Василь Шкіря: «Письменник повинен писати книжки, орієнтуючись на читацький попит»

шкіряУ м.Іршаві не знайдете магазину, де б можна купити книжку закарпатського автора. Це, напевне, єдине місто в області, де споживча кооперація не займається вирішенням цієї проблеми вже майже впродовж років – саме стільки спливло часу, як в райцентрі закрили магазин «Книги». Хоча письменників, чиї б твори охоче придбали іршавчани та гості міста, чимало. Досить згадати лише імена лауреатів Шевченківської премії – Івана Чендея, Петра Скунця, нашого земляка Дмитра Кременя. Мають свого читача і Дмитро Кешеля, Василь Густі, Андрій Дарунда, Мирослав Дочинець, Василь Кузан, Василь Кухта, Юрій Шип, Володимир Товтин.

Пропонуємо увазі читачів інтерв»ю із лауреатом обласної премії ім.Федора Потушняка Василем Шкірею.

– Василь Васильович! Як Ви ставитесь до того, що в місті над Іршавкою немає книгарні?

Дуже поганенько. Теперішній голова райспоживспілки робив усе для того, щоб її знищити і все упиралося в продажі приміщення, яке незаконно «оформили» через аукціон. Про це не було навіть повідомлено у місцевих засобах масової інформації, хоча згідно українського законодавства таке повинно було бути. За час роботи він жодного разу не зайшов у крамницю, не поцікавився, як йде торгівля, не придбав жодної української книжки. А про населені пункти району годі й говорити Хоча в Україні останнім часом вийшло чимало хороших видань, які заслуговують на увагу читача. От хоча б романи «Ностальгія» та «Тінь сови» Василя Шкляра. Нинішні часи чи не найскладніші та найдраматичніші  в українській історії, саме тому доброта, порядність і мудрість героїв без сумніву додадуть наснаги та віри нашим співвітчизникам на кращу долю країни. Є запит і на твори українських письменників Юрія Андруховича, Сергія Жадана, Любка Дереша, Оксани Забужко, Ірен Роздобудько, Юрія Винничука… Тільки де їх придбати? Напевно, слід поїхати в Мукачево або Ужгород, де відкрито десятки книжкових магазинів.

– А про що повинна бути сучасна література?

Насамперед, письменник повинен писати книжки, орієнтуючись на читацький попит. Відомий письменник Андрій Кокотюха вважає, що історико-пригодницька література на сьогодні – це тренд. І якщо ти професійний письменник, то просто мусиш бути в цьому тренді. Андрій Курков теж пише пригодницьку літературу. Взяти хоча б «Садівника з Очакова». Це пригодницька мелодрама, сучасна дія, яка відбувається в Києві, Ірпені, Очакові. Один із головних героїв випадково дізнається, що можна потрапити в Очаків 1957 року. Він туди йде, і закохується там в одну заміжню жінку, яка торгує рибою на базарі…

Особисто я вважаю, що надто мало написано про історичні події на Закарпатті. Робили спробу заповнити цю нішу Сергій Федака, Іван Козак, Михайло Томчаній. Багато робить в цьому напрямку Олександр Гаврош та до тепер, на жаль, ми надто мало знаємо про Августина Волошина, Олександра Духновича, Князя Лаборця, Єпископа Івана Маргітича, фахівця з економіки Едмунда Егана… А це історичні постаті нашого краю. Тільки писати про них слід не як «образ», на який треба молитися, а як про людину, яка жила, творила і боролася. Одна з дівчат в фейсбуці написала, що літературний герой повинен бути таким, з яким хотілось би подружитись. А взагалі героєм вважається той, хто хоч раз в житті вчинив щось видатне, велике, й завдяки чому уславився. Хоча, прославитися можна по-різному. Вірю, що багато буде написано про Героїв Небесної сотні, про тих, які тепер воюють із російськими агресорами на Сході і Півдні України, або прославлять свої імена у мистецтві, економіці чи в проникненні до джерел якоїсь надприродної сили. Особисто я проти того, що героєм має бути особа, яка повинна бути особливо обдарованою в якомусь сенсі, вона має мати якості які цінуються в даній культурі або ще щось… Цього ніколи не прагнули в своїй творчості велети духу: Шекспір, Шевченко, Достоєвський, Стус, Симоненко, Гончар… Вони просто писали. Саме з літератури ввійшли у наше життя Шерлок Холмс, Русалонька, Робін Гуд, Вінні-Пух, Піноккіо … Власно в Україні теж є літературні герої: Тарас Бульба, Мавка і Лукаш, Захар Беркут, Маруся Чурай, Олекса Довбуш, Остап Бендер.

Кожен час творить своїх героїв. А вже читачеві судити про їх вчинки, характер і дії. Скажу відверто: десь в душі кожен із нас, письменників намагається подивувати тих, для кого пише. Насамперед, новизною думки, гарним сюжетом, чистою літературною мовою. А взагалі, ми живемо в той час, коли книжка повинна бути насамперед конкурентоспроможною. Герої творів мають бути насамперед цікаві в реальному житті.

– Василь Васильович! Ви творите літературну казку. Могли б героями бути і наші уславлені земляки.

Днями я закінчив писати п’єсу «Підкарпатський ведмідь» про закарпатського силача Івана Фірцака-Кротона. У планах також написати історичний роман про Адальберта Ерделі. А в казках обов’язково будуть песиголовці, босоркані, демони, чорна магія… Висвітлюючи у своїх творах близькі закарпатському читачеві проблеми, тим самим намагаюся збагатити мистецьку палітру не тільки нашого краю, але й інших регіонів України. Зокрема, мені добре відомий Львів, його вулиці, музеї, бібліотеки і, звісно, кав»ярні, бо я там здобував фах журналіста у Львівському державному університеті ім.І.Франка.

– Як на мене, письменник мусить багато подорожувати, а Ви вже 35 років працюєте в газеті «Нове життя».

І все ж, незважаючи на те, що я вже понад три десятки літ працюю в районному виданні, сходив чимало доріг. Побував в Горькому і Челябинську (Росія), Картелах (Казахстан), де свого часу ніс армійську службу. Уже в часи перебудови їздив із сумками, наповненими крамом, у Чехію, Польщу, Румунію, Угорщину, Словачинну… Заробітки і тоді, і тепер у редакції залишаються мізерними. На такі гроші прожити марно. Днями один мій знайомий побажав одержувати зарплату не гривнями, а евро. І думаю, що так вважають мільйони українців. Не віриться, що за часів  СРСР письменник за видану книжку міг собі купити автомобіль або квартиру. А тепер слід шукати спонсора, щоб видати свої твори.

– А Ви не шкодуєте, що пішли в журналістику?

Я пишу, із дитинства, а друкуватись в газеті почав із шостого класу. Друкувався в обласних і всеукраїнських виданнях, а працюючи газетарем в районці зустрівся з відомими людьми, які вже вписали свої імена в історію – Леонід Кравчук, Віктор Ющенко, Софія Ротару, Василь Зінкевич, Назарій Яремчук, Юрій Багатіков, Вячеслав Чорновіл, Василь Шкляр, Юрій Андрухович, Павло Дворський, Сергій Жадан, Іван Чендей, Андрій Кокотюха, Андрій Курков, Сергій Скунць, Петро Шолтес… Про багатьох із них писав на сторінках районної газети «Нове життя».

– Ви, напевне, про щось мрієте?

Авжеж. Насамперед, видати окремими книжками те, що вже написав. Уже рік у видавництві «Карпати» побачила світ збірка казок «Таємниця Смерекового замку», а я і до тепер не маю жодної книжки. Готова до друку також книжка «Чорна кішка із червоною пов»язкою і порожнім відром». Написав і кілька п’єс «Обіцянка-цяцянка…» , «Ранок  вечора мудріший» і «Підкарпатський ведмідь». А тепер працюю над рукописом «Сонце в калюжі». Це має бути п’єса про сучасне покоління. На жаль, коли книжки вийдуть окремим виданням, залежить уже не від мене, а від спонсорів. Віриться, що добрі серцем і душею люди таки знайдуться і  твори побачать світ.

Віта Горзов


Loading...

Comments:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

5 × 5 =