В Ужгороді вшанували жінок Шевченка (ФОТО)

«Ми чуємо тебе, Кобзарю крізь двохсотліття»
шевченко3
Навесні, коли тануть сніги
І на рясті заграє веселка,
Повні сил і живої снаги
Ми вшановуємо пам’ять Шевченка.
Сьогодні у березні місяці – прекрасній порі року, коли все оживає, пробуджується, надихає на прекрасні почуття, 200 років тому назад народився Тарас Шевченко. Наш захід з красномовною назвою «Ми чуємо тебе, Кобзарю крізь двохсотліття» ми присвятили жінкам, які зіграли вирішальну роль у його житті.
У нашім раї на землі
Нічого кращого немає,
Як тая мати молодая
З своїм дитяточком малим.

шевченко2
І.Я.Франку належать слова: «Не знаю в літературі всесвітній поета, котрий представив так високо і так щиро людський ідеал жінки-матері. Котрий би так витривало, так гаряче промовляв в оборону жінок, в оборону їх права на повне, чисте, людське життя». І це дійсно так. У своїх творах Шевченко зібрав воєдино всі страждання жінок. З його творів до нас промовляють жінки всіх епох, жінки, які кохають і страждають, у муках народжують дітей і все життя вболівають за них, кінчають життя самогубством і мстять за своє понівечене життя. Та є серед цих образів один, що підноситься над усіма. Це образ Марії, матері Ісуса Христа, з однойменної поеми Шевченка. Вона дала світові сина, який вчить:
Як в світі жить, людей любить
За правду стать! За правду згинуть.
Катерина Бойко (1783-1823) жінка, яка дала великого поета, художника, мислителя. Через усе життя проніс поет любов до матері, яка померла коли йому було 9-років. З якою ніжністю, з яким болем писав він про неї.
«Мене там мати повивала
І повиваючи співала,
Свою нудьгу переливала
В свою дитину…
Там матір добрую мою,
Ще молодую у могилу
Нужда та праця положила.

шевченко
Сестри Тараса, їх було три: Катерина, Ярина, Марія. Катерина після смерті матері, а згодом і батька, доглядала дітей. Поет називав її ніжною нянею, тепло писав про неї у повісті «Княжна», хотів викупити із кріпацтва, та не судилося. З болем у серці писав про них.
А сестри! Сестри! Горе нам
Мої голубки молодії,
Для кого в світі живете?
Ви в наймах виросли чужії,
У наймах сестри й «умрете».

Чи є на світі мати, яка б не бажала щастя своїй дитині, яка б не хотіла, щоб росла дитина здорова, щоб створила свою сім’ю, мала гарних дітей. Мабуть немає. Та для більшості матерів доби Шевченка це була тільки мрія, це був гарний сон.
На панщині пшеницю жала …
Інтимна сторона життя Шевченка, його ставлення до жінок, його кохання. Як мало ми знаємо про це. Перші чисті пориви дитячих починань пов’язані з Оксаною, яка коли він пасучи чужу отару, плакав, утирала мої сльози і поцілувала. Він усе життя цікавився нею.
Як живе ота Оксаночка – питаю
У брата тихо я – «Яка»?
Ота маленька, кучерява,
Що з нами гралася колись!

Він їй присвятив поему «Мар’яна – черниця».

Княжна Варвара Миколаївна Репніна. З нею Шевченко познайомився в 1843 році, коли йому було 29. Він уже був відомим поетом, популярним художником. Варвара Репніна покохала його, але поєднати свої долі вони не змогли: вона княжна, він учорашній кріпак. Їй Шевченко подарував свій автопортрет, намалював портрет, присвятив поему «Тризна».
Помітний слід в житті молодого поета залишила Г.І.Закревська, теплі спогади про яку він проніс через усе життя.
Останнє кохання Шевченка це Ликера Полусмаківна, кріпачка поміщика Макарова, який привіз її у Петербург. Тут її у той час наймичку побачив Шевченко. Вона була його наречена, про це знали усі його друзі. Він намалював її портрет в українському одязі, присвятив їй дві поезії. Та не судилося їм побратися.
Була ще одна жінка, «Загадкова», імені якої і сьогодні ніхто не знає.
Шевченко не мав ні дружини, ні дітей, ні оселі. Проте він мав Батьківщину, Благословенну Україну. За ним стояв народ України, сином якого відчував себе, повсякчас. Своєму народові, своїй Землі, яку сходив «малими» босими ногами, яку скропив дрібними росами-сльозами, він залишив «Заповіт», бо вірив у її воскресіння, вірив що:
На оновленій землі
Врага не буде, супостата
А буде син, і буде мати,
І будуть люди на землі.

Тернистим тяжким був шлях Пророка в Україні. Та де б не був, у Вільно, Петербурзі, Москві, Нижньому Новгороді, Орській фортеці, думав, линув в Україну, яку любив понад усе, у відродження якої вірив. Ще й досі до нас сущих на цій землі, звернені його слова:
Свою Україну любіть…
Любіть її… Во время люте,
В останню тяжкую мінуту,
За неї Господа моліть.

Завідуюча бібліотекою УВКУ  КНТЕУ                             Світлана Петренко
 


Loading...

Comments:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

one × one =