В часи совка Ужгород був “марсіанським” містом (ФОТО)

ужгородНа сторінці Transcarpathian Heritage викладено цю фотографію Ужгорода 60-х…
Якби не кирилиця на вивісках, не відрізнити від звичайного західноєвропейського міста. Совок повільно захоплював цю територію.
– Как там, в Закарпатье? – запитували совки у родичів, що поселилися в Ужгороді.
– Ничего, только местных много – без тіні гумору відповідали ті.
Критична маса “мєстних” так і не дала закарпатським містечкам перетворитися в саратови і тамбови. Чужа совку ментальність відчувається на будь-якому фото, зробленому у ті роки. Подивіться, як одягнуті ужгородці, які вони розкуті. В шестидесятих на вулицях ще не було натовпів туристів, вони з’явилися у 70-х. Але я чудово пам’ятаю великі групи узбеків “в стёганных халатах и тюбетейках”, омічей та рязанскіх… Вони відчували себе на вулицях Ужгорода якось дивно напружено і неприродньо. Вони не розуміли нашого життя, не розуміли наших цінностей. Це не докір їм, це констатація того, що Ужгород у всі часи зберігав свою честь. Мовчазно, не нав’язливо, не агресивно, але непохитно. Ти міг читати на плакатах, фасадах, вітринах “Слава КПРС!”, але через мить одинокий дідусь у полосатих шортах, гетрах ромбіками, в калапі, с піпою, на велосипеді вщент порушував весь совок одним своїм виглядом. Він був, як марсианин на тлі совкових пропагандистських слоганів. Вірніше, це вони виглядали марсианськими серед цього міста.
Моя мама в той час, коли було зроблено цю фотографію, водила мене центром на набережну на прогулянки. Як зараз пам’ятаю свою зачіску “полубокс”, яскраву сорочку “з пальмами”, шорти в крапинку, чорно-білі лаковані туфлі. Це було поза розумінням приїзджих, навіть з Москви. П’ятирічний “стіляга” в маленькому містечку викликав у них бажання покликати міліціонера. А ми просто тут жили. Жили в своє задоволення. Нас, ужгородців, можна було роздягнути і ми все одно легко вираховувалися “в новой общности “советский народ” лише за виразом обличчя. Ми приймали в свою “команду” або “тусовку” лише людей вільних. Це був жорстокий відбір, але кожен з нас був штучним продуктом. “Пороблено в Ужгороді” – можна було чипляти нам на груди і спокійно відпускати як у Європу, так і на “шосту частину суші”. Ми не позорили рідного міста.
Можна звинувачувати мене у снобізмі, цинізмі, шовінізмі і інших “ізмах”… ні, це не так. Просто важко висловити словами той внутрішній стан, який давали тобі ці старовинні вулиці, ці горді люди, ці мудрі звичаї…
Ужгород. Рідне місто. Хочеться вірити, що потрапивши на вуличне фото теперішнього часу, ти виглядатимеш так само “по-ужгородські”, як і всі ці люди із 60-х. Що ти ї є тою “пам’яттю поколінь”.

Олександр Герешко


Loading...

Comments:

1 Response

  1. мукачево коментує:

    Так, справді, ніби фото зроблено на вулицях парижського Монмартра!

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

17 − four =