Сповідь «провокатора»

правийТак, я штурмував АП. Тому я «провокатор». А ще учора я був на Михайлівській площі, і теж у масці, і теж із палицею в руках… Правда, тоді нас не називали провокаторами. Тоді нам аплодували, на нас надіялися. Бо пам’ятали про нічну атаку «Беркуту», не хотіли знову стати «тєрпілами», шукали того, хто налагодить дієвий захист бандитам в погонах. Я не був «провокатором» навіть сьогодні вдень, коли одним із перших вступив на Майдан. Але потім я став «провокаторм»…

1 грудня ми завдали атаки першими. І що ж сталося? Дії справжніх провокаторів каталізували психологію жертви, і нас почали називати «провокаторами» та «тітушками». Під адміністрацію підійшов «шоколадний заєць» Порошенко і доклав максимум зусиль, щоб зупинити справедливий народний гнів і в’їхати на білому коні в обоз «лідерів опозиції». Як наслідок – штурм виявився невдалим.

Чому я і більшість моїх побратимів були у масках? Тому що не маємо бажання вже завтра опинитися в ІТТ, а потім, через пару днів – у Лук’янівському СІЗО. Чому ми використовувалися палиці, каміння та подібні засоби? Тому що це вулична боротьба, і йти на озброєний «Беркут» безборонним дуже нерозумно.

Чи вірили ми у перемогу? Ні, ми на неї сподівалися. Ми знали, що шанс на перемогу існує. Але у нас її вкрали. Вкрав Порошенко. Вкрали наївні лохи, які повірили його брехні і почали називати нас провокаторами. Нарешті, її вкрали лідери опозиції, які мали в розпорядженні кілька сотень тисяч чоловік, але не повели їх на боротьби.

Хлопці з «Правого сектору» з честю виконали свій обов’язок і будуть його виконувати далі. Зараз мої друзі ведуть бої з «Беркутом» біля «памятніка Лєніну». Ми будемо йти революційним шляхом доти, доки є хоч якийсь шанс на перемогу. Тому що ми – націоналісти! Тому що інакше неможна…

Нам неважливо, як нас називатимуть: провокаторами чи героями. Нам неважливо, бо ми – воїни Національної революції.

Євген Т.


Loading...

Comments:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

seventeen + fifteen =