В Ужгороді вшанували пам’ять Георгія Гонгадзе

гогадзе16 вересня ректор Ужгородської української богословської академії імені святих Кирила і Мефодія та Карпатського університету імені Августина Волошина, Уповноважений Української Православної Церкви з питань вищої освіти і науки, професор архімандрит Віктор (Бедь) келійно (перебуваючи на лікуванні) відслужив заупокійну літію за видатним українським журналістом, Героєм України Георгієм Гонгадзе у день 13-ї річниці з дня його зникнення та подальшого убивства злочинцями-перевертнями від державної влади та правоохоронних органів.

У молитовному проханні до Господа Бога, про прощення земних гріхів, допущених з власної волі чи під примусом у земному житті, та дарування вічного і блаженного спокою душі усопшого Георгія, отець-ректор помолився і за спасіння душі всіх журналістів, що загинули від рук різного роду злочинців, залишившись вірними своєму професійному обов’язку і свободі слова.

Прес-служба УУБА-КаУ

Біографічна довідка:

Георгій (Ґія) Русланович Ґонґадзе (нар. 21 травня 1969, Тбілісі — 17 вересня 2000, Україна) — український опозиційний журналіст, відомий своїми критичними антивладними виступами.
Засновник та перший головний редактор інтернет-газети «Українська правда».
Вбивство Ґонґадзе викликало широкий резонанс в Україні та за її межами, особливо після «касетного скандалу», та вважається однією з найгучніших кримінальних справ сучасної України. За найпоширенішою версією, до захоплення та вбивства журналіста причетні високопосадовці, наближені безпосередньо до Леоніда Кучми, який нібито особисто віддавав накази щодо викрадення Ґонґадзе.
Народився 21 травня 1969 р. в Тбілісі.
Після закінчення школи Георгій вступив на вечірнє відділення Тбіліського інституту іноземних мов, одночасно працював та займався спортом.
У 1987–1989 рр. проходив службу в Афганістані. Після демобілізації повертається до Тбілісі, збуреного кривавим придушенням масових протестів у квітні 1989 р. За прикладом батька (лідера однієї з націонал-демократичних партій) поринає у суспільно-політичну роботу; очолює інформаційний відділ Народного Фронту Грузії.
Восени 1989 року переїхав до Львова, перевівся на факультет іноземних мов Львівського національного університету ім. І.Франка, активно включався у громадсько-політичне життя міста (НРУ, Студентське Братство), створив тут Грузинський культурний центр Багратіоні. Одружився зі львів’янкою Мар’яною Стеценко, але цей шлюб тривав недовго.
У цей час президент Грузії Звіад Ґамсахурдіа фактично встановив у країні диктаторський режим, починав переслідування політичних опонентів, до числа яких (як «ворог народу» № 28) потрапив і Руслан Гонгадзе. Коли на межі 1991 і 1992 рр. у Тбілісі почалось антизвіадистське повстання, Георгій повернувся на батьківщину й приєднався до повстанців.
Після перемоги повстання знову з’явився у Львові, почав займатися кінодокументалістикою, познайомився зі студенткою юрфаку ЛНУ Мирославою Петришин, яка у 1995 році стала його дружиною (1997 року в них народилося доньки-близнята Нонна та Соломія (Нані і Саломе)).
У 1993 р. (невдовзі після смерті батька) Георгій прибув до Грузії з наміром зняти документальний фільм про війну в Абхазії. Потрапивши на лінію фронту, відклав вбік кінокамеру і взяв до рук зброю. Під час одного з обстрілів був тяжко поранений (згодом лікарі нарахували 26 осколкових ран; деякі осколки залишилися в тілі назавжди, зокрема в лівій руці). Пораненого Гію літаком під зенітним обстрілом вивезли з оточеного Сухумі за кілька днів до падіння міста.
1993–1994 — головний режисер творчого об’єднання «Центр Європи» (на Львівському телебаченні виходить його програма «Монітор»), співпрацює з газетою «Пост-Поступ».
1995 — Георгій і Мирослава переїздять до Києва, починають працювати на телебаченні (ММЦ «Інтерньюз», програма «Параграф», 1995)
1996–1997 — Георгій працює ведучим телепрограми «Вікна-Плюс» (СТБ)
Початок 1998 р. — ведучий програми «Моє» (телерадіокомпанія «Гравіс»)
1998–1999 — був фактично безробітним
З 1 жовтня 1999 р. (під час президентської виборчої кампанії) почав вести щоденну інформаційну програму «Перший тур з Георгієм Гонгадзе» у прямому ефірі радіостанції «Континент». Невдовзі почалися телефонні дзвінки з погрозами на адресу керівництва радіостанції
Червень 2000 р. — Гонгадзе бере участь у виборчій кампанії Володимира Ваховського, який балотувався на пост міського голови Вінниці (Ваховський вибори виграв).
17 квітня 2000 року в інтернеті з’явилося видання «Українська правда», засноване та редаговане Георгієм Гонгадзе. У ньому, серед багатьох інших публікувалися матеріали щодо Леоніда Кучми та його оточення
Як повідомляв сам Георгій, наприкінці червня 2000 року за ним було влаштовано зовнішнє спостереження. Зокрема, невідомі особи супроводжували журналіста на автомобілі «Жигулі». Цей автомобіль вранці очікував Георгія поблизу його будинку, а ввечері — біля роботи. Стеження Георгій помітив сам.
14 липня 2000 року Георгій Гонгадзе офіційно звернувся з листом до Генерального прокурора України Михайла Потебенька, у якому виклав факти щодо стеження за ним працівників міліції та невідомих осіб.
