Вагомий внесок закарпатця в українське краєзнавство

тиводар   Вихід у світ кожної нової книжки відомого українського історика, етнолога, професора УжНУ Михайла Тиводара – помітна подія у науковому і культурному житті Закарпаття та всієї України. Згадати хоча б такі його капітальні праці як «Традиційне скотарство Українських Карпат другої половини ХІХ – першої половини ХХст.»(1994), «Життя і наукові пошуки Федора Потушняка» (2010), «Етнологія»(1998,2004,2010), «Етнографія Закарпаття»(2011) та ін. Недавно з’явилася його нова  поважна праця «Історія села Бедевля». З-поміж названих і неназваних книг вченого остання особлива, адже присвячена вона дослідженню історії рідного села – єдиної і найдорожчої у світі маленької батьківщини, що веде свій лік з часу заснування ось уже майже 800 років.
Автор,  уродженець Бедевлі,  написав ґрунтову наукову працю з історії одного з найбільших і найстаріших поселень Закарпаття на основі археологічних, архівних і писемних джерел, використавши у дослідженні також окремі праці істориків, мовознавців, соціологів, економістів та ін.
Структурно книжка складається з 9 розділів і 38 додатків, останні становлять значну джерельну вартість.
У першому розділі розглянуто походження назви села, подано докладну характеристику його ландшафту, клімату, місцезнаходження і походження назв урочищ, водних джерел, прирічкових земель, пагорбів та ін.
Посилаючись на Варадинську хроніку, праці окремих мовознавців та історичні назви села(Bedewhaza, 1336; Bedhaza, 1405; Bedew,1423), автор доводить, що назва села походить від імені його засновника Bede(Beda), тобто від давнього слов’янського захисного особистого імені Беда (Біда), хоча, водночас, зазначає, що народна традиція назву села пов’язує з прізвищем Бедей. На наш погляд, народна традиція щодо назви села небезпідставна, вона підживлюється фактом тривалої у часі життєдіяльності у ньому немеського роду Бедеїв, що зберігся аж до наших днів досить розгалуженим і численним (поряд з немеською родиною Тиводарів, перший предок, якої Станіслав згадується у документах 1326р. – як і перший документально засвідчений предок родини Бедеїв Михайло).
Докладній характеристиці Бедевлянського хутора у значній мірі сприяло використання дослідником кадастрових карт села 1862,1863-1909, 1922, 1936 років, що знаходяться у Державному архіві Закарпатської області. Без старанного опрацювання таких карт (а збереглися вони в архіві майже з усіх сіл краю) неможливе глибоке і об’єктивне вивчення історичного розвитку типів і форм поселень, відслідкування змін у структурі земельних наділів, руслі річок, освоєнні нових площ (під випаси,ораниці, господарські будівлі, тимчасові і постійні житла), внутрішньо-сільських, земельно-господарських та міжсільських комунікацій у межах готара (хутора) тощо. Вони також є важливим джерелом вивчення місцевих назв – топонімів, більшість з яких, коли відсутні історичні документи, проливають світло на процеси заселення окремих місцевостей, вказують на місцезнаходження у давнину громадських будівель (церков, монастирів), старих частин поселень та ін. Подавши і розшифрувавши назви понад 50 урочищ Бедевлі, дослідник переконливо довів, що всі вони мають старослов’янське і давньоукраїнське походження.
За матеріалами карт М.Тиводар також прослідкував процес освоєння земель у межах Бедевляньського хутора, виникнення поселень за межами матірного ядра( у близько 15 урочищах), деякі з яких згодом перетворилися в окремі села, а також дослідив заселення пагорбів, гірських видолинків, плоскогір’їв, гірських хребтів внаслідок зведення на віддалених сінокосах і випасах зимівок – зрубних двокамерних будівель(для утримання худоби і тимчасового проживання їх власників). Автор довів, що у першій половині ХVІІІ ст. такі стоїща-салаші ще не мали постійних поселенців, але вже з другої половини ХVІІІ ст. на них почали переселятися одружені сини і доньки, які осідали тут напостійно, внаслідок цього з початку ХІХ ст. почали формуватися такі нинішні села у межах хутора як Глиняний, Дубрівка, Руня. Слід підкреслити, що спосіб заселення шляхом освоєння нових земель і будівництва на них зимівок був характерним для усього регіону українських і в цілому Карпат.
