Українська армія очима закарпатського експерта

постолакі3Про стан Збройних Сил України сьогодні – в час реальної військової загрози з боку східного сусіда, не говорить хіба що лінивий. Але чи сьогодні і так несподівано критична ситуація в ЗСУ стала саме такою!? Невже ніхто раніше не замислювався над цією проблемою?
Переглядаючи архівні матеріали “Трибуни”  редакція знайшла дві статті відомого в Закарпатті громадсько-політичного діяча, голови Ужгородської громадської організації «Карпатська Батьківщина», колишнього депутата Закарпатської обласної ради – Віталія Постолакі. Одна із статей була надрукована ще в 2009 році, друга – напередодні останніх парламентських виборів. Вони залишилися актуальними й сьогодні.
Редакція вирішила нагадати читачам про, що йшла мова та зробити аналіз сучасного стану збройних сил України.
Грудень 2009 року
НЕВЕСЕЛІ РОЗДУМИ З НАГОДИ ДНЯ ЗБРОЙНИХ СИЛ УКРАЇНИ
Завтра країна традиційно відзначатиме чергову річницю Збройних сил України. Для когось це дійсно свято, для когось – щось пусте, незрозуміле та непотрібне. Практично кожна країна світу має свої Збройні сили, котрі покликані захищати, в першу чергу, територіальну цілісність своєї країни, захищати національні інтереси та пріоритети свого народу. Через засоби масової інформації ми постійно чуємо про участь збройних сил тієї чи іншої країни у різних військових операціях по всьому світі.
Україна в цьому сенсі, і це є позитивом, постійно представлена у чисельних миротворчих операціях на різних континентах нашої планети. З арміями одних країн рахуються всі, інші ж армії носять чисто символічний характер і жодного впливу на розвиток політичних та економічних процесів у світі не мають. На жаль, у цьому сенсі Збройні сили України не очолюють список лідерів. А скоріше навпаки. Бездарна політика на початку становлення незалежності України призвела до того, що країна добровільно позбулася ядерного статусу і після цього з нами в світі ніхто рахуватися не хоче і не буде. Постійне ж скорочення чисельності Збройних сил, мізерне фінансування веде до їх звичайного нищення.
Для прикладу, країну, в котрій сили правопорядку чисельно перевищують склад збройних сил, називають поліцейською державою. У нас же МВС та придані йому підрозділи налічують близько 300 тис. чол.. Збройні сили України, разом із цивільним персоналом, налічують 200 тис. чоловік (існуючий штат мирного часу – 149 тисяч військовослужбовців!). Міліція краще оснащується, заміна автопарку проходить більш-менш регулярно. В армії ж – катастрофічна нестача коштів як на паливно-мастильні матеріали, розробку новітніх систем озброєння, так і на бойову підготовку взагалі. Ми маємо танкістів, що жодного разу не вели бойову стрільбу з ходу, ми маємо військових льотчиків, котрі жодного разу не злітали у небо, ми маємо моряків-підводників, котрі жодного разу не виходили у море на підводному човні, ми маємо зенітників, котрі не провели жодного запуску бойової ракети. І все це наша боєздатна армія, котра протягом 18 років нищиться! У Міноборони вже давно звикли до масового розпродажу землі, майна військових містечок, техніки, озброєння і т.д. Давно вже ведуться розмови (нашими місцевими чиновниками та депутатами) про необхідність розпродажу такого ласого шматку землі, як Оріховицький полігон, що поблизу Ужгорода.
Їм не дає спокійно спати думка про те, що тисячі гектарів землі використовуються військовими, а не є їх приватною власністю.
Ці та інші дії призводять до того, що бути в нашій країні військовим стає просто непрестижним. Та й середня заробітна плата по Україні є вищою за грошове забезпечення контрактників та молодших офіцерів, які займають первинні командні посади. Військова культура у нас реалізовується через особовий склад Збройних Сил, членів їхніх сімей та всіх, хто не байдужий до українського війська. На жаль, суспільство давно не розглядає офіцерський корпус як корпоративне об’єднання найбільш освічених і талановитих своїх представників. У порівнянні з минулими стандартами планка відповідності офіцера образу високоосвіченої людини значно знижена. Поняття «честь офіцера» практично нівельоване. Людина ж зі зброєю в руках повинна мати високі моральні якості, інакше вона стане загрозою не стільки для вірогідного супротивника, скільки для тих, кого має захищати. Якщо в людину закладені якості громадянина-патріота, то для перетворення її у воїна достатньо курсу бойової підготовки.