Прокуратура надіслала звернення журналіста до Головного управління внутрішніх справ міста Києва, яке й встановило, що машина, з якої велося спостереження за журналістом Георгієм Гонгадзе, мала номери, рік тому зняті з реєстрації. Загалом, прокуратура відреагувала на звернення журналіста формально.
16 вересня 2000 року близько 22:30 Георгій Гонгадзе пішов з роботи, але вдома так і не з’явився.
2 листопада в лісі біля Таращі було знайдено обезголовлений труп. Дружина і друзі впізнали у ньому Георгія (зокрема, у знайденому тілі знайшли осколки — саме в тих місцях, що були і в Гонгадзе). Але остаточного висновку експертиза ще не зробила.
Восени 2000 року в Україні вибухнув касетний скандал після оприлюднення «плівок Мельниченка», які свідчили про причетність тодішнього Президента України Л.Кучми та ряду інших високопосадовців та політиків до вбивства журналіста Г. Гонгадзе.
28 листопада 2000 року, через два місяці після зникнення Гонгадзе, Олександр Мороз поінформував Парламент і журналістів про те, що він володіє таємними записами розмов Президента Л.Кучми та високопоставлених урядових чиновників, які проливають світло на вбивство Гонгадзе. За словами Мороза, в бесідах, записаних співробітником Служби Охорони Президента Миколою Мельниченком, беруть участь Кучма та його найближчі помічники — Глава Адміністрації Президента Володимир Литвин, Міністр внутрішніх справ Юрій Кравченко та керівник СБУ Л. Деркач, які обговорюють діяльність Гонгадзе і вирішують, як з ним бути. На думку О. Мороза та деяких інших членів Парламенту, ці бесіди дають підставу вважати, що Президент певним чином причетний до зникнення Г. Гонгадзе.
Зникнення та вбиство Георгія Ґонґадзе викликало широкий резонанс в Україні та за кордоном. Так в Україні із акцій протесту проти зникнення та вбиства Ґії почались широкомасштабні протестні дії відомі під назвою Україна без Кучми. Протестувальники звинувачували тодішнього президента Леоніда Кучму та його найближче оточення у зникненні журналіста і вимагали відставки Кучми та його найближчого оточення.
4 березня 2005 з двома кульовими отворами в голові був знайдений генерал міліції і колишній міністр внутрішніх справ Юрій Кравченко, який підозрювався в організації вбивства Георгія Ґонґадзе. Напередодні Генеральний прокурор Святослав Піскун публічно через ЗМІ оголосив про допит генерала. Допит було призначено саме на 4 березня. Смерть генерала була названа самогубством.
15 березня 2008 Апеляційний суд міста Києва визнав винними трьох колишніх співробітників Департаменту зовнішнього спостереження та кримінальної розвідки Міністерства внутрішніх справ України у скоєні вбивства журналіста Георгія Ґонґадзе і призначив їм покарання у вигляді позбавлення волі строком від 12 до 13 років. Обвинуваченим офіцерам міліції Миколі Протасову суд призначив покарання у вигляді 13 років позбавлення волі, Олександру Поповичу і Валерію Костенку — по 12 років позбавлення волі, а також позбавив їх офіцерських звань.
21 липня 2009 року Пукача було затримано і доправлено до Києва.
7 вересня 2010 року керівник слідчої групи Генпрокуратури в справі Ґонґадзе Олександр Харченко виніс остаточну постанову про притягнення Пукача до кримінальної відповідальності. У постанові слідчого наведено подробиці, де і коли Кравченко розпорядився убити засновника «Української правди». «Приблизно 13-14 вересня 2000 року у своєму службовому кабінеті в місті Києві по вулиці Богомольця, 10 міністр внутрішніх справ Кравченко Ю. Ф.усно віддав начальнику Головного управління кримінального пошуку МВС України Пукачу О. П. явно злочинний наказ — вбити журналіста Ґонґадзе Г. Р. для припинення у такий спосіб журналістської діяльності». За свідченнями Пукача про вбиство Гії знали також Леонід Кучма та Володимир Литвин.[5]
У грудні 2010 року завершене розслідування кримінальної справи зі звинувачення О. Пукача в убивстві Ґонґадзе. При цьому з О. Пукача були зняті звинувачення у вчиненні цього вбивства на замовлення. Згідно з пред’явленими звинуваченнями, О. Пукач вчинив вбивство журналіста через особисті мотиви.
21 березня 2011 року Генеральна прокуратура України порушила кримінальну справу проти Президента України (1994–2005 рр.) Леоніда Кучми у рамках справи про вбивство журналіста Георгія Ґонґадзе.
30 серпня 2011 під час судового засідання Олексій Пукач зізнався, що власноруч убив Георгія Ґонґадзе, однак не визнає своєї провини в знищенні документів зовнішнього спостереження за Ґонґадзе в 2003 році. За його словами, це робили підлеглі під час його відпустки. Під час цього ж судового засідання Пукач назвав замовників вбивства. За його словами, ними були Леонід Кучма, Володимир Литвин та Юрій Кравченко.
29 січня 2013 року колишній начальник головного управління кримінального розшуку МВС Олексій Пукач за вбивство Георгія Гонгадзе засуджений до довічного ув’язнення з конфіскацією майна і забороною займати державні посади.
Нагороджений званням Герой України посмертно.


Loading...

Comments:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

1 + 17 =