Чи не тому й цикл віршів „Рецепти…” він закінчує таким двовіршем:
Хто сам з собою потоваришує,
У друзі всім без винятку пасує.
І темами, і образами, і сюжетами, і засобами комізму Василь Білич є гумористом народним. Ось лише декілька прикладів. Порада стоматолога жінці, яка виходить з його кабінету: „Щоби ліки засвоїлись, / слід запам’ятати: / Три години вам не можна / рота відкривати”. Чоловік тієї жінки „… аж розцвів в усмішці, / Схопив лікаря за руки: / Я Ваш боржник вічний” („Вдячність”).
Влучність, афористичність вислову, доброзичливість – ось ті три кити, на яких тримається гумор поета.
Це ж саме можна сказати і про його епіграми. Але тут, як цього і вимагає жанр, іронія та гумор органічно переходять у сатиру:
В коханні він суперників не мав –
Понад усе лише себе кохав.
Як член всеукраїнського об’єднання «Письменники Бойківщини» (2012) В.Білич нагороджений почесною грамотою за значні досягнення у літературно-мистецькій творчості та громадсько-суспільній діяльності й поіменований достойником «Золотого фонду Бойківщини».
Скажемо однозначно: у Василя Білича є всі підстави для того, щоб не просто писати вправні вірші, але й бути поетом першорядним.
Я будь-кому дивлюся просто в очі,
За срібняки душі не продаю, –
пише в одному зі своїх віршів Василь Білич. Такий життєвий і творчий принцип талановитого поета. Його чесна, виважена і мудра поезія дивиться в очі читача також просто. Крім цього, вона мелодійна, милозвучна, привертає увагу композиторів, які пишуть музику на його кращі поетичні витвори. Таку роботу вдало виконав і народний артист України Петро Матій, який написав музику до багатьох віршів поета, що побачили світ окремим виданням «Палай, любове, без кінця» (2013), в якому вміщено 53 пісні. Будемо сподіватися, що згаданий збірник з великою прихильністю зустрінуть шанувальники пісенно-музичного мистецтва.
Можна з упевненістю сказати, що цей скромний, зовні спокійний, завжди зосереджений поет на досягнутому не зупиниться. У нього чимало грандіозних планів, і вони неодмінно здійсняться, бо Василь Петрович послідовний і надзвичайно працьовитий.

Іван ХЛАНТА,
доктор мистецтвознавства,
кандидат філологічних наук,
заслужений діяч мистецтв України


Loading...

Comments:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

7 + five =