В Ужгороді вшанували організатора школи мистецтв

люди 2В тій же школі згадували на тривалому заході нещодавно Анатолія Адамовича ДОНЦЯ. Його учні колеги, всі, кого він поставив на ноги, ввів у світ мистецтва і водночас — людяності.
З юних літ цей славний чоловік партизанив у Білорусі, є почесним громадянином Югославії за порятунок кількох сотень сербів під час Великої Вітчизняної від вірної смерті. А ще й почесним громадянином Угорщини за створення музею Шандора Петефі при Ужгородській школі мистецтв.
Мистецькі захоплення почалися рано. Спершу він і родичі грали на саморобних балалайках. А в 1944-му А.Донець організував сімейний ансамбль із п’яти чоловік. Якщо забігти наперед, то скажемо, що з роками родинний ансамбль налічував понад чотири десятки чоловік, уславився на весь світ, бо аналогів йому не було. Чисельні ілюстровані часописи залюбки писали про нього, вміщували розмаїті фото.
Скажімо, крім створення школи, про особистість пана Донця говорить те, що з 1958 по 1979 рік він був постійним учасником хорової капели вчителів Ужгорода — лауреата всеукраїнського та всесоюзного конкурсів. Вона мала звання «Народної хорової капели». В її складі А.Донець репрезентував наше мистецтво в Чехії, Словаччині, Угорщині, Прибалтиці, багатьох містах і селах України. Енергетика митця і педагога була настільки велика, що навіть тоді, коли в 1962 році лікувався в санаторії «Карпати», він не втримався і створив із відпочиваючих концертну групу, провів із нею динамічні репетиції і… почали виступати в санаторіях Закарпаття.
А ще невтомний Донець керував вокально-інструментальним ансамблем «Алло» Ужгородської телеграфно-телефонної станції, який тричі підряд займав перші місця на міських оглядах. Протягом п’яти років працював із хором Ужгородського СПТУ №6, який відразу чотири роки поспіль займав перші місця на обласних оглядах серед чисельних тоді училищ області, а чоловічий ансамбль майстрів даного навчального закладу і на всеукраїнському огляді став першим.
Ще чимало можна було б розповісти про заслуженого працівника культури, організатора школи мистецтв, ветерана і героя Великої Вітчизняної війни, почесного громадянина Югославії та Угорщини Анатолія Адамовича Донця. Але й мак багато хто у місті над Ужем розповість про подвижницьку громадянську позицію цього чоловіка на вищих нормах служіння всім людям. Йому до останку спокій тільки снився, якщо вдатися до творчості Олександра Блока. Їздив він по всіх усюдах із хором ветеранів. Сам його створив. Сам керував. І мав скрізь теплий прийом.
Підтверджує останні слова і велелюдний захід наприкінці травня в Ужгородській дитячій школі мистецтв, де, до речі, пропонувалося дати цьому мистецькому осередку ім’я засновника. Його донька Ольга Ганич на початку розповіла про свого батька. Народний камерний оркестр педагогів виконав твір Роберта Шумана «Мрії». Відтак блискуче зіграли маленьку симфонію соль-мажор Антоніо Вівальді. Спогадами про Анатолія Донця поділилася заслужений працівник культури Людмила Ярова. Відразу зіграв фортепіанний дует Сергія Фанти та Андрія Чирського «Сільську кадриль». Виступила відома художниця, соратниця колишнього директора школи мистецтв Емма Левадська. Заграв дует флейтисток (Антоніна Чирська і Оксана Гриневич) мелодію «Майя». Теплі слова про великого чоловіка сказала художній керівник і головний диригент Заслуженого академічного Закарпатського народного хору Наталія Петій-Потапчук. Вона ж бо, завдячуючи А.Донцю, вийшла в люди і ніколи не забуде про це. Кожного вразила особистість А.А.Донця.
Тріо в складі Оксани Гриневич, Марини Рошинко, Ольги Ганич виконало твір Йоганнеса Кребса №5.
Тепло говорили свої сопгади світочі крайового музичного мистецтва. Це — голова обласного осередку Національної спілки композиторів, заслужений діяч мистецтв Віктор Теличко, а також заслужений артист України Михайло Вігула. Оркестр народних інструментів під керівництвом останнього виконав «Елегію» Іштвана Мартона, «Вальс» Михайла Вігули, «Ноктюрн» Арнольда Бабаджаняна.
Ще чимало людей з величезною любов’ю згадували про колишнього директора і золотого чоловіка. Це — Олена Гораль, Лариса Федько, Василь Вовчок, Олександр Сидорук та багато інших. Тому й тривав захід пам’яті дуже довго. Але це тільки наснажило присутніх і зовсім не втомило. До портрета Анатолія Донця все лягали живі квіти. Це засвідчувало, що життя його не скінчилось, а тільки продовжується. А хто живе тільки меркантильними інтересами має з цього зробити свої висновки, щоб не перетворитися в звичайний перегній без жодної згадки народу про свої позитивні дії. Адже останніх просто-на-просто не було…
Василь ЗУБАЧ.


Loading...

Comments:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

seventeen + two =