Від поцілунків Януковича до “кришування” контрабанди: історія посла Гаваші

гавашіТерміновий брифінг в МЗС, заяви митників та обладміністрації, головні новини у провідних ЗМІ, тисячі репостів та сотні коментарів під ключовими повідомленнями – таким непересічним став медійний розголос новини із Закарпаття.

Дуже стисло нагадаємо, що ж відбулося. В суботу на українсько-угорському кордоні митники зупинили мікроавтобус з дипломатичними номерами.

Кажуть, що це не було спецоперацією – просто спрацювали службові собаки, навчені шукати цигарки. Відео та перебіг подій на кордоні підтверджують цю версію.

Водій Сергій Ліщишин відмовився надавати авто для догляду, показав дипломатичний паспорт та лист із посольства у Словаччині про те, що він везе дипломатичний вантаж. Далі спробував втекти назад, в Україну, але невдало.

 Сергій та Оксана Ліщишини, з сімейного фото

А коли прикордонники додзвонилися до МЗС, там “на самому верху” дали дозвіл на обшук, то з’ясувалося, що мікроавтобус до верху набитий блоками цигарок. Водій виявився не дипломатом, а чоловіком першого секретаря посольства України в Словаччині, Оксани Ліщишин.

Та що буде далі? Чому саме посольство у Словаччині? І чи стало це несподіванкою? Спершу – тезово.

– Історія справді є неприємною, але те, що вона трапилася з посольством у Словаччині і саме на закарпатському кордоні – геть не дивно. Рано чи пізно мало “стрельнути”;

– МЗС і Порошенко мають дякувати перш за все собі. Про те, що наш посол більше шкодить Україні, аніж працює, знають усі дотичні до теми. І не є секретом відповідь на питання, чому його досі не звільнили;

– “Дипломати-контрабандисти” вже на свободі і попри безпрецедентний резонанс, швидше за все, за грати контабандист не потрапить. За це маємо дякувати Андрію Портнову та його ідеї про гуманізацію Кримінального кодексу. Цілком можливо, що кримінальне покарання не понесе ніхто;

– Поза тим, у влади ще є шанс гідно вийти з цієї ситуації. Лишається сподіватися, що ми цим шансом скористаємося, інакше словаки самі оголосять персонами нон грата декількох наших дипломатів.

Звичка до контрабанди

Новина справді непересічна.

“За 20 років моєї роботи я пам’ятаю ще лише один підтверджений випадок контрабанди (за участю дипломатів)”, – заявив “Європейській правді” заступник міністра закордонних справ Вадим Пристайко.

Його колеги, щоправда, згадують більше “проблемних випадків”, та масштаб нині справді інший. Адже тут йдеться не про накоплену зарплатню, яку дипломат “забув” задекларувати, і не про разове перевезення чогось дорогого чи забороненого.

Масштаб перевезення – 50 тисяч пачок – свідчить, що

для горе-дипломата це не перша і не друга “ходка”. Такі обсяги можна збути, лише коли маєш налагоджений контрабандний канал.

Та й сам факт того, що родина дипломата має у розпорядженні мікроавтобус з дипномерами, переобладнаний для перевезення вантажів, не може не навести на думку, що основний для них саме цей бізнес, а робота в посольстві – швидше вимушена необхідність.

 Оперативне фото Закарпатської митниці

Зрештою, для багатьох дипломатів донедавна була не чужою “узаконена контрабанда” автомобілів.

До 2015 року посольський співробітник міг, повертаючись до України, завести без мита автомобіль. Будь-який. Найспритніші завозили “нульові” мерседеси чи спортивні авто вартістю до сотні тисяч євро, ставили на облік і за тиждень – продавали. Все законно, хоча й очевидно, що автомобіль куплений “на замовлення”.

Віднедавна цю схему прикрили – дозвіл на безмитне ввезення автомобілів скасований. Але звичка до нетрудових доходів для декого, схоже, стала рідною.

Чому Закарпаття?

Коли йдеться про контрабанду цигарок до ЄС, чимало українців згадають про Польщу, де щодня тисячі місцевих заробітчан-“човників” перетинають кордон, щоби продати кілька пачок.

Та великі, “промислові” масштаби контрабанди властиві не так польській, як словацькій та угорській ділянкам нашого кордону. Тобто – кордону через Закарпаття. Тут процвітає наймасштабніша та найзухваліша контрабанда.

За минулий рік відомо щонайменше про дві групи, що використовували для переправки контрабанди до Словаччини… вертольоти!

Один із гелікоптерів, що нелегально курсував через українсько-словацький кордон, розбився в листопаді 2015 року. Інший вдалося затримати навесні 2016 року.

