Україна – єдина країна

брецкоНовий 2014–2015 навчальний рік у ЗНЗ та ВНЗ розпочався проведенням всеукраїнського уроку на тему «УКРАЇНА – ЄДИНА КРАЇНА».Він  став поштовхом до подальшої роботи з об’єднання учнівської та студентської молоді, науково-педагогічних працівників, батьківських колективів довкола спільної цінності – територіальної цілісності держави, згуртованості суспільства, розв’язання проблем шляхом діалогу, пошуку загальнонаціонального консенсусу. Важливо донести до усіх, що наявність у громадян різних поглядів з тих чи інших питань є природним станом громадянського суспільства. При цьому непорушними є державний суверенітет, незалежність, територіальна ціл існість і демократичні засади державного устрою. Пропонуємо з цього приводуцікаве тематичне дослідження знаного в Україні вчителя історії та правознавства Ужгородської класичної гімназії Федора Федоровича Брецка.

НЕЗАЛЕЖНІЙ УКРАЇНІ 23 РОКИ

Сьогодні в обігу кожного громадянина України лунають такі слова: єдина Україна, територіальна цілісність, федералізація, гібридна війна, інформаційна війна, сепаратисти, терористи, українські фашисти, неонацисти, бойовики, диверсанти, ополченці, мародери, бандерівці, рашисти, колоради, деенерівці, «ДНР», «ЛНР», Луганда, Донбабве, хунта, гради, міномети, гранатомети, бронежилети, блокпост, мобілізація, диверсія, санкція, окупація, анексія, батальйони, антитерористична операція (далі – АТО) та багато інші.

Сьогодні, як з’ясувалося упокорити територію, яка колись називалась Диким Степом, а згодом Донбасом, покладаючись лише на добре слово, неможливо. Для України розв’язання проблеми сепаратизму-тероризму-бандитизму перейшло з тактичної площини в стратегічну. Заведено вважати, що нинішній український конфлікт – конфлікт ідентичності (довіри до обраного способу життя і прозорість та відкритість намірів і дій щодо інших), її Сходу і Росії. Та Схід України демонструє варіант неможливої ідентичності, тобто «назад в СРСР». Проте український конфлікт розкрив фундаментальне підґрунтя, яке наростало за роки незалежності України. Це порушення базових прав і на рівні людини, і на рівні держави, і на рівні цивілізаційних принципів співіснування.

Сьогодні російсько-українська війна розкрила ще одну задавнену хворобу українського суспільства. Виявляється, серед нас є ще й такі, що не хочуть жити в українській сім’ї. Не мила вона їм. Хочуть у Росію. Але не самі, а з нашою землею, садами, річками та озерами.

Сьогодні війна виявила багатьох, які не можуть без Росії, але в Україні. Чому ж тоді їм не поміняти місце «прописки»? Чому ж тоді Росії не взяти їх під своє крило? Там вільно можна буде махати триколором, там російська мова буде не другою, а першою, там уже є федералізація, там нема ненависних «бандерівців», Правового сектору й «київської хунти».

Сьогодні війна виявила й тих, які люто ненавидять Україну, нашу мову, історію, героїв, а люблять до самозречення Росію, Леніна, Сталіна, Путіна. У Верховній Раді України сидять злочинці, ідеологи, фінансисти («п’ята колона») буремних подій на Майдані у Києві та бойових дій в зоні АТО на сході України.

Сьогодні українсько-російська війна показала хижу загарбницьку суть Росії, не видає Україні президента-утікача Януковича, його сімейку і три десятки негідників рангом поменше, а отже, розвіяла ще один міф у наших стосунках з північним сусідом про братній народ, спільні корені, спільну колиску.

Сьогодні у зоні бойових дій АТО знищуються промислові підприємства та руйнується соціальна інфраструктура: житлові будинки, школи, дитячі садочки, лікарні тощо. Натомість Донбас є індустріальним серцем країни. І від того, наскільки ритмічно б’ється серце, настільки здоровим виглядає в цілому економічний організм держави. Там ведеться справжній бій за суверенну України, за її територіальну цілісність. В зоні АТО кується наша незалежність, а бійці АТО – справжні визволителі, ті, хто звільняє від окупації українські міста, селища та села.

