Різнобічна творча натура з під мукачівського Паланку

гренкоГлибоке чуття слова показала своєю збіркою поезій під назвою «Судні роки» Галина ГРЕНКО. Дописує вона ще й об’ємний роман. Ще не знана широким загалом, має можливість високого злету.

Тим більше, що вона ще й продуктивний живописець. Полотна її вражають філософічністю, глибокою суттю і водночас ліризмом. Тому недарма в анотації до книжки, яку випустило не так давно видавництво «Карпати», мовлено:

«В творчості Галини Гренко з м. Мукачева на Закарпатті інколи важко провести межу між живописом і віршуванням, її філософські полотна часто диктують зміст віршів, які, вилившись на папір, у свою чергу спонукають автора, котра пише українською та російською мовами, до нових живописних картин. Поетичне осмислення прожитого і пережитого, а водночас і прагнення поділитися своїми думками із сучасниками (пером, пензлем) про те, що хвилює, що болить, що не дає мовчати, — ось лейтмотив цієї книги, що має назву «Судні роки», таку ж, як і назва одного з полотен художниці».

Недаремно ж уся ця якісна книжечка проілюстрована роботами Г.Гренко. Сила тих робіт пояснюється осмисленням авторкою з-під Паланку сакральної давньої творчості:

«Богородице! Перед лицем Твоїм

Віки перетворились в порох,

Твій погляд непомітно росу зронить,

А руки без кінця усім прийдешнім дарують

Своє дитя…»

Це строфа з поезії «Фреска». І водночас авторка пояснює свою творчу життєздатність любов’ю до цього світлого живого життя, як у вірші «Гімн соняшнику»:

«На полотні заворожує і спалює мене,

І я кресалом-пензлем даю життя уяві,

І розсуваються кордони,

І вже дивляться на мене

Світлосяйні жовтогарячі пелюстки.»

Один розділ у зірці український («Межа гріха»), другий — російський («Перед лицом столетий»). Це засвідчує стабільну толерантність закарпатців до всіх мов і людей, які застосовують мовні можливості не для войовничої фразеології, а для розвитку світової культури.

Галина Іванівна Гренко народилася 12 квітня 1946 року в місті над Латорицею. У 1947 році закінчила місцеву школу №7, працювала в пролетарських лавах «Мукачівприладу», а відтак стала одним із засновників Закарпатського художнього комбінату, де трудилася художником, майстром цеху.

З 1991 року — підприємець, з 1996-го починає знову працювати художником. Того ж року починає експонувати свої твори на виставках, зокрема в приміщеннях німецької громади «Паланок». А вже через три роки успішно пройшла перша персональна виставка мисткині в художній галереї рідного Мукачева. Далі були нові міські та всеукраїнські вернісажі. 2002 року пройшла чергова персональна виставка, цього разу в рамках Міжнародного фестивалю національних меншин, що проходив на мукачівських теренах. Творчий доробок того ж року на персональній виставці змогли належно оцінити і ужгородці. Виставлялася художниця в Росії. Варто зазначити, що її полотна (натюрморти, пейзажі, історичні сюжети тощо) нині знаходяться в приватних колекціях у Німеччині, Угорщині, Словаччині, Чехії, США і Росії.

Щодо літератури, то знаємо її не лише за поезією, але й прозою. У 1999 році побачили світ перша збірка її віршів «Срібна павутинка», яка через два роки Київським Слов’янським комітетом була відзначена Дипломом за творчу позицію і талант. Всеукраїнському державному видавництву «Карпати» Галина Гренко запропонувала також роман «Без права на щастя».

Широкі творчі обрії цієї людини заслуговують великої уваги старшого і молодшого поколінь. Роботи її вражають, кличуть до пізнання світу, будять життєдайну творчу енергію в кожному.

Василь ЗУБАЧ.


Loading...

Comments:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

19 − eighteen =