А кілька років тому був розкритий “міждержавний тунель” для контрабанди цигарок та нелегалів, електрифікований та обладнаний вагонетками.

Тим часом до Угорщини, схоже, контрабанду прийнято возити просто через офіційні пункти перетину кордону. Угорські митники виявилися готовими до домовленостей з українцями. Торік спецслужби цієї країни здійснили кілька рейдів кордоном – влітку затримали 18 митників, що співпрацювали з українськими контрабандистами, восени – ще 20.

Без сумніву, до “успіху” словацького та угорського напрямків додалася також закарпатська специфіка, де є давні традиції нелегального перетину кордону, а місцеві “князьки” контролюють багатьох прикордонників та митників (як з української, так і з ЄСівської сторони).

Тут є також польська ділянка, але вона значно менш приваблива з природних причин – кордон проходить по хребту, а з іншого боку – природний парк без транспортної інфраструктури. Є також румунська, і вона також менш цікава – Румунія не входить до Шенгену і тому зберігає кордон з рештою ЄС. Нехай митниці там немає, але прикордонники всередині ЄС можуть помітити великі партії контрабанди, а це – додатковий ризик.

Наостанок – про цікаву деталь, на яку дехто звернув увагу: “дипломатичний вантаж” нібито до Словаччини заїжджав до ЄС через угорський кордон. Однак цей пункт насправді не мав гарантовано занепокоїти прикордонників. Автобаном по рівнинній Угорщині доїхати до Братислави простіше та швидше, аніж словацькою територією.

Та повернемося до теми “князьків” і згадаємо про наше посольство в Словаччині.

Метр кордону в оренду

Словаччина – сусід України, “складна” держава з проросійськими настроями частини суспільства; стратегічний партнер, через якого до нас надходить більша частина реверсу газу…

Здавалося б, увага до неї має бути найбільшою. В теорії.

А на практиці маємо найяскравіший приклад “політичного призначення” в дипслужбі, що переросло в ганьбу для держави.

Посольство України в Словаччині від серпня 2010 року очолює Олег Гаваші.

Його призначенням Віктор Янукович віддячив впливовому закарпатцю та народному депутатові Віктору Балозі за підтримку в області на виборах та за голосування у Верховній раді разом із Партією регіонів.

Гаваші – давній та вірний соратник Балоги.

Був у нього заступником під час обох призначень Балоги головою ОДА, був помічником депутата Балоги, а коли останній у 2005 році перейшов на роботу до уряду, Гаваші прийняв “у спадок” губернаторську посаду.

Та попри таку видатну кар’єру, від моменту його призначення в Словаччину було відомо, що посол з нього буде “не найкращий”.

Достатньо того факту, що Гаваші не володіє мовами – ані словацькою, ані англійською. Добра база як для посла – без перекладача ані кроку, чи не так?  Щоправда, він знає угорську – “дуже корисна” навичка для роботи в державі, яка здавна має напружені стосунки з Угорщиною.

Хоча ті, хто мав нагоду працювати в Братиславі в останні 6 років, мають яскраві враження.

Від вузького кола тих, хто зустрічав Януковича у VIP-залі аеропорту Братислави під час його візитів у 2011 та 2013 роках, доводилося чути розповідь, як Гаваші цілував руки президентові.

Звісно, фотодоказів останнього ми не маємо, але співставлення фактів та особисті зустрічі з дипломатами, що працювали на словацькому напрямку (але воліють зберігати анонімність), дають нам підстави вважати, що це – реальність, а не фантазія.

Олег Гаваші (справа). Фото УНІАН

По суті, Гаваші весь цей час був “послом-адміністратором”, що опікувався бізнес-питаннями (своїми та закарпатського шефа) та керував господарською роботою посольства, але майже не брав участі власне у дипломатичній роботі.

Про системні проблеми в посольстві неодноразово писали й ми.

Дослідження роботи дипмісій на інформаційному полі довело, що посольство у Словаччині її просто провалило – за 2014 рік, в розпал російської агресії, наш посол дав лише одне інтерв’ю місцевим ЗМІ (детальніше – в публікації “Інформаційна війна, європейський фронт“). Таке враження, ніби жодних проблем з громадською думкою немає!

У 2015 році Україна образила словацьку владу, коли президент Порошенко, попри його оголошену участь у безпековому форумі GJOBSEC у Братиславі, проігнорував запрошення, а посольство до останнього моменту не повідомило організаторам і місцевому МЗС про його відсутність (про це ми писали у статті “Україна та Словаччина – історія про те, як посваритися з сусідом“).

Окрема історія – як “спрацювали” підлеглі Гаваші під час розслідування щодо допомоги українським експортерам з боку посольств України.