Сьогодні частина наших проросійськи налаштованих земляків із Луганської та Донецької областей уже починають трохи отямлюватися від пропагандистської навали з-за кордону, усвідомлюючи, за кого вони свого часу голосували, кого підтримували й до чого це призвело. Від «республік» «ДНР» та «ЛНР» почали відмежовуватися навіть ті, хто покладав на неї чималі надії і ще недавно був готовий навіть взяти зброю в руки, аби захищати примарну «Новоросію» – плід чиєїсь збоченої уяви, що межує з шизофренією.

Сьогодні і на Заході України, де розмовляють на щирій українській мові, і на Сході України, де спілкуються виключно російською, серед простих людей є загальноєдине розуміння того, що всі ми – громадяни Сходу і Заходу України – одна велика багатонаціональна українська родина.

ТАКЕ ТРЕБА ЗАЖДИ ЗНАТИ!

1. Україна завжди була місцем кордонів і поділів. Там, де немає чітких кордонів між етнічними спільнотами, немає також межі між війною і миром.

2. У нас української України ніколи не було. Українці повинні спершу стати українцями, а ставши українцями, вони тим самим стануть європейцями.

3. Суспільство, яке втрачає смисли, дуже легко прибрати до рук. Чому? В кожній країні є свої латентні віруси громадського неспокою. Латентні віруси злоби і ненависті, яка може стати масовою, якщо той вірус технологічно й професійно розбудити. З нами дуже технологічно працювали від 2000 року, коли спецслужби РФ узурпували владу у своїй країні й поставили президентом свою людину. Технології ФСБ в тому й полягають, щоб будити той вірус у масовому масштабі. У нас вона розбудила вірус «русского мира».

4. Після Помаранчевої революції (22 листопада – 8 грудня 2004 р.) у світі, з подачі Росії, заговорили про те, що Україна розколота, що половина хоче до Росії, а друга половина – в Європу. Потім з’явився концепт «Південного сходу», «Новоросії», як протидії «оранжевій чумі». Залишалося замінити лише одне слово – оранжеву на коричневу – і Росія зробила це в 2014 році. Вона знову «бореться з фашизмом», тепер українським. Отже, Україна та всі ми стали жертвою сценарію, накинутого нам як невід, на цілу країну, сценарію розколу і знищення України через ненависть і злобу до «іншого», який «не такий, як я». Путінські технології – це Константінови і Царьови, Йоббіки і Ле Пени, Ернсти і Кисельови, Болотови і Пушиліни, Бородаї і Губарі, Гіркіни і Безлери, Пономарьови і Здрилюки, «зелені чоловічки» і «народне ополчення Донбасу». Технологи Кремля і ФСБ все підготували, от лишилося тільки увійти, як ніж у масло, і вся Україна як перегнилий плід валиться в «русский мир», і «русский мир» радісно нас пожирає, бо вже свою територію вижер.

5. Зараз, коли йде війна ФСБ РФ за загидження цілої Європи, Україна ще дуже непогано тримає удар. Залишається дивуватися, як великому чуду, що, попри всі старання Путіна і всі спецтехнології, Україна вистояла. Росія замість зустрічі її солдатів як визволителів, зустріла опір. У неї не вийшло в Києві (події Майдану), не вийшло з проектом «Новоросія» (крім проекту «Крим»). Увесь цей «Юго-восток», як вона його визначила, згуртувався і став під український стяг, «продірявилося» тільки в Донбасі. Та згуртований український народ «продірявлені шматочки» українського стягу зможе залатати міцними нитками Свободи, Добра та Єдності.

6. Росія від 1945 року має ліцензію на антифашизм, а значить кого Росія «призначить фашистом», той і фашист (доречно нагадати нещодавній розмах антифашистського руху в Україні, організованого партією регіонів проти бандерівського фашизму). З розвалом Союзу РСР не було подолано «імперію зла». Росія замість диктатури КПРС встановила нову – диктатуру спецслужб, яка діє поза мораллю та правом. Це означає, що нам усім слід засукати рукави і піднімати державу з руїн, бо нам, крім нас самих, ніхто не допоможе. І поки Російська феесбешна імперія не розвалиться, спокою в нас не буде.

