Слідами Земського музею в Ужгороді

земськийУ 1926 р. в Ужгороді було засновано гурток акварістики і тераристики, згодом перетворений на Природознавчу спілку. Члени спілки організовували виставки не тільки риб в акваріумах, але й різноманітних зразків флори і фауни тодішньої Підкарпатської Русі. Через те, що обсяг виставкових матеріалів щорічно збільшувався, виникла думка про створення відповідного музею.
У зв’язку з цим, на зборах 22 лютого 1929 р. було перетворено Природничу спілку в Земське музейне товариство Підкарпатської Русі з осідком в Ужгороді. Незабаром після цього товариство отримало від земського уряду шість приміщень (колишніх тюремних камер) на першому поверсі окружного суду, відремонтувало та облаштувало їх і вже у листопаді 1929 р. запросило для ознайомлення із збірками широку громадськість. Щоправда, ознайомитися з експозицією (на той час ще тільки імпровізованою) можна було лише по неділях і у святкові дні. Зрозуміло, що у тісних, до того ж темних (за винятком двох) приміщеннях можна було виставити невелику кількість зібрань, але й те, що експонувалось, та й сам факт заснування музею, знайшло позитивний відгук громадськості, ентузіастів і любителів природи рідного краю та заохотило актив товариства до праці, подальшого збору і вивчення не тільки природних багатств, але й історичних та культурних пам’яток Закарпаття. Внаслідок цього, у 1931 р. Товариство Земського музею видало брошуру «Охорона історичних пам’яток на Підкарпатській Русі», а у 1932 р. – збірник Земського музейного товариства, у якому були поміщені статті природознавчого, історичного і літературного характеру.
Вже напочатку 1932р. управа Земського музейного товариства висловила думку про потребу об’єднання музею в Ужгороді з музеєм у Мукачеві, який був створений музейним товариством ім. Легоцького в Мукачеві і діяв під його егідою.
Спроба об’єднання обидвох музеїв під егідою Товариства Земського музею була зроблена на зборах в Ужгороді 19 червня 1932 р. Осідком товариства було визначено Ужгород, але для збереження рівноваги було вирішено, що голова товариства може обиратися з обох міст (Ужгорода або Мукачева) а склад управи повинен становити рівну кількість членів з обидвох міст – Мукачева й Ужгорода. За взаємною згодою обидвох гілок Товариства, ужгородському музею були визначені такі напрямки діяльності та характер його експозицій: 1.) етнографія і сільська культура; 2.) національні відносини; 3.) природні умови (палеонтологія, геологія, географія, мінералогія, ботаніка, зоологія); 4.) використання природних багатств (землеробство, промисел, торгівля); 5.) шкільництво; 6.) картинна галерея; 7.) міське відділення ужгородське; 8.) додаткові (доповнюючі) краєзнавчі колекції. У той же час, музей Легоцького в Мукачеві і надалі залишався історичним, з переважанням цінних археологічних зібрань, зібраних у свій час його засновником Теодором Легоцьким.
У зв’язку з переходом окружного суду до нової будови, Ужгородський музей отримав у 1932 р. нові приміщення (всього 12), у яких до початку 1933 р. виставив до огляду свої зібрання, які на той час були значно доповнені переданими цінними етнографічними та іншими колекціями музею товариства «Просвіта» в Ужгороді.
Непрості організаційні перипетії у подальшому призвели у 1935 р. до постановки питання про чітке визначення юрисдикції та профілю музеїв порівняно з 1932 р., що й було здійснено у 1936 р., коли дійдено згоди про подальший спільний розвиток обидвох музеїв, з зазначенням, що давня історія (археологія), основу якій заклали збірки Легоцького, зостанеться Мукачівському музею, а етнографічна та природнича – Ужгородському.
У другій половині 30-х років ХХ ст. Ужгородський земський музей поповнював свої зібрання природничими, етнографічними, церковними, краєзнавчими збірками, і, залишившись при цьому вірним акварію, заснував при ньому у 1936 р. ботанічний сад виключно з місцевою флорою, щоб у такий спосіб (шляхом демонстрування живих зразків природи) доповнювати природничі збірки музею.
З чого складалися колекції і відповідні розділи експозиції і відповідні розділи експозиції Земського музею?
