Відомий закарпатський вчений відзначає дев’яностий День народження

гурницІсторику і поету Казіміру Гурницькому – 90

«Життя іде і все без коректур», – написала колись видатна вітчизняна поетеса Ліна Костенко. Дійсно, життя – це багатогранна штука. У ньому є чимало смуг різних кольорів і відтінків. На долю нашого героя випало багато труднощів, які він пройшов з честю. Вони тільки загартували його та посилили почуття справедливості і поваги до людей. Це – Казімір Іванович Гурницький – відомий вчений, кандидат історичних наук, доцент, відомий поет і перекладач, людина з активною громадянською позицією. На його життєвому календарі красних 90 літ, позначених добрими справами.

Казімір Гурницький народився 13 жовтня 1924 році в селі Шаровечка (тепер Хмельницького району Хмельницької області) в польській родині. Першим серйозним випробуванням для нього став голодомор 1932 – 1933 років. Він переконаний, що цей «геноцид не обмежувався українцями – тоді винищували геть усіх, хто проживав на території тодішньої України». Родина вижила, бо реквізитори не знайшли усіх запасів. Крім того, батько працював ковалем, а брату пощастило влаштуватися на роботі на торфорозробку. Однак згодом почалися переслідування родини. Взимку 1936 року їх виселили на Луганщину. Ювіляр згадує, що ставлення до переселенців «було дуже недоброзичливе». Школа була за 6 кілометрів, а навчання велося російською мовою, якої хлопчина не знав. Усе це спонукало родину до втечі на Полтавщину, у село Кошманівка, де проживала тітка. Тут було значно краще. Казімір продовжував ходити в місцеву школу, швидко надолужив втрачене. І тут нова біда – «чорний ворон» забрав його батька, Івана Павловича, який раптом став «ворогом народу» і у 1938 році був розстріляний. На переконання Казіміра Івановича, «в ті часи відбувалося систематичне винищення поляків призовного віку». До речі, як згадує колега, у 1939 році було знищено майже усіх вчителів Шаровецької школи. Додамо, що до початку війни Казімір встиг закінчити 8 класів середньої школи.

Напад фашистської Німеччини на Радянський Союз поставив перед мільйонами наших громадян питання: як бути далі? Наставник про це згадував так: «Позаяк Німеччина пішла війною проти слов’ян, то і я, як слов’янин, мушу йти воювати». І хоча ще не мав і 17 років, попросився добровольцем у Червону Армію. Спочатку був курсантом-мінометником, згодом командиром відділення та командиром взводу окремого воєнно-будівельного батальйону 3-го Українського фронту. До речі, був демобілізований аж у квітні 1948 року. Після чого трудився вагарем та старшим вагарем на станції Гречани (м. Хмельницький). Паралельно навчався у вечірній школі робітничої молоді, де у 1954 році здобув атестат зрілості.

У своїх нечисленних інтерв’ю Казімір Іванович неодмінно наголошує, що у нього завжди було бажання вчитися, у тому числі здобути вищу освіту. Тому у 1954 році він, будучи сімейною людиною, маючи 6-річного сина, вступив на історичне відділення історико-філологічного факультету Ужгородського державного (тепер національний) університету. Вчився дуже добре і у 1959 році одержав диплом з відзнакою. І відтоді його доля була пов’язана з нашим вишем. Казімір Іванович очолював профком УжДУ, був помічником проректора по заочному навчанню, викладачем, старшим викладачем та доцентом кафедри загальної історії. У 1988 – 1993 роках – доцент кафедри нової і новітньої історії.

Працюючи на історичному факультеті Ужгородського університету, Казімір Іванович викладав студентам дуже складний нормативний курс «Історія країн Азії та Африки в середні віки і новий час». Він кожні 4 роки їздив на семестрові стажування до Інституту Азії та Африки Московського університету імені Михайла Ломоносова. Усе це дозволило йому «зовсім з іншого боку поглянути на ці далекі й зовсім не зрозумілі для нашої ментальності країни». Найважчими, на його переконання, були перші 5 років викладацької праці, коли майже не лишалося часу на відпочинок. Але він витримав це шалене навантаження.

Багатьом тисячам студентів ювіляр запам’ятався як досвідчений педагог. Він викладав складний фактичний матеріал у доступній формі, логічно і послідовно, у взаємозв’язку з раніше вивченим. Був вимогливим і принциповим. На його заняттях ніколи не було проблем з дисципліною, усі студенти наполегливо працювали. Особливо відповідально готувалися до семінарських занять. Ним були розроблені і опубліковані окремі навчально-методичні студії. А ще він успішно керував студентами в процесі написання курсових і дипломних робіт, дбав про підготовку науково-педагогічних кадрів. І завжди добивався поставленої мети.

Ще у студентські роки Казімір Гурницький відчув потяг до наукової роботи. Він охоче відвідував заняття у наукових гуртках, брав активну участь у проведенні тематичних вечорів та екскурсій. Згодом, працюючи у виші, зацікавився історичними поглядами А.Ю. Кримського (1871 – 1942) – визначного вітчизняного вченого-сходознавця, письменника, історика української мови та літератури, перекладача, дійсного члена Української АН (з 1917 року) та Наукового товариства імені Тараса Шевченка (з 1903 року). Дослідник багато часу провів у найбільших архівосховищах та книгозбірнях. Усе це дозволило йому комплексно проаналізувати історичні погляди та концепції вченого, показати його внесок у розробку наукових проблем Арабського Сходу, Ірану, Туреччини… А логічним наслідком дослідницьких пошуків став успішний захист у червні 1970 року на засіданні Вченої ради Інституту історії АН УРСР кандидатської дисертації «Історичні погляди А.Ю. Кримського», а також вихід у світ двох монографій – «Кримський як історик» (Київ, 1971) і «Агафангел Ефимович Крымский» (Москва, 1980). До речі, друга була відзначена третьою премією Міністерства вищої і середньої спеціальної освіти УРСР у номінації краща книга року (1981). Додамо, що вчений є автором низки високофахових студій з досліджуваної теми.

Захистивши кандидатську дисертацію, Казімір Гурницький вирішив продовжити наукові пошуки. І зупинив свій погляд на проблемі становлення і розвитку сходознавства в Україні. Він сумлінно працював в академічних архівах, рукописних відділах найбільших бібліотеках Радянського Союзу та УРСР. І прийшов до висновку, що в Україні у 20–30-х роках минулого століття були сприятливі умови для розвитку сходознавства. Але вище керівництво тодішньої держави не хотіло появи конкурента для наукових установ Москви і Ленінграда (тепер Санкт-Петербург). На переконання історика, Україна перебувала тоді в «безправному, колоніальному становищі» і «до того ж в тоталітарно-імперській репресивній системі». Тому багато вітчизняних сходознавців було репресовано. Детальні відомості про це, відшукані вченим, стали для нього чималим психологічним ударом. Тому він не став завершувати докторську дисертацію. А шкода, бо вітчизняна історіографія могла б збагатитися оригінальним науковим дослідженням.

Казімір Іванович – добре відомий поет і перекладач. Писати почав ще у другій половині 1930-х років, будучи учнем Кошманівської школи. Але початок репресій став для нього таким сильним ударом, що натхнення покинуло його на десятиліття. І лише в студентські роки муза знову повернулася до нього. Цьому у неабиякій мірі сприяла й подарована йому у Ленінграді студентами-поляками книга видатного польського поета Константи Ільдефонса Галчинського (1905–1953). Як згадує колега, знайомство з його поезією так збентежило душу, що не писати він уже не міг. Відтоді побачили світ 7 збірок поезій, розпочинаючи з першої «Право на вічний неспокій» (Ужгород, 1963). «Життя і світ, – пише поет Василь Густі – вчаровують його, як і колись, своєю красою, загадковістю, мудрістю». І ще одне. Його поезія має філософське підґрунтя, тому потребує вдумливого читача. Додамо, що Казімір Іванович успішно займався перекладами з польської, білоруської та серболужицької мов. І робив це дуже сумлінно, відповідально та якісно.

Колега і наставник підійшов до свого славного ювілею. І зустрічає його вагомими здобутками у різних царинах. А ми сердечно бажаємо йому доброго здоров’я, життєвого оптимізму та Божої благодаті на многії і благії літа! З роси і води Вам, високоповажний ювіляре!

Іван МАНДРИК,

доктор історичних наук;

Микола ОЛАШИН,

кандидат історичних наук

 


Loading...

Comments:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

one × 3 =