Упродовж двох останніх років не лише ужгородці, а й відвідувачі нашого міста стали свідками того, як чиїсь злі руки «роздягають» електричні стовпи, щоб поживитися на здачі металобрухту. У результаті маємо: стовпи без щитків, дроти – оголені, а люд обурений і шокований щоденним спогляданням того, що відбувається навколо. Іноді в оголених дротах копирсаються чоловіки, про щось сперечаючись, іноді якась тітка, виходячи з маршрутки, зачепить дроти поліетиленовим кульком, повним різного краму. Тоді ті, хто це бачить, жахаються і довго лають винуватців такого інциденту: водія – що «не там» припаркувався, крадіїв – що познімали кришки, а ще – владних чиновників за те, що цього неподобства «не бачать» (чи бачити не хочуть).

Добряче дістається і правоохоронцям. Роблю акцент на вулиці Гагаріна: тут міське Управління міліції, Управління дорожної автоінспекції і, буквально за рогом, на вулиці О. Кошового – обласна служба ДАІ. День у день тут повно міліціянтів, котрі байдуже проходять повз таке вселюдське недбальство.

Чи прийде комусь до тямки, що обідрані стовпи з оголеними дротами – це також обличчя нашого міста, що зараз вони – «німі» і «сліпі» свідки нашої з вами деградації. Німі – бо не можуть волати по допомогу, а сліпі – бо навіть вночі вони мовчазно стоять у темряві.

Я не з тих, хто ностальгує за минулим, але, у не такі вже й далекі радянські часи, висотні електричні стовпи, встановлені на наших вулицях на місцях викорчуваних зелених насаджень, були ледь чи не окрасою обласного центру. Комунальники їх фарбували, вигорілі лампочки міняли, а з настанням темряви світло вмикали – і стовпам було веселіше, і людям безпечніше і видніше. А так – маємо те, що маємо… І це, вочевидь, дуже надовго!..

Клара Контратович,

член Національної спілки журналістів