В наступних розділах докладно розглянуто історичний, соціально-економічний, політичний і культурний розвиток села з найдавніших часів до 2012 року: 1., доугорський , у складі Угорщини, Австрії, Австро-Угорщини – до 1919р. ; 2., з жовтня 1919р. по березень 1939р. – у складі Чехословаччини; 3., з жовтня 1938р. до березня 1939р. –  період Карпатської України; 4., з березня 1939р. до жовтня 1944р., – у роки угорської окупації; 5., з жовтня 1944р. до кінця 2012р. – у часи радянської влади та роки незалежності України.
На основі зібраних матеріалів, автор дійшов до висновку, що Бедевля вже існувала у 1230 році. Звичайно, визначити з точністю до року дату заснування села, коли відсутня відповідна грамота, неможливо, але документальні згадки про Тячево, Бедевлю і Грушівський монастир у середині ХІІІ ст. свідчать про їх заснування ще раніше, не виключено на початку або у 20-і-30-і роки ХІІІ ст., що й довів дослідник. Інша річ, чи залишилися згадані  і незгадані села (або невеликі поселення) уцілілими внаслідок монголо-татарського нашестя (скоріш за все ні), після якого поселенці (нові чи старі) починали відбудову і нове життя. У закарпатському томі «Історії міст і сіл Української РСР» (1968, 1982) заснування Бедевлі віднесено до 1336р. Михайло Тиводар аргументовано спростував цю дату, повернувши селу понад 100 років його історії.
Вчений досить детально дослідив історію Бедевлі ХІV ст., торкнувшись, крім іншого, і питання виникнення місцевої дрібної шляхти (немешів) – привілейованої групи незалежних селян, які отримали шляхетство за певні заслуги перед королівською владою, зокрема за участь у військових походах, навів список бедевлянських немешів ХV і ХVІ ст., приблизний підрахунок числа мешканців села середини 30-х років ХVст., розкрив причини конфлікту між православною Бедевлею і католицьким Тячевом упродовж кількох століть, прослідкував участь бедевлян у війнах ХVІ – початку ХVІІІ ст., соціально-економічний розвиток села у ХVІІІ ст., причини несприйняття у селі угорської революції 1848-1849 рр., тотальну мадяризацію українців після утворення у 1867р. Австро-Угорської монархії, участь селян у Всенародних зборах русинів у Хусті 21 січня 1919 року, які ухвалили злуку краю з Україною тощо. З періоду міжвоєнного двадцятиріччя глибоко досліджено причини дуже повільних змін в господарському житті Бедевлі (неефективне впровадження земельної реформи 1919-1924рр., відсутність істотних зрушень в землеробстві і скотарстві села, хоча у системах землеробства деякий процес і відбувся), діяльність політичних партій і громадських організацій, зокрема «Просвіти», «Пласту», «Село-Пласту», сільського часопису «Ватра», участь бедевлян у творенні Карпатської України, осередку Карпатської Січі, обороні від угорських окупантів, зокрема в боях на Красному Полі під Хустом та інших місцевостях краю, переслідування січовиків, масових арештів і розстрілу українських патріотів.
З розглянутого у книжці періоду угорської окупації привертають увагу опубліковані автором матеріали про переслідування окупаційним режимом всього українського, масові втечі та нелегальний перехід бедевлян до Радянського Союзу, їх арешти і суди над ними особливими нарадами при НКВД СССР, про їх участь у діяльності Організації українських націоналістів та ін., а з подій часів перших років радянської влади – про участь бедевлян у роботі з’їзду народних комітетів Закарпатської України 26 листопада 1944 р. в Мукачеві, з’їздів народних комітатів Мараморосько- Сігетського округу, у складі Червоної армії і Чехословацького корпусу, арешти органами НКВД і СМЕРШу громадсько-політичних і культурних діячів Карпатської України, Січі, Просвіти, Пласту, ідеологічну обробку селян з боку нової влади, невдоволення бедевлян новою владою і спротив їй у різних формах, руйнування заможних селянських господарств та насильну колективізацію, діяльність українських націоналістичних організацій 1945-1950 рр.,зокрема однієї з найчисельніших і найдієвіших у краї ­ – « Перемога», організатором  і очільником якої був Чонка Іван Васильович, а членами – ще 11 осіб, 20-24-річні молоді люди з усталеними політичними поглядами.