Важливою складовою існування Збройних Сил є і щоденні побутові умови, котрі, на жаль, у військових частинах не відповідають нормальним людським стандартам. Спальні приміщення (казарми), учбові класи – напіврозвалені, опалення в приміщеннях за незалежності України в них практично не було. Їх обігрів проходить за рахунок електроприладів. При цьому комунальні служби у різних містах нашої країни мають нахабство відключати від електроенергії, тепла, води військові частини, що перебувають на бойовому чергуванні. Та хто сміє відключати комунальні послуги військовим частинам?!! За таке потрібно віддавати під суд як за диверсійну діяльність, а військовики повинні поставити танк, чи бронетранспортер біля рубильника та гнати в шию тих посадових осіб, котрі намагаються таке робити.
Хто ж є винуватцем в цій ситуації? На мою думку, в першу чергу, наші Верховні Головнокомандуючі Збройними Силами (ред. – Верховним Головнокомандуючим Збройними Силами України є президент. А Міністерство оборони та Генеральний штаб ЗСУ підпорядковані президенту країни). Це призвело до того, що служити в армії простому хлопцю із села стало просто ганьбою. Це ж як потрібно нівелювати авторитет армії, щоб хлопець міг похвалитись перед дівчиною, що він «відмазався» від служби. Нонсенс! Але це стало нормою нашого життя. Якщо ти потрапив на службу в армію значить ти ніхто, за тобою ніхто не стоїть і так далі. І таке потурання до хибної думки з боку влади триває вже 18 років.
Якщо ж фінансування армії не збільшиться хоча б вдвічі, то ми незабаром дочекаємось того моменту, коли вже нарешті військові самі візьмуть владу у свої руки та наведуть в країні жорсткий порядок. В цьому сенсі автор повністю підтримує Августо Піночета та його військову хунту. Тоді порядок в країні буде забезпечуватись не продажними суддями «Зваричами», прокурорськими родинами, олігархічними та мафіозними кланами, продажними політиками, а справжніми офіцерами-патріотами, котрі люблять свою країну як багатою, так і бідною. Якщо вивести на ту ж «Донбас – арену» чи центральний київський стадіон та публічно розстріляти 50 продажних суддів, 50 олігархів-казнокрадів, 50 політиків-пустобріхів – то через тиждень в країні стане ідеальний порядок, а казна почне поповнюватись за рахунок тих, хто 18 років безбожно обкрадав свій народ. Ми вже втомились постійно чути про те, що грошей немає. Неправда, гроші є, але мільярдами крадуться на всіх рівнях влади. Якщо цьому не покласти край, то через декілька років ми повністю втратимо армію, а з нею свободу, незалежність та віру у справедливість. Неймовірно, але факт – фінансування на одного військовослужбовця в найбіднішій країні Європи Албанії на 2010 рік заплановано у розрахунку 13,612 тис. доларів, в Україні – 12,003 тис. доларів. А щоб забезпечити якість фінансування на рівні турецької армії, Україні треба збільшити асигнування на свої Збройні Сили в 3,6 рази. Але це справа майбутнього.
Сьогодні ж низький уклін всім тим офіцерам, прапорщикам, сержантам та рядовим, котрі, незважаючи на бездарність політиків у сфері стратегічної оборони, нищення вітчизняної оборонної промисловості, цілковитий занепад армії, готові й надалі захищати незалежність та свободу нашої держави, вірою та правдою служать українському народові. Слава героям!
***
Ось такою була перша стаття вже далекого 2009 року. А ось матеріал, присвячений подальшому нищенню нашої обороноздатності, датований вереснем 2012 р.
16-й окремий танковий батальйон 128-ї механізованої бригади дислокується в місті Ужгороді на вулиці Другетів. Колись ця частина була танковим полком із славною бойовою історією. Наприкінці першого тижня вересня щорічно святкується День танкіста. В цьому році це буде останнє свято для особового складу танкового батальйону, оскільки до кінця листопада поточного року частина повинна бути розформована.