ПОВЕРНЕННЯ ДО ІСТОРІЇ

Перше. Хочу нагадати деякі історичні факти і запитати, хто знищив княжий Київ? Хто підсунув українцям Переяславську раду у вигляді Троянського коня, хто вирізав і спалив Батурин? Хто знищив Запорозьку Січ, закріпачив українців, нищив нашу мову, спричинився до громадянської війни в Україні на початку ХХ століття, прислав нам Муравйова, запровадив колективізацію, організував Голодомор 33-го? Окремо можна говорити про західноукраїнські події у 40–50-х роках минулого століття. Хто дасть собі відповіді на ці та багато інших питань, з того спаде полуда із затуманених очей, і ми станемо тими, ким повинні бути, – українцями.

Друге. Багато істориків вважали, що Донбас – це не Україна, а робітники Донбасу здебільшого не українці. Виявляється тепер, що це цілком невірно. Аналіз Всесоюзного перепису населення 1926 року свідчить, що серед гірників Донбасу майже ¾ українців. Навіть після десятиріч цілеспрямованої чи то «інтернаціоналізації», чи то русифікації південного сходу України цей регіон продовжує залишатись етнічно українським, що красномовно засвідчують результати Всеукраїнського перепису 2001 року, яких ніхто не заперечив. Так, українцями ідентифікували себе у Донецькій області 56,9% населення, Луганській – 58%, Харківській – 70,7%, Дніпропетровській – 79,3%. Ідентифікації українців на сході України поступово зростала. Тепер зрозуміло, чому влада Януковича відмінила проведення Всеукраїнського перепису населення у 2011 році.

Третє. Не менш промовисте й те, що коли за переписом 1989 р. в РРФСР налічувалось 4 362 872 українці, то в 2002 році етнічних українців у Росії стало на третину менше – 2 942 961 особа, а у 2001 році – 1 927 988. Навряд чи потрібні кращі свідчення про сутність путінської «національної» політики як у власній державі, так за її межами, що, немов ракова пухлина, потребує постійного розширення заради нового життєвого простору.

ДОНБАС – УКРАЇНА – РОСІЯ

«Ще не всі чорти живуть на небі. Ходить їх до біса на землі!» Ці поетичні проникливі рядки Василя Симоненка дуже доречні в ситуації, від якої потерпає Донбас. Це про тих страшних особин, які досі топчуть нашу землю, нелюдів, які, цинічно заявляючи про наміри захищати луганчан та донеччан, цілеспрямовано й наполегливо роблять усе для того, аби загинули якомога більше захисників України та мирних жителів. Ці самопроголошені «стратеги», варвари та терористи, проросійські бойовики та російські найманці, ополченці та злочинці, які називають себе «захисниками» «ЛНР» та «ДНР», припхалися на територію українського Донбасу й розпочали всю цю бійню: залякувати, грабувати, руйнувати та цинічно вбивати мирних громадян. Варвари й терористи спочатку обдурили жителів сходу України, пообіцявши золоті гори, натомість принесли у їх домівки хаос, руїни та смерть. А потім, зрозумівши, що вони не знаходять масової підтримки серед донеччан, луганчан, жителів Донбасу, терористи захопили Луганськ, Донецьк та інші населені пункти у заручники. «Якщо «ДНР» та «ЛНР» – це народні республіки, то що це за форма захисту народу?» – риторично запитували себе жителі сходу України. Ситуація на Донбасі – це наслідок багатолітньої специфічної олігархічної експансії регіону, який ще з часів Кучми фактично був відданий ним у лізинг місцевому криміналітетові. Як наслідок – доведення до зубожіння місцевого населення, шалена соціальна несправедливість, екологічні негаразди тощо. І все це в умовах відсутності реальної державної гуманітарної політики та опанування інформаційного простору російською пропагандистською машиною. Цим і скористалася Росія в особі Путіна. Отже, головними загарбниками є не «ДНР» і «ЛНР». Вони маріонетки. Їхній ляльковод і головний (єдиний) агресор перебуває в Кремлі.

Сучасні розроблені в РФ концепції «розділеного народу» та «захисту співгромадян за кордоном» приводять нас до ідеї «русского мира». Під ним мається на увазі органічна цілісна єдність всіх «русских» людей, незалежно від їхнього місця проживання. І ці місця проживання можуть бути змінені возз’єднанням етнічних росіян. Тим більше, що світ має справу з амбітним світоглядом, який виправдовує, по-перше, твердження, що Росія – це світова держава (Обама назвав Росію сильною регіональною державою), по-друге, переконання, що Росія не входить до західної цивілізації, не є частиною Китаю й мусульманського світу, а отже, сама по собі є великою цивілізацією. Доктринальна основа світогляду Путіна – важлива відправна точка для розгляду українського питання. Українська криза – це не результат якоїсь раптової сварки, а симптом серйознішої проблеми: появи політики, запакованої всередині масштабнішої концепції «русского мира». Якщо Україна є лише симптомом проблеми, то розв’язати цю проблему можливо внаслідок розумної політики України та країн Західної Європи.

Та багато що залежить ще й від того, чи стане Україна симптомом успіху або краху путінського світогляду. Інакше кажучи, ставки високі. Українська проблема – це загроза, з якою слід боротися і Заходу. Україну необхідно підтримувати за умови, якщо вона чинитиме опір. Мова не про те, щоб озброювати українців для нападу на Росію. Неможливо напасти на країну таку, як Росія, маючи тільки оборонну зброю. Уся міжнародна спільнота повинна брати участь у пошуку можливих варіантів компромісного рішення. Особливо якщо росіянам і панові Путіну стане ясно, що дестабілізація України та її силове захоплення становлять серйозну загрозу і можуть виявитися недосяжними.

Варто зауважити на таких важливих аспектах. Перший аспект. Україна має продовжувати рух, публічно підтримуваний переважною більшістю українців, у напрямку до членства в Євросоюзі. Але це тривалий процес, і означає, зокрема, що небезпеку для Росії не можна назвати близькою, а негативні наслідки не є руйнівними. Другий аспект. Якщо подивитися на карту, то зрозуміємо, що для Росії можливе членство України в НАТО вельми тривожне з психологічного та стратегічного поглядів. Україна, у безпеці якої НАТО зацікавлене, не мусить ставати членом альянсу. НАТО може брати участь у гарантуванні її безпеки, але не приймати до своїх лав. Третій аспект. Окупований Крим стане важким економічним тягарем для РФ. Все це накладає додаткові зобов’язання на Росію, чия економіка залишається досить слабкою, а особливо в умовах застосування міжнародних санкцій. Четвертий аспект. Росія своїми діями налаштувала проти себе близько 40 мільйонів осіб. На відміну від інших слов’ян, українці в минулому нікому не ставилися до Росії вороже. Вороже ставлення українців до Росії – це нове явище, і з кожним днем його інтенсивність зростає. Отже, у цьому сенсі Україна з часом не тільки стане великою проблемою для Росії, але це ще й загрожує остаточною втратою величезної території – найбільшою територіальною втратою в історії імперської експансії Росії. А це, відповідно, може зруйнувати нову міфологію, що стосується місця і ролі Росії у світі. Міфологія, яку нав’язує Путін, і яку приймає значна частина менш освічених і більш шовіністично налаштованих росіян, – це дорога в нікуди, що справжнє призначення Росії полягає в тому, щоб стати потужною європейською державою. І про це вони будуть згадувати щоразу, коли дивитимуться на схід і питатимуть себе: яке значення має Китай для майбутнього Росії?

ВИСНОВКИ

1. Складовою частиною історії незалежної України стала Революція гідності (листопад 2013 р. – лютий 2014 р.) та неоголошена війна Росії проти України (з лютого 2014 р.). Майдан переміг велику неправду великою терпеливістю, зібраністю, духовністю і солідарністю. Майдан зло переміг, коли була найвища жертва. Подолати агресора у війні – означає відбити його збройні, дипломатичні, інформаційні, психологічні, економічні, фінансові та інші атаки, захистивши суверенітет і незалежність України. Зважаючи на співвідношення сил, слід визнати, що домогтися перемоги непросто. Але можна. Ключовий чинник у забезпеченні перемоги – здатність українських силовиків ліквідувати виразку тероризму на українській землі. Питання тероризму на Донбасі – це не питання Донбасу. Це екзистенційне питання для існування самостійної, незалежної, суверенної України. Це питання із розряду «Хто кого?» – або терористи переможуть Україну, або Україна переможе терористів. І разом із ними – кремлівського агресора. Отже, без жорсткої операції із фізичного знищення найбільш одіозних формувань «ДНР» і «ЛНР» мирний процес не відбудеться.

2. Завдяки козацькому духу й патріотизму, мужності й героїзму воїнів ЗСУ, нацгвардійців, прикордонників, спецпідрозділів МВС, СБУ ДСНС, інших військових формувань міцнішою стане віра мільйонів українців, що буде звільнено схід України, Донецьку та Луганську області, які знову житимуть у мирі та разом з іншими регіонами працюватимуть на майбутнє нашої країни. Український народ завжди пам’ятатиме Героїв Небесної Сотні та героїв незвичної (гібридної, нелінійної) війни України з РФ, які загинули за те, щоб Україна була вільною.

3. Стан обороноздатності України не забезпечив у повному обсязі нейтралізацію наявних загроз і викликів. Обороноздатність держави в умовах війни фактично доводилося відновлювати з нуля. Основними зовнішніми загрозами для нашої країни залишаються посягання на державний суверенітет України, втручання у внутрішні справи, незавершеність договірного-правового оформлення і недостатнє облаштування державного кордону з РФ.

4. Сьогодні Україну об’єднує не територія й не історія, а спільна для всіх регіонів травма. Цією травмою є втрата віри в те, що українська влада здатна забезпечити право людей на гідне життя у власній державі. Якщо взяти до уваги логіку подій Революції гідності, то можна прийти до простого висновку. Влада остаточно втратила в Україні свій пострадянський пієтет серед людей. Адже саме на ньому, скрупульозно вибудовуваному впродовж десятиліть усією бюрократично-партійною машиною СРСР, створювалася міфологія непохитності у своїй безкарності та безпардонності всюдисущої влади. Майдан гідності 2014 року не так сказав, як показав: ми відстоюємо громадянську позицію, і наша гідність у тому, що з владою ми говоритимемо як з обраними нами, а не самопризначеними людьми. Якщо так буде, то буде добре.

5. Ми зберігаємо Донбас ціною життя співвітчизників. Ціною національного приниження з боку тих, кого нібито захищаємо. Висока ціна. Але це розплата за 23 роки самообману. На Донбасі, після завершення війни, слід провести денацифікацію, бо не очистившись, він так і залишиться каменем на ногах України й інструментом у руках політичних пройдисвітів. Донбас – невід’ємна частина єдиної України, що має перспективу гармонійного й успішного майбутнього лише в такому статусі. Слід обов’язково реалізувати державну програму інтегрування Донбасу в Україну, яка матиме значні гуманітарні й інформаційні складові, і насамперед – підтримку там українського елементу. Українці Донбасу не можуть далі залишатися заручниками російських «активістів». Українізація Донбасу – єдина гарантія на довготривалу перспективу позбутися проблем.

6. Слід завжди усім пам’ятати, що найжорстокіші війни в історії – релігійні або громадянські. Ідеологічні цілі й принципи ставляться вище за людей та цінності людського життя. Хтось вирішує за нас, як нам жити, і готовий за це вбивати, якщо ми цього не хочемо. Відтак одні люди помирають за ідеологічні фантазії інших людей.

7. Ми, Україна та Український народ, перебуваємо в загальносвітовому процесі розлучення світу з Росією. І в ньому ми мусимо виставити ціну, яка, можливо, буде не дуже прийнятною. Але справедливою. Зараз ми просто зобов’язані зробити все для того, аби Росія хоч трохи прийшла до тями й зрозуміла, що має справу не з простаками.

8. В подальшому забезпечення сталого розвитку незалежної України як передумови зростання добробуту її населення, досягнення європейських стандартів, забезпечення та захист прав і свобод людини і громадянина можливе через впровадження єдиної, узгодженої державної політики реформ в Україні, налагодження ефективного механізму взаємодії державних органів та інститутів громадянського суспільства в процесі здійснення реформ, із залученням до співпраці з цих питань міжнародної спільноти.

 


Loading...

Comments:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

20 − twelve =