Можна погодитися з висновком дослідника про те, що перші роки совєтської влади були суперечливими: хоча більшість мешканців села з ентузіазмом зустріли визволення і возз’єднання Закарпаття з Україною, а чоловіки масово вступали до лав Червоної Армії і Чехословацького військового округу, швидко прийшло розуміння, що комуністичний режим має виражений антиукраїнський, антинародний характер. Цей висновок може бути без застережень застосований до абсолютної більшості поселень краю.
Досить докладно проаналізовано особливості колгоспно-радянського господарювання села у період 1950-2003р., ґрунтовно дослідженно участь його мешканців та уродженців у боротьбі за незалежність України (1985-1991), соціально-економічний розвиток Бедевлі у 1992-2012 рр. та ін..
На основі ретельного аналізу зібраних матеріалів та власних спостережень М.Тиводар акцентував увагу на складності процесів останнього, українського (і не зовсім українського) двадцятиріччя в історії села. В умовах незалежної України комуністична тоталітарна система дуже важко переходила на демократичні принципи функціонування, що знайшло свій прояв у тому, що колгоспо-радянська система і вплив комуністів у селі  протрималась до 2003 р., сільська рада у 1992-2005 рр. фактично контролювалась комуністами і тільки у 2006 р. головою села було обрано людину національно-демократичних поглядів – Рішка І.М. Схвально, що автор детально дослідив інфраструктуру і соціально-економічне становище сучасного села і його присілків, створення і діяльність кооперативів, малих і середніх підприємств, створення ними значної кількості робочих місць тощо.
Цінний і обширний, уперше в дослідженнях про села краю, матеріал зібраний М. Тиводаром про бедевлянські родини. Про серйозність і глибину проникнення автора в суть цього питання свідчить той факт, що на 70 сторінках відповідного розділу книги ним зроблена 683 (!) посилання на різні джерела – кількість, що була б предостатньою навіть для окремих найповажніших монографій. Особливо докладно вивчено історію бедевлянської шляхти – немешів: походження їх прізвищ, перші письмові згадки  про них, чисельність родин у селі, кількість належних їм рядів і стоячих місць у церкві, прізвиська кожної з родин та їх число у межах родоводу тощо.
Важливе місце у книзі посідає дослідження сімейно-шлюбних відносин. Аналіз метричних книг Бедевлі за 1834-1940 рр. дозволив автору виявити ряд їх особливостей: члени  немеських родин, пишаючись  минулим статусом своїх предків,  одружували здебільшого своїх дітей між собою, а більшість шлюбів упродовж тривалого часу укладалися у межах села. Вчений також прослідкував вплив соціальних факторів на одруження,характер позашлюбних зв’язків, форми і типи сімї, її етно-національну структуру, вплив на укладення шлюбу, релігійних чинників, формування упродовж віків психології корінних мешканців ( гордих, незалежних, працьовитих, патріотів рідного села і рідного краю), виробничу і виховну діяльність сімї, традиції побуту, вікового цензу, успадкування майна, етичні норми тощо.
Розглянуто у книзі і релігійне життя села з часу першої документальної згадки про дерев’яну Миколаївську церкву  східного обряду (1435р.)  і до початку ХХ ст..Припущення автора про те, що в селі церква існувала вже у 1336 р., здається цілком  вірогідним зважаючи на факт його заснування на 100 років раніше від вказаної дати, але було б переконливіше , якби ця думка підтверджувалася документально. Цікаві данні подано вченим про дерев’яну  церкву, збудовану всередині ХVІІІ ст. на місці старої, що проіснувала в селі, як небезпідставно вважає автор, близько 400 років, про будівництво у 1826-1838рр. кам’яної греко-католицької церкви та релігійне життя  навколо неї, діяльність православних священиків, впровадження в селі унії ( з ХVІІІ ст..), боротьбу з 1920 р. за повернення до старої православної віри, ліквідацію у 1949 р. греко-католицької церкви, перипетії боротьби православних і греко-католиків з часу легалізації у 1989 р. греко-католицької церкви та ін.. Зацікавлять читача і конкретні відомості про заснування і діяльність бедевленських монастирів з ХІV по ХVІІІ ст., з 1937 до 1959  та з 1991 до 2006 рр.
У книзі подано докладну характеристику шкільництва і освіти, починаючи з часу заснування в селі у 1650 р.  церковно-парафіальної школи і особливо з часу спорудження тут у 1839 р. мурованої школи на 5 приміщень- аж до наших днів, розглянуто розвиток провідного у Бедевлі виду спорту – футболу- від створеної 1948 р. команди «Більшовик» («Колгоспник», «Колос») до сільського клубу «Беркут» (1991-2011), який у 1997 і 1998 рр. виступав на першості Укрїни, наведено списки усіх футболістів, починаючи з часу створення першої футбольної дружини до кінця 90-х років минулого століття.
З книги  дізнаємося також про життя і діяльність відомих людей – уродженців Бедевлі: політолога, професора Чиказького університету Василя Маркуся, доктора фізико-математичних наук, професора УжНУ Івана Маркуша, доктора історичних наук, професора УжНУ Михайла Тиводора, кандидатів біологічних наук, доцентів Михайла Бедея, Олександра Плиски та ін.
Збагачують науковий зміст книжки фотографії, окремі з яких є унікальними, та численні додатки, з яких слід відзначити опрацьований о.Глібом Кінахом, ЧСВВ, рукопис про відвідання Марамороських монастирів 1749 р. протоігуменом Гедеоном Пазином та о. Макарієм Шугайдою і, особливо , – знайдену автором генеалогію бедевлянських немешів, Тиводарів, розроблену 1824 р. на їх замовлення,- з 1336 р. до кінця ХV ст.., та відтворення вченим на основі метричних книг, зафіксованих 1751 р. єпископом Михайлом Ольшавським, родоводу Тиводарів з 1707 до 1815 рр.
У прикінцевих рядках хочеться подякувати, крім автора, який написав ґрунтовну монографію, також видавцям, котрі випустили у світ поважну книжку, підтримуючи своє професійне реноме упродовж усіх років діяльності.
Принагідно, у контексті видання книжки про історію села Бедевля, вважаю за потрібне зазначити ще й наступнє. У 1969 р. у рамках видання 26-томної історії міст і сіл УРСР побачила світ і колективна праця закарпатських істориків – том «Закарпатська область» (перевидано 1982 р. рос. мовою). У зв’язку з підготовкою цієї великої за обсягом  праці в області, як і по всій Україні, значно пожвавився краєзнавчий рух, зріс інтерес до історії рідного краю, було зібрано значний краєзнавчий матеріал, опрацьовані численні джерела. Але надзвичайна заідеологізованість усіх ділянок суспільного, в тому числі наукового, життя не дозволила провести глибоке, всебічне і об’єктивне дослідження історії міст і сіл краю, Крім цього, більших нарисів  удостоїлися тільки міста і окремі великі села ( менше 10 %). Про села – центри сільських рад ( близько 40%) були подані лише короткі інформації. Поза увагою взагалі залишилося біля  50% тих сіл краю , у яких не було власних сільрад.
Вже з кінця 80-х років минулого століття українські вчені, краєзнавці, громадсько-культурні діячі порушували питання про видання нової історії міст і сіл України. Голова Національної спілки краєзнавців України, завідувач відділу історичного краєзнавства Інституту історії НАН України, Академік НАН України, Герой України Петро Тимофійович Тронько (нині покійний) проблему підготовки і видання нової багатотомної історії міст і сіл України у діяльності очолюваних ним Спілки і наукового відділу ставив на перше місце, розуміючи, що видання детальної енциклопедії місцевої історії, яка є джерелом для систематичних досліджень, унікальним зібранням довідкового матеріалу, даних соціальної і демографічної статистики, матиме непересічну цінність і стане могутнім імпульсом подальшого розвитку українського краєзнавства.
Тому, вихід у світ кожної книжки про історію того чи іншого поселення слід гаряче вітати. За останні два десятиліття видано близько півсотні таких книг – більших і менших за обсягом, науково-популярних та історико-публіцистичних, популярних й описово-краєзнавчих. Зібраний у них краєзнавчий матеріал має велику джерельну вартість і може бути використаний при підготовці до видання фундаментальної наукової праці з історії міст і сіл Закарпатської області. Виданням книжки Михайла Тиводара «Історія села Бедевля» фактично започатковано нове, наукове вивчення історії сіл краю, чим подано приклад для інших дослідників – невідкладно взятися за написання історичної енциклопедії Закарпаття.
МихайлоТиводар. Історія села Бедевля. —  Ужгород: Гражда, 2013. – 564с.
Павло Федака, доктор історичних наук,
голова Закарпатського крайового 
товариства «Просвіта»


Loading...

Comments:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

two × five =