Близько 40 бойових машин вже сьогодні розподіляють по іншим військовим частинам. Деякі з них підуть на утилізацію. На офіційних сайтах міністерства оборони інформація відсутня, оскільки носить закритий характер. Разом з тим із достовірних джерел відомо, що техніка та особовий склад батальйону, згідно стратегії реформування Збройних сил України, підлягають розформуванню. Частина особового складу (офіцери, прапорщики, контрактники), хто має відповідну вислугу років – будуть відправлені достроково на пенсію, дехто буде переведений в інші військові частини, а інші ж – опиняться на вулиці, тобто поповнять армію безробітних.
В Ужгороді ж залишиться лише гірничо-піхотний батальйон та деякі інші невеликі за чисельністю частини. Фактично, найзахідніша точка України, залишається без потужної військової підтримки. Систематичне нищення Збройних сил України відбувається вже давно. Наші політики та чиновники ніяк не хочуть зрозуміти, що без потужної армії з нами ніхто в світі рахуватися не буде. Це давно вже доведено. В Україні чисельний склад правоохоронців давно перевищує чисельний склад Збройних сил. Це статус поліцейської держави. Про це я наголошував ще в 2009 році.
Також хотів би зазначити, що нинішній міністр оборони України Саламатін Дмитро Альбертович є ставлеником Росії. А нашому східному сусідові не потрібна сильна військова Україна. Легше буде в майбутньому її поставити на коліна. (ред. – про це автор так влучно говорив ще в ті часи і ніхто його не почув!). Тому такі дії міністерства оборони і не дуже дивують. Дивує інше, чому наші депутати Верховної Ради (що провладні, що опозиція) не реагують на такі необдумані рішення. Та тому, що їм це все «по барабану». Як наслідок розформування танкового батальйону хотів би також наголосити на наступному. Поблизу Ужгорода знаходиться унікальний військовий полігон (між селами Оріховиця та Ярок). Це фактично єдиний гірський полігон для танкістів в Україні. Тут ще за часів радянської влади готували танкістів для Афганістану. Тепер же десятки гектарів землі не будуть використовуватись військовими, а це значить, що дана земля піде під роздачу. Але не потрібно радіти, що ви, чи ваші знайомі, родичі отримають тут клаптик землі. Все буде банально просто – в черговий раз кращі землі отримають ті, хто й так скупив вже пів України.
Напередодні виборів хочу звернутися до всіх 14 кандидатів в народні депутати України від Ужгорода та району – люди не забувайте, що захищати потрібно не тільки соціальні програми, але й потрібно дбати про безпеку держави, потрібно бути патріотами своєї країни, зміцнювати її обороноздатність, безпеку та непорушність кордонів!
***
Ось такі матеріали знайшла редакція в архіві. І зараз розумієш наскільки автор влучно вказав на існуючу проблему. Ми попросили Віталія прокоментувати свої статті після декількох років їх написання. І ось як він відповів:
Дійсно, питання, які я піднімав декілька років тому, на жаль, залишаються відкритими і до нині. Ситуація в армії на краще не змінилася, обороноздатність постійно падала. Питання – хто до цього призвів? Та всі попередні президенти, як Верховні головнокомандуючі, всі прем’єри та всі склади Верховної Ради. Причому як провладні, так і опозиція. Дорвавшись до корита, вони думають лише про себе. А ось зараз, коли загроза територіальної цілісності вже є цілком реальною – вони очухалися, згадали, що хтось повинен все-таки боронити країну. На жаль, практично нема чим. Танки, що стоять сьогодні на озброєнні армії ті ж самі, на яких служив я ще 30 років тому. «Прогрес»!!! І зараз у Президенти йдуть ті, хто до цього «прогресу» був у тій, чи іншій мірі причетним. Якщо взяти окремо кожного з депутатів ВР, то виявиться, що кожен так вболівав за обороноздатність країни, що хоч ікону з нього малюй. Але всі разом у сесійній залі вони чомусь нічого путнього не зробили. Єдиним позитивним моментом у всьому цьому є підняття патріотичного духу в населення. Будемо сподіватись, що для наступних поколінь політиків та державних діячів це буде гірким уроком.
Віталій Постолакі,
Голова Ужгородської міської
громадської організації
«Карпатська Батьківщина»

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *