Навчання він перервав вимушено після, другого курсу Ужгородського художнього училища. Подальша робота завжди була суто технічного напряму, а вільний час віддавав малюванню. Пробував себе у різних жанрах, та улюбленими так і залишилися натюрморт пейзаж. Працював багато, бо в нашому краї вдосталь художників до рівня яких хочеться підтягнутися, а певна відстань завжди існує й залишається. Коли ж відстань збільшується, працювати доводиться більш і наполегливіше.

Потім у Тиберія Фекете був переїзд із сім’єю до Угорщини,  де прожив шість років.

— Це дуже складний період  мого життя, — каже Тібі.— Я постійно відчував дискомфорт,  вловлював на собі погляди у  чомусь чужих людей. А коли  комусь показував свої роботи, то вони їх просто не сприймали.  Їм  не подобалась кольорова гама,  вони не розуміли самого змісту нашого пейзажу. Мені довелося угорські роботи виконувати у  суто угорському стилі, до якого  намагався йти шість років. Не  дійшов. Сам собі повів: «Тібі,  бери шинель…».

І от художник Фекете знову у рідному Ужгороді. Тепер, показуючи нам роботи, він ділить їх на «свої» й «угорські». Йому часом здається, що чогось досяг і у так званому європейському стилі. Та вкласти душу, віддати серце, оживити роботу, наповнити її повітрям можна лише рідним. У свій ювілей Тиберій Фекете влаштував першу персональну виставку у рідному місті, в обласному краєзнавчому музеї.

Та багато часу відтоді пройшло, і цього тижня художнику виповниться вже шістдесят сім. Він і досі є людиною неординарною, відчуває свій край, зображуючи пензлем.  А з роботами, зібраними шанувальниками творчості митця,  можна ознайомитися на просторах інтернету, зокрема на сайті fekete.likesyou.org