Навчання він перервав вимушено після, другого курсу Ужгородського художнього училища. Подальша робота завжди була суто технічного напряму, а вільний час віддавав малюванню. Пробував себе у різних жанрах, та улюбленими так і залишилися натюрморт пейзаж. Працював багато, бо в нашому краї вдосталь художників до рівня яких хочеться підтягнутися, а певна відстань завжди існує й залишається. Коли ж відстань збільшується, працювати доводиться більш і наполегливіше.
Потім у Тиберія Фекете був переїзд із сім’єю до Угорщини, де прожив шість років.
— Це дуже складний період мого життя, — каже Тібі.— Я постійно відчував дискомфорт, вловлював на собі погляди у чомусь чужих людей. А коли комусь показував свої роботи, то вони їх просто не сприймали. Їм не подобалась кольорова гама, вони не розуміли самого змісту нашого пейзажу. Мені довелося угорські роботи виконувати у суто угорському стилі, до якого намагався йти шість років. Не дійшов. Сам собі повів: «Тібі, бери шинель…».
І от художник Фекете знову у рідному Ужгороді. Тепер, показуючи нам роботи, він ділить їх на «свої» й «угорські». Йому часом здається, що чогось досяг і у так званому європейському стилі. Та вкласти душу, віддати серце, оживити роботу, наповнити її повітрям можна лише рідним. У свій ювілей Тиберій Фекете влаштував першу персональну виставку у рідному місті, в обласному краєзнавчому музеї.
Та багато часу відтоді пройшло, і цього тижня художнику виповниться вже шістдесят сім. Він і досі є людиною неординарною, відчуває свій край, зображуючи пензлем. А з роботами, зібраними шанувальниками творчості митця, можна ознайомитися на просторах інтернету, зокрема на сайті fekete.likesyou.org