Словаччина стала єдиною країною, де у відповідь на наш лист від імені експортера в посольстві порадили нам звернутися до комерційного посередника і надали контакти конкретної компанії (стаття “Дипломати та “дипломати”: в МЗС готуються до великого шторму“). Що це, як не прояв корупції, яка стала нормою?

Саме тому ми вважаємо, що посла неможливо відокремлювати від контрабандного скандалу. Всі дипломати, дотичні до роботи посольства, стверджують, що атмосфера в дипмісії справді нездорова. Риба гниє з голови. Не кажучи вже про те, що він міг бути особисто причетний до затриманої цигаркової контрабанди, і це визнають в МЗС.

Та виникає питання – чому у 2014 році, або хоча б у 2015-му, цей посол не був відкликаний? Чим він такий дорогий для Порошенка?

Тим більше, в ситуації, коли самі дипломати у розмовах не під запис визнають, що наш посол у Братиславі часом шкодить країні більше, аніж зовнішні загрози.

Власне, це запитання є риторичним, відповідь на нього не є секретом.

Порошенкові, так само, як і Януковичу, потрібні голоси  в парламенті. Чотири голоси “групи Балоги” зайвими не будуть, і тому його інтереси краще не чіпати. Нехай навіть від цього постраждають інтереси держави.

То чим завершиться скандал?

Можемо з впевненістю відповісти на два найпоширеніші запитання: чи опиниться хтось за гратами та чи залишаться горе-дипломати на своїх посадах.

В обох випадках відповідь – “напевно, ні”.

Посадити когось за контрабанду цигарок точно не вийде, бо такого покарання в Україні просто не передбачено.

Від 2013 року цю статтю вилучили з Кримінального кодексу, замінивши її адмінпокаранням – штрафом.

Часом лунає припущення, що декриміналізація так само відбулася на прохання закарпатських еліт, щоби убезпечити їхній “бізнес”. Щоправда, ідеолог цих змін, колишній заступник глави АП Андрій Портнов тоді доводив, що це не політичне рішення, а “приведення законодавства до європейських норм”.

Одна біда – з боку Європи таких вимог ніколи не лунало, а авторові цих рядків неодноразово доводилося чути обурення словацьких дипломатів з приводу декриміналізації. Адже у них контрабанда, звісно, є карним злочином.

фрагмент відео uzhinform

Теоретично лишається можливість порушити карну справу проти першого секретаря посольства України в Словаччині, Оксани Ліщишин, яка підписала “фейковий” лист про дипломатичний вантаж у машині, якою керував її чоловік.

Але шанси на це – мінімальні. Схоже, цей лист наразі відсутній у правоохоронців. Митники визнають, що контрабандист забрав у них усі документи, включно з цим листом. І ми не маємо сумнівів, що назад він цей речовий доказ вже не віддав. Мабуть, саме тому в МЗС заявляють, ще не мають у розпорядженні свідчень про причетність свого співробітника до злочину і зараз можуть говорити лише про причетність “родича дипломата”.

Оновлено: згодом це припущення було спростоване – Закарпатський губернатор Геннадій Москаль оприлюднив копію листа посольства України в Словаччині.

Ми все ж сподіваємося, що в нашому посольстві у Словаччині дуже скоро відбудуться серйозні зміни.

По-перше, міністр Павло Клімкін у понеділок ввечері (після зустрічі, в якій брав участь голова МЗС Словаччини) пообіцяв “швидкі висновки” у справі з контрабандою і висловлювався значно радикальніше за своїх підлеглих.

По-друге, на захист Гаваші у такій однозначній ситуації не став навіть його ключовий соратник. Віктор Балога в понеділок ввечері написав, що вважає за потрібне звільнити все посольство, включно з керівником.

І по-третє – і це, мабуть, головне – якщо Україна не відкличе дипломатів-контрабандистів, то це за нас зробить Словаччина. А стикнутися з ситуацією, коли Братислава оголосить персонами нон грата наших дипломатів (а можливо, навіть і посла), не хоче ніхто.

Тож держава ще може вийти зі скандалу гідно.

Публічне відкликання посла, який тривалий час ганьбив державу; безумовне звільнення з дипслужби Оксани Ліщишин; ревізія документів у посольстві, яка, можливо, буде здатна знайти тіньові справи керівника дипмісії; зрештою, криміналізація контрабанди та наведення порядку на кордоні – це те, чого чекають від влади і європейські партнери, і власне суспільство.

Чи дочекаємося?

Автор: Сергій Сидоренко,
редактор “Європейської правди”


Loading...

Comments:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

9 + eleven =