Як уже зазначалося, вони були виставлені у 12-ти приміщеннях колишнього окружного суду в Ужгороді. Зібраний з різних джерел матеріал дозволяє зробити короткий опис експозиції музею. Переважали у ній етнографічні і природничі колекції. Зокрема, у двох перших кімнатах, у 10-ти вітринах, експонувалися зразки народного одягу і вишивок: у першій вітрині – з долини Ужа від Солі до Ужгорода (Ужгород, Дубриничі, Малий Березний, Завосино, Оріховиця, Кам’яниця, Зарічево і, чомусь, – з Червеньова), у другій – з Турянської долини (Порошково, Тур’я Бистра), а також з Кольчина біля Мукачева, у третій – з верховинських сіл Ужка, Вишніх Верецьок, Воловця, Лютої, у четвертій – з сіл від Воловця до Волового (Пилипець, Келечин, Ізки, Майдан, Волове), у п’ятій – з свалявсько-севлюшської округи (Керецьки, Великі Ком’яти, Довге, Дунковиця), у шостій – із сіл від Волового до Вишкова (Сокирниця, Кошельово, Драгово, Салдобош, Липча, Іза, Данилово), у сьомій – із сіл долини Тересви (Дубове, Нересниця), у ній же – ліжники з Середньої Апші, Калин та ткана торбина-тайстрина з Тересви, у восьмій, дев’ятій і десятій – з гуцульських сіл (Богдан, Рахів, Росішка, Кобилецька Поляна, Білин, Кваси, Ясіня). Крім цього, у цих кімнатах були виставлені майстерно виготовлені копії дерев’яних церков з Ужка (1745), Кострина (1761), Гукливого (ХVIII ст.), Салдобоша (1780), Нижньої Апші (ХVII ст.), Ясіня (Струківська церква 1824 р.), а також гарно вирізьблені погар з підносом ясінського майстра Олександра Романюка.
У наступній кімнаті експонувався іконостас із закритої церкви з Нижньої Визниці (кілька ікон у ньому були відсутні), а також розвішані на стінах окремі ікони з життя Діви Марії, одна з них, 1845 р., підписана автором К. Краснером, та дерев’яна люстра з церкви в Таламаші (ХVII ст.), підвішена до балки, що підтримувала стелю.
В окремому приміщенні експонувалися історичні портрети, серед них – колишнього ужгородського жупана Н. Тырыка (Töröka), виконаного у 1838 р. відомим художником Рошковичем, уродженцем Ужгорода.
У вітринах трьох наступних залів були виставлені природничі збірки, зокрема з фауни Підкарпатської Русі. У першому з них експонувалися численні зразки метеликів, жуків, павуків, риб, плазунів, у другому – невелика збірка ссавців, серед яких привертав увагу вовк звичайний (Canis lupus), зловлений у грудні 1934 р. на полонині Менчул. У третьому залі була представлена велика колекція птахів краю, а також види гнізд і яєць птахів.
У двох приміщеннях була поміщена стаціонарна виставка на тему визвольної боротьби зарубіжних країн, якою опікувався ужгородський осередок Чехословацького легіонарського об’єднання.
Ще у двох кімнатах було відображено побут верховинців – на базі експонатів, придбаних у селі Люта. Зокрема, відтворювався інтер’єри стайні, де увага акцентувалася на яслах і встановленій над ними довгій дерев’яній пастирській трембіті, а також житлової кімнати, у якій були відтворені курна піч, традиційні меблі (стіл, ліжко, товсті лавиці), побутові речі (солянка, ложечник, діжка) та предмети, пов’язані з процесом ткання (кросна, терлиця, віялка, мотовило, гребені для вичісування конопель тощо).
Ще в одному з приміщень був розташований міський відділ, де у фотографіях і картинах було відображено великі зміни, які відбулися в Ужгороді, як головному місті краю, за роки його входження до Чехословацької республіки, а також експонувалися чудові колекції кераміки (різноманітні вази, миски, тарілки, дзбани) – оригінальні витвори ужгородських гончарів; тут же були виставлені давні пам’ятки ужгородського цеху гончарів. Поруч було відтворено майстерню з усіма необхідними інструментами, які гончар вживав для виготовлення оригінальних, мистецьки привабливих, кольорових керамічних виробів, а також округлу піч, в якій місцевий гончар випалював свої мистецькі витвори.
У зв’язку з передачею Ужгорода Угорщині, на початку листопада 1938 р. колекції музей було евакуйовано у село Кам’яниця, а у квітні 1939 р. повернуто в Ужгород. Внаслідок цих перевезень частина експонатів була втрачена.
Після прийняття 20 червня 1945 р. постанови Народної Ради Закарпаття України про створення в Ужгороді Народного музею, зібрання Земського музею було передано цьому музею, вони склали його основу. У 1950 р. музею (Закарпатському краєзнавчому музею) було передано цінні археологічні колекції з музею Т. Легоцького у Мукачеві.
Павло ФЕДАКА,
краєзнавець, голова крайового товариства «Просвіта»

Газета “Трибуна”.


Loading...

Comments:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

2 + seventeen =